29 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3977/24 пров. № А/857/3634/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Гуляка В.В.
Обрізка І. М.
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року (головуючий суддя Біньковська Н.В.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківськ, у справі № 300/3977/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
20.05.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо не врахування в строк страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2009; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області врахувати період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2009 в строк страхового стажу; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити та виплачувати пенсію за віком.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.02.2024 за №262840020255.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2009; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2004 по 31.12.2009, в яких позивачем сплачені страхові внески, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від розміру сплачених внесків.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року та в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) на ОСОБА_1 відомості про сплату страхових внесків за період з 01.01.2004 по 31.12.2009 відсутні. Тому вважає, що у пенсійного органу відсутні правові підстави для зарахування періоду здійснення позивачкою підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2009 року до страхового стажу роботи.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 15.02.2004 ОСОБА_1 у віці 60 років звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.120).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.02.2024 №262840020255 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Страховий стаж становить 2 роки 10 місяців 1 день (а.с.160).
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 29.02.2024 №2600-0211-8/43109 повідомило позивача про вказане вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.02.2024 №262840020255 про відмову у призначенні пенсії за віком (а.с.161).
Вважаючи дії відповідачів щодо відмови в призначенні пенсії протиправними та такими, що порушують її права, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що:
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Закону №1058-IV встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 3 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно із пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1). Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Отже, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме: до 01 травня 1993 року - час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків; з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Як убачається з матеріалів справи, згідно розрахунку страхового стажу позивача до її стажу роботи зараховано, зокрема, такі періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності: з 11.02.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2010 по 30.06.2010.
Спірним є період з 01.01.2004 по 31.12.2009.
ОСОБА_1 08.12.1999 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Станом на 28.02.2017 позивач припинила підприємницьку діяльність на підставі власного рішення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У цьому витязі також зазначено, що 16.12.1999 ОСОБА_1 була взята Державною податковою інспекцією у Сятошинському районі Головного управління ДФС в м. Києві на облік як платник податків, а 11.02.2000 ОСОБА_1 як платник єдиного внеску (а.с.169).
В листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.07.2024 №2600-6004-7/133565 щодо надання картки особового рахунку за період з 01.01.2004 по 31.12.2009 по ФОП ОСОБА_1 зазначено, що на обліку в Головного управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києві) ФОП ОСОБА_1 перебувала з 11.02.2000. Відповідно до електронної бази даних за період з 01.01.2004 по 31.12.2009 відсутня інформація про систему оподаткування, нараховані та сплачені страхові внески по ФОП ОСОБА_1 (а.с.102).
У листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.02.2024 №2600-0604-8/30582 вказано, що ФОП ОСОБА_1 згідно картки особового рахунку платника перебувала на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок) та нею сплачено страховий збір до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за такі періоди: з 11.02.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.12.2003 (а.с.132).
За змістом індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) позивачем сплачено страхові внески за періоди 01.01.2010 по 28.02.2017 (а.с.25).
Також з цієї довідки судом встановлено, що зокрема в період з 2010 по 2017 рік позивач сплачувала страхові внески за кодом ставки 8.
З наведеного видно, що в період з 11.02.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2010 по 28.02.2017 позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування - єдиний податок.
Водночас, діючим в 2006-2007 роках Законом України від 13.02.1998 за № 129/98 (129/98-ВР) «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» було передбачено перерахування 10 % від суми фіксованого податку до Пенсійного фонду, а 90% - до місцевого бюджету.
Відповідно до діючого на той період Наказу Міністерства фінансів України № 233 від 10.11.1998, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 листопада 1998 року за № 741/3181 «Про затвердження Порядку перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, що надходять до відповідних місцевих бюджетів» був визначений механізм відрахування коштів до Пенсійного фонду України від сум фіксованого податку.
Діючий на час здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування за умови сплати єдиного податку Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 вказував про те, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, щомісяця сплачували єдиний податок в розмірі від 20 до 200 гривень, з яких не ними, а замість них органом Державного казначейства України в безумовному порядку перераховувалось 42 відсотки сплаченого єдиного податку до Пенсійного фонду України.
У зв'язку з одночасною дією у 2004-2010 роках Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» сума коштів від сплаченого фіксованого (10%) податків зараховувалася в рахунок сплати страхових внесків в розмірах, що не забезпечували мінімальний страховий внесок.
Так, позивачем до позову долучено звіти суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за І - ІV квартали 2004 року, за І - ІV квартали 2005 року, за І - ІV квартали 2006 року, за І - ІV квартали 2007 року, за І - ІV квартали 2008 року, за І - ІV квартали 2009 року, які містять відомості про відповідні суми сплаченого єдиного податку.
Також ці звіти місять відтиски штампу відділу приймання та обробки документів Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва із зазначенням дат прийняття та порядкових номерів реєстрації (а.с.18-65).
Також в матеріалах справи наявні квитанції від 20.12.2004, від 19.01.2005, від 23.02.2005, від 25.03.2005, від 21.04.2005, від 20.05.2005, від 21.06.2005 від 19.07.2005, від 23.08.2005, від 20.09.2005, від 24.10.2005, від 21.11.2005 на суму 210,00 грн., кожна (окрім платежів за березень 2005 року в сумі 212,00 грн., за квітень, грудень 2005 року - 213,00 грн., за листопад 2005 року - 215 грн.), від 20.12.2005, від 20.01.2006, від 20.02.2006, від 20.03.2006, від 20.04.2006, від 22.05.2005, від 21.06.2006 від 24.07.2005, від 25.09.2006, від 23.10.2006, від 21.11.2006, від 25.12.2006 на суму 210,00 грн., кожна (крім платежів за липень 2006 року сплачено 212,00 грн., за жовтень - 150,00 грн., за листопад - грудень 140,00 грн.), від 15.12.2006, від 20.01.2007, від 21.02.2007, від 21.03.2007, від 23.04.2007, від 24.05.2007, від 25.06.2007, від 24.07.2007, в серпні 2007 року, від 01.10.2007, від 18.10.2007, від 20.11.2007 на суму 200,00 грн., кожна, від 11.12.2007, від 16.01.2008. від 16.02.2008, від 17.03.2008, від 18.04.2008, від 16.08.2008, від 23.06.2008. від 19.07.2008, від 19.08.2008. від 16.08.2008, від 09.10.2008, від 18.11.2008 на суму 200,00 грн., кожна, від 09.12.2008, від 14.01.2009, від 19.02.2009, від 17.03.2009, від 15.04.2009, від 21.05.2009, від 17.06.2009, від 18.07.2009, від 20.08.2009, від 18.09.2009, від 20.10.2009, від 19.11.2009 на суму 200,00 грн., кожна, із зазначенням призначення платежу: єдиний податок на підприємницьку діяльність фізичних осіб (а.с.18-65).
З наведеного убачається, що здійснюючи підприємницьку діяльність у період з 01.01.2004 по 31.12.2009 позивач сплачувала до Пенсійного фонду внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).
Водночас, відповідачами не надано доказів не зарахування (повернення) сплачених позивачем страхових внесків у вищезазначений період. Також суду не надано доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків.
Судом також враховано, що отримання особою доходу передбачає сплату відповідних податків, водночас адмініструє сплату податків відповідний податковий орган.
Адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) так само покладено на відповідний державний орган, а відтак особа не може нести відповідальність за наповнення Реєстру застрахованих осіб.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №640/25128/19.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин належними та допустимими доказами підтверджується період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2004 по 31.12.2009, в якому позивачем сплачені страхові внески, тому цей період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від розміру сплачених внесків.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року у справі № 300/3977/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді В. В. Гуляк
І. М. Обрізко