28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6232/24 пров. № А/857/28741/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Главачем І.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо обмеження граничного розміру його пенсії станом на дату проведення перерахунку, згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 по справі №300/1645/24 й щодо призупинення виплат нарахованих індексацій та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок його пенсії без обмеження граничним розміром довічно, незалежно від підстав здійснення перерахунку, з урахуванням всіх нарахованих у визначеному законом порядку підвищень (індексації), в тому числі з урахуванням підвищення пенсії, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 “Про індексацію пенсійного і страхових виплат верств населення у 2024 році» (далі - Постанова №185).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо обмеження позивачу розміру пенсії з 01.03.2024 та зобов'язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01.03.2024 в нарахованому розмірі без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, встановленої згідно із Постановою №185, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 по справі №300/1645/24 пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача. Щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром зазначив, що статтею 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668), який набрав чинності 01.10.2011, визначено, що максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно абз.1 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Проте тлумачення п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668 в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668; 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію. Також зазначає, що на виконання Постанови №185 позивачу було проведено перерахунок його пенсії з 01.03.2024, однак виплачується у межах максимального розміру, визначеного законом.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та з 2010 року отримує пенсію за вислугу років (26 років, в календарному обчисленні 26 років) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 по справі №300/128/23, яке набрало законної сили 23.06.2023, визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо обмеження ОСОБА_1 пенсії за вислугу років максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та зобов'язано ГУ ПФУ здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Івано-Франківській області" №1067 від 23.06.2021, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням проведених платежів, зобов'язано ГУ ПФУ здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі вказаної довідки, без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням проведених платежів.
Згідно розрахунку відповідача з 01.05.2024, ГУ ПФУ на виконання вказаного судового рішення здійснено перерахунок пенсії позивачу починаючи з 01.02.2023 із розрахунку 70% таких сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 9660,00 грн, оклад за військове звання - 2150,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50% - 5905,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 13977,30 грн. Основний розмір пенсії склав 22184,61, з урахуванням індексації та надбавок - 28290,46 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії призначено до виплати - 23610,00 грн.
Головним управлінням з 01.03.2024 проведено індексацію пенсії ОСОБА_1 відповідно до Постанови №185.
Згідно розрахунку відповідача з 01.03.2024 ГУ ПФУ на виконання вказаної постанови здійснено перерахунок пенсії позивачу починаючи з 01.03.2024 із розрахунку 68% таких сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 5400,00 грн, оклад за військове звання - 2600,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50% - 4000,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 38430,86 грн. Основний розмір пенсії склав 34292,98 грн, з урахуванням індексації та надбавок - 50512,80 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії призначено до виплати - 41151,58 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 по справі №300/1645/24, яке набрало законної сили 06.06.2024, визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо застосування обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 та проведення її виплати без урахування підвищення пенсії, передбаченого постановою КМУ №118 від 16.02.2022 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" (далі - Постанова №118) та постановою КМУ №168 від 24.02.2023 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" (далі - Постанова №168) та зобов'язано ГУ ПФУ здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 з урахуванням підвищення пенсії, встановленого Постановою №118 та з 01.03.2023 з урахуванням підвищення пенсії, установленого Постановою №168 та Постановою №118, враховуючи раніше проведені платежі.
Згідно розрахунку відповідача з 01.07.2024 ГУ ПФУ, на виконання вказаного судового рішення здійснено перерахунок пенсії позивачу починаючи з 01.03.2022 та з 01.03.2023 із розрахунку 68% таких сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 5400,00 грн, оклад за військове звання - 2600,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50% - 4000,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 38430,86 грн. Основний розмір пенсії склав 34292,98 грн, з урахуванням індексації та надбавок - 50512,80 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії призначено до виплати - 48712,80 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії із обмеженням максимальним розміром, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що обмеживши пенсію позивача розміром перерахованої пенсії на виконання судового рішення, відповідач діяв поза межами повноважень, та у спосіб, що суперечить законам України, оскільки підстав для такого обмеження пенсійне законодавство не містить. Щодо вимоги про зобов'язання відповідача здійснювати таку виплату пенсії без обмеження її граничним розміром довічно, незалежно від підстав здійснення перерахунку, з урахуванням всім нарахованих у визначеному законом порядку підвищень (індексації), суд дійшов висновку, що така є передчасною і такою, що задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №848-VIII від 24.12.2015, ст.43 Закону №2262 було доповнено частиною 7, згідно якої максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016.
Обґрунтовуючи свої висновки, Конституційний Суд України вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно абз.1 п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262 зі змінами, а саме : частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 нечинною є ч.7 ст. 43 Закону №2262.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 (далі - Закон №1774), який відповідно до Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2017, у ч.7 ст.43 Закону №2262 слова і цифри «у період з 01.01.2016 по 31.12.2016» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дає підстави стверджувати, що у Законі №2262 відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, внесені Законом №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.
За встановлених обставин, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що законних підстав для обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність не було.
Стосовно наявності у пункті 2 Постанови № 185 положення про підвищення пенсій з 01.03.2024 «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Колегія суддів зазначає, що у спірних відносинах наведене положення Постанови №185 суперечить приписам Закону №2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
Більше того, закон не передбачає випадків обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, визначеним за результатами перерахунку пенсії, здійсненого на виконання судового рішення, як це зробив відповідач у спірних відносинах.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що норми Постанови № 185 не можна застосувати у частині проведення індексації саме у межах максимального розміру пенсій військовослужбовців встановленого законом, оскільки жодним спеціальним законом таких обмежень на сьогодні не встановлено.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року по справі №300/6232/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук