28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4992/24 пров. № А/857/28308/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Обрізка І.М., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Подлісною І.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність головного центру зв'язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати їй компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 10.07.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 позовні вимоги було задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, на яке мала право позивачка та не відноситься до інших грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-111 від 19.10.2000 (далі Закон №2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159). З огляду на вищезазначене, вимога позивачки нарахувати та виплатити їй компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення є необґрунтованою та безпідставною.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Наказом начальника № 54-ОС від 23.02.2022 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу з 23.02.2022.
Під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 відповідач не виплачував належну позивачці індексацію, а виплатив таку в загальній сумі 114582,41 грн лише 10.07.2024, що підтверджено банківською випискою.
Факт того, що індексацію відповідач не виплачував позивачці саме з 01.01.2016 підтверджено рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року за справою № 500/7126/23, яким зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум; здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022 у вигляді різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2023 (далі - Порядок №1078), з урахуванням виплачених сум.
При виплаті індексації відповідач не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу належну позивачці за час затримки виплати такої індексації.
На звернення позивачки про виплату її грошової компенсації за час затримки виплати індексації відповідач відповідь не надав та виплату такої компенсації не здійснив.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації його грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачці індексація виплачена несвоєчасно, відповідач повинен був, при її виплаті, нарахувати компенсацію втрати частини доходів за відповідний період, проте таких дій не вчинив, та безпідставно відмовив в задоволенні заяви позивачки щодо здійснення цих виплат, а тому суд визнав таку бездіяльність протиправною.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.
Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону №2050-III).
Відповідно до ст.3, 4 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно п.1-п.4 Порядку №159 видно, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Верховний Суд виходив із аналізу норм відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні № 9-рп/2013 від 15.10.2013.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 по справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Правова природа спірних правовідносин, у розумінні норм ст. 1- Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.03.2023 по справі № 120/9475/21-а, від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, від 13.01.2020 по справі №803/203/17.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 по справі №825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає про те, що позивачка має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до п.2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17.
Так, в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 у справі № 500/7126/23 було здійснено виплату позивачці індексації грошового забезпечення 10.07.2024 у розмірі 114582,41 грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року по справі №500/4992/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді І. М. Обрізко
С. М. Шевчук