28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21013/24 пров. № А/857/32462/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка ВВ., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Сподарик Н.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті його рапорту від 06.08.2024 про звільнення з військової служби, зобов'язати відповідача розглянути вказаний рапорт та звільнити його з військової служби за п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що однією з підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Для звільнення з військової служби військовослужбовець подає командиру рапорт про звільнення з посвідченими копіями документів, що підтверджують у нього такі підстави, перелік яких залежить від конкретних обставин. Щодо документів наданих позивачем на підтвердження підстав для звільнення зазначає, що з огляду на копію довідки №379 від 11.07.2024, то така не відповідає затвердженим МОЗ України формам медичної облікової документації, що свідчить про її недопустимість. Також зазначає, що довідка №379 від 11.07.2024, яка містить інформацію про потребу батька позивача у постійному сторонньому догляді, не являється висновком в розумінні п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Апелянт також звертає увагу на те, що відповідно до ст.172 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Отже, надані документи стосовно сестри позивача не позбавляють її обов'язку щодо догляду за батьком в силу закону. Додані до рапорту на звільнення документи були наявні в позивача ще до його призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, проте ним не вжито заходів щодо отримання відстрочки від призову під час мобілізації.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Заремба О.О. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Батько позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААД №001042 від 10.07.2024.
Заявою від 12.07.2024, яка засвідчена приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Мельничок С.Є., ОСОБА_2 ствердив, що позивач проживає спільно з ним, є єдиною особою, яка має можливість та за законом зобов'язана утримувати його та здійснювати догляд за ним.
06.08.2024 позивач звернувся з письмовим рапортом про звільнення його з військової служби з підстав, які передбачені п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26, п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
До вказаного рапорту позивачем було долучено нотаріально завірені копії таких документів : паспорт та ІПН ОСОБА_1 ; паспорт та ІПН ОСОБА_2 (батька позивача); свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ; довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААД №001042; медичної довідки №379 ОСОБА_2 ; заяву ОСОБА_2 від 12.07.2024; рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.07.2024; акт №16 про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду); документи сестри ОСОБА_1 , а саме дозвіл на проживання за кордоном, довідка про місце проживання, свідоцтво про народження дітей, медична довідка про стан здоров'я дитини, посвідчення інваліда).
У подальшому представником позивача скеровано відповідачу до рапорту оригінал висновку ЛКК №116 від 11.07.2024 про наявність порушення функцій організму ОСОБА_2 та оригінал акту №16 про встановлення факту здійснення особою догляду від 30.07.2024.
Листом від 04.09.2024 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що поданих документів та наданої інформації не достатньо для прийняття рішення по суті рапорту.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази, які були долучені до рапорту, відсутність доказів наявності інших членів сім'ї зі сторони відповідача у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за своїм батьком ОСОБА_2 . Суд зауважив, що відмова у погодженні рапорту не може вважатись розглядом такого по суті та вирішення порушених у рапорті питань. Крім того, під час розгляду цієї справи відповідачем не надано доказів прийняття відповідного управлінського рішення з приводу порушених у рапорті питань, наказу про звільнення або відмови у прийнятті наказу, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження, крім письмової відповіді наданої по суті рапорту, матеріали справи не містять та сторонами під час судового розгляду справи до суду не надано. Суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ на підставі його рапорту від 06.08.2024 та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом №2232-XII, відповідно до ч.1 ст.2 якого, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч.6 ст.2 Закону №2232-ХІІ, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до частини 3 якої, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема, під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/202 від 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) : у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністючи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абз.8 п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, який стосується спірних правовідносин); військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно ч.7 ст.26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно п.12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення, п.п.2 якого передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» : у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Стосовно порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються : підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Колегія суддів зазначає, що позивачем при поданні рапорту про звільнення його з військової служби, була дотримана процедура подання ним відповідного рапорту та необхідних документів на підтвердження того факту, що він має право бути звільненим з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком з наявною у нього інвалідністю ІІ групи, що передбачено п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААД №001042 від 10.07.2024 та висновком ЛКК №116 від 11.07.2024 про наявність порушення функцій організму ОСОБА_2 .
Відповідачу до рапорту було скеровано вказаний оригінал висновку ЛКК №116 від 11.07.2024 та оригінал акту №16 від 30.07.2024.
Висновок ЛКК №116 відповідає чинній встановленій формі №080-4/о, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України №407 від 09.03.2021, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за №510/36132 та містить всі необхідні відомості.
Крім того, представником позивача було отримано висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі та додатково скеровано такий відповідачу.
Відповідно до вказаного висновку, ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду. Сума балів становить 60, група рухової активності IV, ступінь індивідуальної потреби 5. Вказаний висновок був підставою для видачі висновку ЛКК №116 від 11.07.2024, який позивачем подавався разом із рапортом.
Крім того, до рапорту позивачем було долучено копії паспорту та ІПН ОСОБА_1 , паспорту та ІПН ОСОБА_2 (батька позивача), свідоцтва про народження ОСОБА_1 , свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААД №001042, медичної довідки №379 ОСОБА_2 , заяви ОСОБА_2 від 12.07.2024, рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.07.2024, акту №16 про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), документів сестри ОСОБА_1 (дозвіл на проживання за кордоном, довідка про місце проживання, свідоцтво про народження дітей, медична довідка про стан здоров'я дитини, посвідчення інваліда).
При цьому, посилання відповідача на необхідність подання додаткових документів, колегія суддів не враховує, оскільки висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий за формою №080-4/о, є належним документом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за особою.
Судом також встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 25.06.2024, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, про що 25.06.2024 складено відповідний актовий запис №21.
Свідоцтво видане Старосамбірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідно до заяви від 25.07.2024, яка зареєстрована в реєстрі за №580, приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Мельничок С.Є., ОСОБА_2 підтвердив, що його син ОСОБА_1 , який фактично проживає з ним, є єдиною особою, яка має можливість та за законом зобов'язана його утримувати та доглядати.
Актом №16 про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 30.07.2024, складеного працівниками Добромильскої міської ради, підтверджено факт здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 .
При цьому, колегія суддів враховує, що дочка ОСОБА_4 з 2011 року не проживає в Україні, здійснює догляд за трьома неповнолітніми дітьми, одна з яких має хронічну невиліковну хворобу і є особою з інвалідністю групи Н та потребує постійного стороннього догляду.
Вказане підтверджується також документами, наданими дочкою ОСОБА_2 , а саме дозволом на проживання за кордоном у Федеративній Республіці Німеччина, довідкою про місце проживання, свідоцтвом про народження дітей, медичною довідкою про стан здоров'я дитини, посвідченням інваліда.
Відтак, дочка - ОСОБА_4 не може здійснювати постійний догляд за батьком.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що крім позивача, інших осіб, які б могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 немає.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що наявними в матеріалах даної судової справи доказами підтверджується необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , як особи з ІІ групою інвалідності, а також те, що позивач є єдиною особою, хто може здійснити такий догляд.
Надаючи оцінку наявності правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом судового захисту прав та інтересів позивача буде зобов'язання в/ч НОМЕР_3 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У контексті цієї справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.
Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".
Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.1024 по справі №240/4894/23.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що приведену у п.п.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ умову, як відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд, задля досягнення результату у вигляді звільнення з військової служби, можна розтлумачити таким чином, що це не означає лише фізичної відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також відсутність об'єктивної можливості здійснювати такий догляд (в даному випадку неможливість повернення із-за кордону), оскільки в протилежному випадку, особа, яка потребує догляду, буде позабавлена опіки з боку близької особи, тобто, не буде досягнута мета, на яку має законні очікування така особа.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року по справі №380/21013/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин