29 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 465/5499/24 пров. № А/857/9396/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Носа С.П.,
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,
за участю секретаря судового засідання: Демидюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у справі №465/5499/24 за позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого сержанта поліції Цівінського Владислава Андрійовича, Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
суддя(і) у І інстанції Величко О.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 24.02.2025,
05 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася у Франківський районний суд м. Львова з адміністративним позовом до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого сержанта поліції Цівінського Владислава Андрійовича (далі - поліцейський), Управління патрульної поліції у Львівській області (далі - відповідач, УПП у Львівській області), в якому просила скасувати постанову поліцейського 1 взводу 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Цівінського В.А. серії ЕНА №2422734 від 18.06.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.127 КУпАП.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що її неправомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за нібито здійснення 15.05.2024 року руху на велосипеді по тротуару. Вважає, що жодних доказів її вини у вчиненому правопорушенні немає, натомість 15.05.2024 року між нею та невідомими особами у формі поліції виник конфлікт, наслідком чого стало її звернення в ДБР з приводу вчинення кримінального правопорушення працівниками поліції. У зв'язку з неможливістю забезпечити їй захисника, як стверджує позивач, працівники поліції без складання протоколу про адміністративне правопорушення та збирання інших доказів відклали розгляд справи. 25.06.2024 року позивач отримала від органу поліції копію оскаржуваної постанови, яка не ґрунтується на доказах вини позивача, є необґрунтованою і протиправною.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлений позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач не надав суду доказів вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КУпАП. Апелянт наголошує на тому, що її вина у вчиненні вказаного правопорушення не доведена в законному порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача Департамент патрульної поліції просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивачка та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Представники відповідачів проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати з таких підстав.
Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 , вона звернулася до суду з адміністративним позовом до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого сержанта поліції Цівінського В.А. та Управління патрульної поліції у Львівській області, у якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
Частиною 2 статті 55 Конституції України гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За визначенням, що міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За приписами статті 213 КАС України справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чинного законодавства.
За визначенням, що міститься у частині 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
За приписами частини 1 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Як передбачено пунктом 11 частини 1 статті 23, пунктом 1 частини 1 статті 35 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України № 73 від 06.11.2015 (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 887, далі - Положення № 73), Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законодавством України порядку. Департамент складається із структурних підрозділів апарату Департаменту, його територіальних(відокремлених) підрозділів та інших підрозділів патрульної поліції.
Департамент є юридичною особою публічного права.
Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи Департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.
Департамент здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції Національної поліції України (крім справ пов'язаних з корупційними правопорушеннями); приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно зі статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов'язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 2 статті 127 КУпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції.
Працівники органів і підрозділів Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені органів Національної поліції і у випадку, що розглядається, не можуть виступати самостійними суб'єктами владних повноважень, тобто окремо від державного органу, посадовою особою якого вони є, виносячи одноособові рішення.
Частиною 3 статті 288 КУпАП встановлено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 2 статті 127 КУпАП, старший сержант поліції Цівінський В.А. та Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції діють не як самостійні суб'єкти владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Відтак, сержант поліції та Управління не можуть виступати самостійними відповідачами у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема, положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати такі справи про адміністративне правопорушення.
Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежних відповідачів. У цій справі належним відповідачем є Департамент патрульної поліції, від імені якого діє Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції.
Отже, Управління патрульної поліції у Львівській області є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції, не є юридичною особою і не може виступати відповідачем у справі.
Однак, Департамент патрульної поліції, як суб'єкт владних повноважень, до участі у розгляді цієї адміністративної справи як співвідповідач судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом проведено також не було.
Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що він заявлений до неналежних відповідачів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №336/2138/17 (2-а/336/223/2017), від 26.06.2019 у справі №303/3794/17, від 09.08.2019 у справі №821/2089/17, від 09.10.2019 у справі №456/2935/15-а, від 30.09.2019 року у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 у справі №826/17241/16.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення до суду із позовом до неналежних відповідачів, що було залишено поза увагою суду першої інстанції та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб'єктного складу сторін, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, однак з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
При цьому, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежних відповідачів, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення.
Приписи ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у справі №465/5499/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області - старшого сержанта поліції Цівінського Владислава Андрійовича, Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 29.07.2025