Справа № 570/1290/25
"24" липня 2025 р.
Здолбунівський районний суд Рівненської області
у складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,
секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,
учасники справи: відповідач ОСОБА_1 ,
представник відповідача-адвокат Януль В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування шкоди, -
У поданій до суду позовній заяві позивач ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 58853 грн. 33 коп. та моральну шкоду в сумі 20000 грн. і судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 18 червня 2024 року о 07:40 годині в м.Краматорськ Донецької області на вул.Тихого в районі будинку №70В біля опори ЛЕМ №20 з вини водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки «ВАЗ 2124-120» з державними номерними знаками « НОМЕР_1 » сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої був пошкоджений належний йому автомобіль марки «Renault Megan». Оскільки транспортний засіб відповідача не був зареєстрований позивач звернувся за страховою виплатою до МТСБУ, якою виплачено частину завданого йому матеріального збитку, а решта в сумі 58853,33 на даний час є невідшкодованою. Пошкодженням належного йому транспортного засобу завдано моральної шкоди, яку оцінює в сумі 20000 грн., оскільки призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків.
Відзив на позов відповідач не подавав.
У письмових поясненнях представник третьої особи зазначив, що МТСБУ повністю виконало покладений на нього приписами закону обов'язок по відшкодуванню позивачу шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
У судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги визнали частково в частині стягнення моральної шкоди в сумі 500 грн., у решті просять відмовити за безпідставністю позовних вимог, мотивуючи тим, що страхова виплата в сумі 160000 грн. повністю покриває завдані позивачу збитки. Відшкодування шкоди не має бути засобом збагачення, отримання доходу, а моральна шкода виконує компенсаційну функцію відшкодування саме моральних втрат. Тому з урахуванням його матеріального та сімейного становища просить зменшити розмір стягнення з нього витрат на правничу допомогу.
Позивач та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, подавши заяви про розгляду справи за їх відсутності, що за таких обставин не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).
Установлено, що 18 червня 2024 року о 07:40 годині в м.Краматорськ Донецької області на вул.Тихого в районі будинку №70В біля опори ЛЕМ №20 водій ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2124-120» з державними номерними знаками « НОМЕР_1 » по сухому асфальтному покриттю з боку вул.Південна, не дотримався безпечної дистанції з транспортним засобом марки «Renault Megan» д.н.з « НОМЕР_2 », що рухався попереду під керуванням ОСОБА_2 та допустив зіткнення, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п.13.1, 2.9а «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року, залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, ОСОБА_1 визнана винним у скоєнні правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Указані вище обставини притягнення до відповідальності відповідачем не оспорюються.
А відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована, проте останній є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України.
Згідно п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що узв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За приписами п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Згідно звіту №07-D/1565 від 10 липня 2024 року, замовленого МТСБУ,вбачається, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Renault Megan» д.н.з « НОМЕР_2 » становить 108900,25 грн. а з урахуванням зносу - 50046,92 грн.
Належних доказів на підтвердження проведеного пошкодженого транспортного засобу марки «Renault Megan» позивачем в МТСБУ не надано, а тому йому було виплачено страхове відшкодування лише в сумі 44370,78 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та з вирахуванням ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією №944165 від 12 грудня 2024 року.
З роз'яснень, які містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля) були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Предметом спору є відшкодування моральної шкоди та недостатність, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року в справі №754/1114/15-ц, від 13 червня 2019 року в справі №587/1080/16-ц, від 17 жовтня 2019 року в справі №370/2787/18, від 30 жовтня 2019 року в справі №753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року в справі №755/5374/18, від 22 квітня 2020 року в справі №756/2632/17 та від 15 жовтня 2020 року в справі №755/7666/19.
Докази про здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутні.
Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц вказав, що у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування.
Отже ПДВ входить до суми страхового відшкодування та може бути повернуто позивачу страховиком після надання відповідних документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування завданих йому матеріальних збитків є обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України та чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
За змістом частин 1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
На обґрунтування завданої моральної шкоди позивач зазначає що пошкодженням належного йому транспортного засобу він втратив можливість вільно користуватися своїм майном, був змушений витрачати час для пересування громадським транспортом, витратив немало часу на поїздки до станції технічного обслуговування, органів судової влади та державної автомобільної інспекції з метою визначення винної особи, встановлення вартості та відновлення транспортного засобу, що спричинило низку незручностей та проблем, марно згаяного часу, який міг би бути витрачений на сім'ю та роботу.
Разом з тим, суд погоджується доводами відповідача, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14).
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 2000 грн., оскільки така грошова компенсація буде відповідати дійсним моральним стражданням позивача.
При розподілі судових витрат між сторонами суд виходиться з положень частин 1,2 ст.141 ЦПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача до стягнення на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (77,17%) всумі 4793 грн. 18 коп.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.258-273, 351 - 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований по АДРЕСА_2 ) завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду в сумі 58853 (п'ятдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 33 коп. та 2000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 4793 (чотири тисячі сімсот дев'яносто три) грн. 18 коп.
У решті вимог позивача відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанціїпротягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Текст повного рішення виготовлено 29 липня 2025 року.
Суддя: