28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6246/24 пров. № А/857/29150/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Тимощук О.Л. у м. Івано-Франківськ у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/6246/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
14 серпня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача згідно листа від 20.06.2024 №5794-4424/Л-02/8-0900/24 про відмову у зарахуванні для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.01.2004 по 30.04.2010 на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення профпатології Обласного фтизіопульмонологічного центру;
- зобов'язати зарахувати для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі період її роботи з 01.01.2004 по 30.04.2010 на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення профпатології Обласного фтизіопульмонологічного центру, згідно з статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі та провести перерахунок її пенсії за віком, починаючи з дня призначення такої пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, викладену в листі від 20.06.2024 за №5794-4424/Л-02/8-0900/24, у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 30.04.2010 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 20.02.2007 по 28.02.2009, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.01.2004 по 31.01.2007 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведених платежів.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2009 по 28.02.2011, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.02.2007 по 28.02.2009 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведених платежів.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести з 01.03.2011 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.03.2009 по 30.04.2010 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведених платежів.
У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Головним управлінням правомірно не враховано стаж з 01.01.2004 по 31.01.2007 з 01.02.2007 по 28.02.2009 з 01.03.2009 по 30.04.2010 у подвійному розмірі, оскільки відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота у закладах охорони здоров'я зараховується до стажу у подвійному розмірі до 31.12.2003, ця норма не поширюється на працівників які продовжують працювати у закладах відділень охорони здоров'я після набрання чинності Закону України.
Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила щодо її доводів та просила залишити рішення суду без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів трудової книжки від 28.08.1968, належної ОСОБА_1 , 1952 року народження (зворотна сторона а.с. 4-10), позивач, працювала, зокрема: з 01.08.2003 по 05.04.2004 - на посаді молодшої медсестри палатної відділення профпатології Обласного фтизіопульмонологічного центру; з 06.04.2004 по 20.04.2004 - на посаді молодшої медсестри по супроводженню і перевезенню хворих до лікувально-діагностичних відділень і кабінетів зазначеного закладу; з 21.04.2004 по 30.04.2010 - на посаді молодшої медсестри палатної відділення профпатології цього закладу.
Відповідно до протоколу №791 від 21.03.2007, ОСОБА_1 з 20.02.2007 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем при призначенні пенсії враховано періоди роботи по 31.01.2007 та визначено стаж роботи позивача (після 2004 року) - 3 роки 1 місяць 0 днів; стаж (повний) - 38 років 2 місяці 27 днів; коефіцієнт стажу - 0,38167 - 458 місяців (а.с. 34).
Після призначення пенсії позивач продовжувала працювати в Обласному фтизіопульмонологічному центрі (тепер - Комунальне некомерційне підприємство «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської обласної ради»), а тому відповідно до приписів частини 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мала право на перерахунок пенсії з урахуванням набутого стажу.
Так, згідно з розпорядженням №193270 від 12.03.2009, відповідачем з 01.03.2009 проведено перерахунок пенсії позивача та дораховано до страхового стажу період роботи з 01.02.2007 по 28.02.2009 (2 роки 1 місяць). Зокрема, визначено загальний стаж (після 2004 року) - 5 років 2 місяці 0 днів; загальний стаж (повний) - 40 років 3 місяці 27 днів; коефіцієнт стажу - 0,40250 - 483 місяці (а.с. 68).
Також відповідно до розпорядження №193270 від 14.03.2011, відповідачем з 01.03.2011 проведено перерахунок пенсії позивача, зокрема, дораховано до страхового стажу період роботи з 01.03.2009 по 30.04.2010 (1 рік 2 місяці). ГУ ПФУ в Івано-Франківській області визначено загальний стаж позивача (після 2004 року) - 6 років 4 місяці 0 днів; загальний стаж (повний) - 41 рік 5 місяців 27 днів; коефіцієнт стажу - 0,41417 - 497 місяці (зворотна сторона а.с. 90,91).
Тобто, як під час призначення пенсії, так і під час наступних перерахунків пенсії, відповідачем періоди роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 30.04.2010 в інфекційному закладі охорони здоров'я зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі.
Такі ж дані щодо розрахунку стажу позивача визначені і у рішенні ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №926210198481 від 28.02.2024 (а.с. 136).
Також, відповідно до форми РС-право (номер ПС: 926210198481) від 28.03.2024, періоди роботи позивача як працівника охорони здоров'я з 01.08.2003 по 31.12.2003 враховано до стажу на право на пенсію в подвійному розмірі, а з 01.01.2004 по 30.04.2010 - в одинарному розмірі (а.с. 11).
Листом від 20.06.2024 за №5794-4424/Л-02/8-0900/24, наданим у відповідь на звернення позивача, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повідомило про відсутність правових підстав для врахування до стажу періоду роботи на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення профпатології Обласного фтизіопульмонологічного центру з 01.01.2004 у подвійному розмірі (а.с.14). У зазначеному листі відповідач вказав, що відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в певних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі тільки до 01.01.2004. Також відповідач звернув увагу позивача на умови подання заяви про перерахунок пенсії, які визначені у Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
Вважаючи такі бездіяльність відповідача щодо незарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи в інфекційному закладі охорони здоров'я з 01.01.2004 по 30.04.2010 протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VI від 28.12.2007 року (далі - Закон № 1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах встановлені ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Як передбачено ст. 60 Закону № 1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Як правильно встановлено судом першої інстанції із змісту записів трудової книжки позивача, така з 01.08.2003 по 30.04.2010 працювала в Обласному фтизіопульмонологічному центрі Управління здоров'я Івано-Франківської облдержадміністрації.
Водночас, трудова книжка містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи позивача після 01.01.2004, то суд апеляційної інстанції зазначає, що вимогами пункту 4 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Крім того, редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.
У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Відповідно, стаж роботи позивача в Обласному фтизіопульмонологічному центрі з 01.01.2004 по 30.04.2010 повинен зараховуватися у подвійному розмірі.
Щодо доводів апелянта про невідповідність поданої позивачем заяви про перерахунок пенсії формі, встановленій Порядком № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до вимог п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 зі мінами).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталась до Управління із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсії з моменту призначення та дорахувати стаж з 01.01.2004 у Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії. На цій підставі суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.
Апеляційний суд зазначає, що відповідач не повернув звернення позивача у зв'язку з неналежним його оформленням, а надав у листі від 20.06.2024 за №5794-4424/Л-02/8-0900/24 оцінку порушеному в зверненні праву позивача на зарахування до стажу в подвійному розмірі періодів його роботи в інфекційних закладах охорони здоров'я та вказав, що пільгове обчислення (в подвійному розмірі) страхового стажу застосовується тільки до 01.01.2004.
Таким чином, відповідач не прийняв жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача в порядку, визначеному Законом №1058-IV та Порядком № 22-1, натомість розглянув заяву ОСОБА_1 в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надіслав їй лист від 20.06.2024 за №5794-4424/Л-02/8-0900/24, в якому протиправно повідомив про відсутність законних підстав для зарахування періоду роботи з 01.01.2004 по 30.04.2010 до страхового стажу в подвійному розмірі.
Так, питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях Верховного Суду і згідно усталеної судової практики випливає, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. у справі № 2а-204/12).
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення права позивача є визначення Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зобов'язання:
- провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 20.02.2007 по 28.02.2009, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.01.2004 по 31.01.2007 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2009 по 28.02.2011, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.02.2007 по 28.02.2009 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- провести з 01.03.2011 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.03.2009 по 30.04.2010 в Обласному фтизіопульмонологічному центрі в подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 300/6246/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний