29 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8913/24 пров. № А/857/2973/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І. М.
Пліша М.А.
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківськ, у справі № 300/8913/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
22.11.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі-Управління), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №203950011531 від 05.11.2024 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 згідно поданої нею заяви про призначення пенсії від 31.10.2024; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 31.10.2024 - з дня звернення за призначенням пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Відтак, враховуючи чинну на момент звернення позивача із заявою, редакцію ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідач зобов'язаний був прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах за наявності відповідного страхового стажу мають жінки після досягнення 55 років і при страховому стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Тобто право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде після досягнення 55 років та набуде пільгового стажу 10 років. Тому позивачу відмовлено в призначенні за віком на пільгових умовах пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у заявниці відсутній необхідний пільговий стаж.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 у період з 08.02.1989 по 22.08.1991 працювала на посаді апаратника очистки стічних вод цеху нейтралізації і очистки промислових стічних вод концерну «Хлорвініл», з 23.08.1991 по 08.08.2002 на посаді ґрунтувальника, апаратника змішування в цеху по виробництву поліхлорвінілового пластикату №2 заводу побутової хімії і товарів народного вжитку заводу «Технопласт» ДП «Завод «Технопласт» ВАТ «Оріана», за якими передбачено пільги на пенсійне забезпечення за Списком №2 (а.с.23-25).
31.10.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.33).
В зв'язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 05.11.2024 за № 203950011531 (а.с.35).
Вказаним рішенням відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи відмову тим, що відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах за наявності відповідного страхового стажу мають жінки після досягнення 55 років і при страховому стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Тобто право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде після досягнення 55 років та набуде пільгового стажу 10 років.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Спірні правовідносини в даній справі врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XІІ (надалі, також - Закон № 1788-ХП), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі, також - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом «б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIIІ (надалі, також - Закон № 213-VIIІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VIIІ внесено зміни: збільшено страховий стаж та запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу. Даний Закон набув чинності з 01.04.2015.
Отже, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників регламентувались п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII, яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з пунктом 2 частини другої якої право па пенсію за віком па пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII у новій редакції викладений п.2. розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де передбачалось, шо пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, па роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, па посадах, що дають право на призначення пенсії за віком па пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались, одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» v редакції Закону України від 02.03.2015 № 213- V111 та пункту 2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Водночас, такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1 -р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII» (надалі - Рішення).
Пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року па посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«Нa пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно віл місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
З огляду на викладене з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пільгової пенсій, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін згідно Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Дане, питання щодо визначення способу подолання зазначеної колізії було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.
Так, у постанові Великої Палали Верховного Суду від 03 листопада 2021 року зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № І-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з іншого в частині віку набуття права па пенсію па пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав .людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).
У разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У зв'язку з цим, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що в цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11 -1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Слід зауважити, що скаржником не заперечується, що станом на 31.10.2024 позивач досягнула 53 років і має стаж роботи за Списком №2 12 років 02 місяці 19 днів та загальний страховий стаж 37 років 9 місяців 2 дні, відтак, враховуючи чинну на момент звернення позивача із заявою, редакцію ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідач зобов'язаний був прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що до даних спірних правовідносин належить застосувати п. «б» ст. 13 Закону № 1788-ІІ у редакції до Закону № 213-VIII, відповідно до якої позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, оскільки працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову та призначення позивачу пенсії на пільгових умовах.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року, у справі № 300/8913/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
М. А. Пліш