28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1427/25 пров. № А/857/13029/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року про повернення позовної заяви (постановлену суддею Дору Ю.Ю. у порядку письмового провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просив поновити строк на адміністративне оскарження, визнати протиправними та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №205 від 24.03.2024 в частині його призову та направлення для проходження військової служби, наказ військової частини НОМЕР_2 №159 від 25.06.2024 в частині зарахування його до списків особового складу на відповідну посаду та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, а позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строків звернення до суду з обґрунтуванням підстав для такого поновлення та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цих строків.
19.03.2025 до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заяви позивача про поновлення строку звернення до суду. У поданій заяві вказує, що суд помилково зазначає, що день, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав є 24.03.2024, оскільки особа без юридичної освіти не може знати юридичних наслідків та порядку проведення мобілізації, проте через посилене виконання позивачем військових обов'язків в умовах воєнного стану щодо захисту України від російських окупантів він не міг отримати кваліфіковану допомогу, що свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів було повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати, визнати причини пропуску строку на адміністративне оскарження поважними, поновити строк та відкрити провадження по справі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 01.08.2024 отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр, Донецької області. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Зазначає, що через обмеження під час перебування на навчанні та в зоні безпосереднього ведення бойових дій, а пізніше - через стан фізичного та ментального здоров'я він не мав можливості звернутися до суду. Разом з тим, враховуючи отримання вибухової травми в зоні бойових дій логічним наслідком є незадовільний стан фізичного та ментального здоров'я та неможливість у зв'язку з цим вирішувати свої проблеми та питання.
З урахуванням положень п.3 ст.294, ч.2 ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що долучені позивачем докази підтверджують об'єктивні обставини неможливості звернення до суду з даним позовом у період з 25.06.2024 по 15.08.2024, разом з тим, позивачем не надано суду доказів неможливості звернення до суду з даним позовом починаючи з 15.08.2024, відтак місячний строк звернення до суду з даними позовними вимогами позивачем пропущено, а наведені у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи : 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів із дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно п.9 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч.2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з'ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов'язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надав можливість позивачеві навести причини пропуску строку, про що винесена ухвала про залишення позовної заяви без руху від 10.03.2025.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції).
За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), військова служба теж була віднесена до служби публічної.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 05.02.2018; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23.06.2018)).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21.
Предметом спору у даній справі є протиправні, на думку позивача, дії відповідачів щодо винесення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №205 від 24.03.2024 в частині його призову та направлення для проходження військової служби та наказу військової частини НОМЕР_2 №159 від 25.06.2024 в частині зарахування його до списків особового складу на відповідну посаду та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу.
Тобто про порушення своїх прав позивач дізнався з дати прийняття оспорюваних наказів - 24.03.2024 та 25.06.2024, що підтверджується записами наявними у військовому квитку серії НОМЕР_3 від 24.03.2024, копія якого долучена до позовної заяви.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що строк звернення до суду з цим позовом почав свій перебіг з 24.03.2024 та з 25.06.2024.
Разом з тим, із позовною заявою позивач звернувся 06.03.2025, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду з позовом, визначеного ч.5 ст.122 КАС України.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивач у період з 25.06.2024 по 02.08.2024 перебував в зоні бойових дій, а 01.08.2024 одержав вибухову травму та тривалий час проходив лікування, що унеможливило звернення до суду в межах строку, передбаченого законодавством, то колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом та вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи доказів, у період з 25.06.2024 по 02.08.2024 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в н.п. Часів Яр Донецької області, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2024 за №5870.
Згідно з випискою медичної картки хворого №133343 КНП “Міська клінічна лікарня №16» Дніпропетровської ради від 07.08.2024 встановлено, що у період з 03.08.2024 по 07.08.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2603, виданої військовою частиною НОМЕР_4 від 15.08.2024, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 07.08.2024 по 15.08.2024.
Решта долучених позивачем доказів не свідчить про перебування його на стаціонарному лікуванні чи безпосередньої участі у бойових діях у період з 15.08.2024. Крім цього, позивач вказує, що з 23.08.2024 перебував у відпустці для лікування травми, водночас позивачем не наведено обставин неможливості подання позовної заяви у період з 15.08.2024, а доводи позивача щодо юридичної необізнаності суд відхиляє, оскільки такі не є підставою для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Відтак, суд вказує, що долучені позивачем докази підтверджують об'єктивні обставини неможливості звернення до суду з даним позовом у період з 25.06.2024 по 15.08.2024, разом з тим, позивачем не надано суду доказів неможливості звернення до суду з даним позовом у період з 15.08.2024, відтак місячний строк звернення до суду з даними позовними вимогами позивачем пропущено, а наведені у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21.
В апеляційній скарзі позивачем не зазначено обставин, що є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №260/1427/25 - змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук