28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 161/1274/25 пров. № А/857/21358/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року, ухвалене суддею Кихтюком Р.М. у м. Луцьку у справі №161/1274/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі, -
21 січня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Департаменту патрульної поліції, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №3845663 від 12 січня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським 1 взводу 4 роти 1 батальйону управління патрульної поліції у Волинській області сержантом поліції Ліснічуком А.В. про накладення штрафу на ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП в розмірі 20400 грн, а провадження у справі - закрити.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що належними та допустимими доказами підтверджено, що станом на час складання поліцейським оскаржуваної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, джерела, які працівник поліції використовував у своїй роботі, містили інформацію про набрання постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.12.2024 законної сили, а тому висновок, викладений у постанові серії ЕНА №3845663 щодо того, що позивач набув статусу особи, що позбавлена права керування транспортними засобами, є правомірним. Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково виснував про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях позивача, а також не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено що 12 січня 2025 року патрульним екіпажем в складі поліцейського взводу №1 роти №4 батальйону управління патрульної поліції у Волинській області сержантом поліції Ліснічука А.В., при здійсненні патрулювання території міста Луцька близько 21 год. 26 хв. По проспекті Василя Мойсея було помічено транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT д.н.з. НОМЕР_1 на іноземній реєстрації. Відповідно поліцейським було прийнято рішення про зупинку даного транспортного засобу для встановлення фактичних обставин. Проте, коли службовий автомобіль почав подавати сигнал звукової сирени з увімкненими проблисковими маячками, транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT н.з. НОМЕР_1 зупинився лише по вул. Стрілецька, 2.
Під час перевірки документів водія, а саме ОСОБА_1 , поліцейським була встановлена інформація, що позивач є позбавленим права керування транспортним засобом постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року по справі №161/19586/24, чим порушив п.2.1 а) ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст. 126 КУпАП.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 було винесено постанову серії ЕНА №3845663 від 12 січня 2025 року.
Вважаючи дану постанову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що суду не представлено доказів наявності умислу в діях позивача, тобто, що йому було відомо про наявність обмежень у праві керування транспортним засобом.
В ході судового розгляду судом першої інстанції не здобуто, а відповідачем не представлено жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.251 КУпАП, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України (далі ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
У відповідності до п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як встановлено ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.
Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Колегія суддів наголошує, що в свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
Заперечуючи вчинення адміністративного правопорушення, позивач наводить доводи, що він не був обізнаний з позбавленням його прав на керування транспортним засобом, він не міг усвідомити протиправний характер своїх дій, тобто відсутня ознака складу адміністративного правопорушення - суб'єктивна сторона.
З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Однією з обставин, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення згідно із п.1 ст. 247 КУпАП, є відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Факт керування позивачем транспортними засобом у вказаному місці і часі підтверджується протоколом про адмінправопорушення і відеофіксацією з місця події, а тому в цій частині дані обставини сторонами не оспорюється .
Попри те, ОСОБА_1 повідомляв про необізнаність з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.12.2024 про позбавлення його права керування транспортним засобом, що підтверджується відеозаписом із нагрудної камери поліцейського. Наведене також підтверджується матеріалами справи про притягнення ОСОБА_1 до адмінвідповідальності за ст.130 КУпАП, в яких міститься звернення адвоката про ознайомлення з матеріалами справи від 17.01.2025.
Варто наголосити, що у висновку, який міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №560/751/17від 27.06.2019 року, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях позивача, а саме суб'єктивної сторони.
Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що такі обставини свідчать про винесення оскаржуваної постанови без належного та повного з'ясування всіх обставин справи, тобто передчасно, що є підставою для її скасування і закриття провадження у справі на підставі ч.3 ст. 286 КАС України.
Крім того, згідно положень ч.2 ст.317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. При цьому вказаною нормою закону передбачено початок строку, з якого особа вважається такою, що позбавлена права керування транспортним засобом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року щодо ОСОБА_1 представником позивача оскаржено в апеляційному порядку і лише 17 лютого 2025 року Волинським апеляційним судом ухвалено постанову у справі №161/19586/24 за наслідком апеляційного перегляду цієї постанови
Враховуючи наведене, на дату зупинення транспортного засобу позивача поліцейським Управління патрульної поліції у Волинській області постанова суду не набрала законної сили.
Тому, оскаржувана постанова відповідача, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, являється необґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року у справі №161/1274/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді М. А. Пліш
Н. М. Судова-Хомюк