29 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6441/24 пров. № А/857/874/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.
Судової-Хомюк Н.М.
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 29 листопада 2024 року (головуючий суддя Мартиць О.І.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Тернопіль, у справі № 500/6441/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
28.10.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі-відповідач 2), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 №192350002711 про відмову у перерахунку (переведенні на інший вид) пенсії позивача; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи державної служби на посаді державного податкового інспектора, старшого податкового інспектора, головного державного інспектора, економіста міндоходів, старшого державний інспектор, інспектора податкової служби II рангу до стажу роботи на посадах державної служби; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії - перехід з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та виплатити її з 27.09.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду 29 листопада 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 №192350002711 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії - перехід з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши ОСОБА_1 до державної служби періоди роботи на посаді державного податкового інспектора та прийняти рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача на посадах в органах державної податкової служби відповідачем неправомірно не враховано у стаж роботи на посадах державної служби. Водночас зазначив, що у задоволенні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 27.09.2024 необхідно відмовити, оскільки це є дискреційними повноваженнями Управління.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 29 листопада 2024 року та в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що судом першої інстанції залишено поза увагою.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
27.09.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 №192350002711 відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.
Зі змісту вказаного рішення видно, що до Пенсійного фонду України звернулася ОСОБА_1 із заявою від 27.09.2024 щодо перерахунку пенсії - перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VII, яким визначено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Згідно з трудовою книжкою 01.12.1995 заявниці присвоєно персональне звання інспектора податкової служби II рангу, що не віднесено до відповідних категорій посад державних службовців. ОСОБА_1 має стаж державної служби 05 років 04 місяці 28 днів. Враховуючи вищезазначене право на перерахунок пенсії відсутній.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2 та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII) відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 12 XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі-Закон №509-XII) (чинного до 19.11.2012), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України «Про державну службу».
Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Тобто, як це правильно зазначив суд першої інстанції, цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів
Як це встановлено судом першої інстанції згідно із відомостями із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.07.1979, позивач з 01.08.1979 по 30.11.2020 працювала в органах державної податкової служби, зокрема:
з 01.08.1979 по 02.07.1990 у Збаразькому райфінвідділі економістом держдоходів, інспектором по основній діяльності, податковим інспектором-ревізором,
з 02.07.1990 по 30.11.1995 в ДПІ по Збаразькому районі державним податковим інспектором, старшим податковим інспектором відділу оподаткування населення, головним державним податковим інспектором,
12.01.1995 прийняла присягу державного службовця,
01.12.1995 присвоєно персональне звання інспектора податкової служби ІІ рангу,
з 01.12.1995 по 30.11.2020 у Державній податковій інспекції по Збаразькому районі, (її правонаступників Державній податковій адміністрації у Збаразькому районі, Державній податковій інспекції у Збаразькому районі, Збаразькій міжрайонній державній податковій інспекції, Лановецькому відділенні Збаразької МДПІ, Збаразькому відділенні Кременецької МДПІ, Збаразькій МДПІ, Збаразькій МДПІ Тернопільської області Державної податкової служби, Збаразькій ОДПІ Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, Збаразькій ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області, Кременецькій ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області) головним державним податковим ревізором-інспектором, старшим державним податковим ревізором-інспектором, державним податковим інспектором, старшим державним податковим інспектором, старшим державним інспектором, головним державним інспектором,
10.12.1999 присвоєно персональне звання інспектора податкової служби І рангу,
01.07.2013 присвоєно 13 ранг державного службовця,
01.01.2014 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу
30.11.2020 припинено державну службу та звільнено з роботи у зв'язку із ліквідацією Головного управління ДПС у Тернопільській області відповідно до п.11а 1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Зважаючи на те, що як Законом №889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-XII та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивач з 01.08.1979 безперервно по 30.11.2020 працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Водночас доводи апелянта про те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, суд апеляційної інстанції зазначити таке.
Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
Водночас, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Отже, вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців, тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Отже, як це слушно зауважив суд першої інстанції, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.10.2013 у справі №21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.
Отже висновки суду першої інстанції про те, що відповідач під час розгляду заяви позивача безпідставно виходив з того, що у такої відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, є правильними.
Частиною другою статті 46 Закону №889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Водночас, пунктом 5 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках, отже період роботи позивача на посаді державного податкового інспектора з 1979 року по 2020 рік повинен бути зарахований до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом №3723-ХІІ.
Оскільки обставини досягнення позивачем пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу відповідач не заперечує, а відтак враховуючи досягнення позивачем пенсійного віку, наявність достатнього страхового стажу та стажу державної служби станом на 01.05.2016 понад 20 років, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що станом на момент звернення до відповідача з заявою позивач набула право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Щодо дати, з якої необхідно здійснити перерахунок пенсії, то суд першої інстанції правильно врахував положення частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV, відповідно до якої переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, а оскільки заява позивача про переведення пенсії подана нею 27.09.2024, тому правильним є покладення на відповідача 2 обов'язок щодо розгляду питання про переведення позивача на пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ саме з цієї дати 27.09.2024.
Щодо покликання скаржника на розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, то такі не заслуговують на увагу, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.
На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень та практики суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 №192350002711 про відмову у перерахунку пенсії позивача та скасування такого і належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії - перехід з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши ОСОБА_1 до державної служби періоди роботи на посаді державного податкового інспектора та прийняти рішення.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України таке не є предметом апеляційного оскарження.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 29 листопада 2024 року у справі № 500/6441/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк