29 липня 2025 р. Справа № 440/1175/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, по справі № 440/1175/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом №41/22616 від 30.12.2024 року щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 17.12.2024 року згідно статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу за станом здоров'я (відповідно до абзацу другого підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 даного закону);
- зобов'язати вище командування військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу другого підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу за станом здоров'я, видавши відповідний наказ.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 частково задоволено позов.
Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена листом №41/22616 від 30.12.2024 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 17.12.2024 згідно підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2024 та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення (наказ).
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та обґрунтовані тим, що 26.12.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло звернення адвоката в інтересах ОСОБА_1 про звільнення з військової служби останнього (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, а саме у зв'язку з наявністю інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). За підсумками розгляду звернень відповідачем не надано відмову у звільненні позивача з військової служби та не вказано про відсутність підстав для такого звільнення, однак зазначено, що для проведення процедури звільнення з військової служби йому необхідно повернутись до розташування військової частини НОМЕР_1 для прийняття рішення щодо його подальшого проходження військової служби (звільнення з військової служби).
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 13 від 14.01.2023 солдата ОСОБА_1 , призначено - розвідником-номером обслуги 2 розвідувального відділення розвідувального взводу І батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 106646М/533, і вважати таким, що з 14.01.2023 прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 99).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №83 від 22.03.2024 матроса ОСОБА_1 , матроса резерву 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , який 22.03.2024, покинув розташування підрозділу, знято зі всіх видів забезпечення з 22.03.2024, а з котлового забезпечення по нормі згідно з каталогом продуктів харчування під час польового виходу, додаткова вода бутильована згідно пункту 1 розділу 3 наказу МОУ від 29.04.2020 №140, з 23.03.2024. За самовільне залишення місця служби матроса ОСОБА_2 позбавити премії за березень 2024 року в повному обсязі. Припинено виплату грошового забезпечення з 22.03.2024 на підставі пункту 15 розділу І “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року (зі змінами)» (а.с. 100).
У свою чергу 29.07.2024, ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров'я до військової частини НОМЕР_1 (а.с. 16).
Листом від 04.09.2024 №41/15244 Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_3 , що 22.03.2024 близько 17:00 під час раптової перевірки особового складу 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 заступником начальника штаба майором ОСОБА_4 було виявлено відсутність ОСОБА_3 у розташуванні підрозділу поблизу населеного пункту Салівка, Полтавської області. На момент надання даної відповіді місце знаходження ОСОБА_3 залишається не відомим. Починаючи з 22.03.2024 по теперішній час ОСОБА_3 рахуєтесь в списках військовослужбовців, які тимчасово відсутні (у зв'язку з самовільним залишенням військової частини НОМЕР_1 ). Виходячи із вищевикладеного запропоновано прибути до розташування Військової частини НОМЕР_1 для подання рапорту відповідно до процедури визначеної нормативно правовими актами та подальшого вирішення питання щодо звільнення з військової служби (а.с. 19-20).
18.12.2024 представником позивача направлено до Військової частини НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_3 від 17.12.2024 про звільнення з військової служби (а.с. 106).
До рапорту, зокрема, було додано:
- довідку ВЛК від 26.09.2023 №5816, якою ОСОБА_1 визнаний обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті спецспорудах. Придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах (а.с. 109),
- довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №110606, згідно якої ОСОБА_1 з 12.02.2024 встановлено 3 групу інвалідності (а.с. 108).
Листом від 30.12.2024 № 41/22616 Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що 22.03.2024 близько 17:00 під час раптової перевірки особового складу 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 заступником начальника штаба майором ОСОБА_4 було виявлено відсутність ОСОБА_3 у розташуванні підрозділу поблизу населеного пункту Салівка, Полтавської області. На момент надання даної відповіді місце знаходження ОСОБА_3 залишається не відомим. Починаючи з 22.03.2024 по теперішній час ОСОБА_3 рахуєтесь в списках військовослужбовців, які тимчасово відсутні (у зв'язку з самовільним залишенням військової частини НОМЕР_1 ). Виходячи із вищевикладеного запропоновано прибути до розташування Військової частини НОМЕР_1 для подання рапорту відповідно до процедури визначеної нормативно правовими актами та подальшого вирішення питання щодо звільнення з військової служби (а.с. 96-98).
Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом №41/22616 від 30.12.2024 року у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 17.12.2024 року згідно статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу за станом здоров'я (відповідно до абзацу другого підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 даного закону), позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як особа, якій встановлено 3 групу інвалідності має право на звільнення з військової служби за станом здоров'я та з метою ефективного захисту прав позивача зобов'язано відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2024.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимоги статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє і на даний час.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII /надалі - Закон № 2232-XII/.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За визначенням, наведеним у частині дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII, особи, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського І старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період передбачені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до положень підпункту “б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставі: під час дії воєнного стану: за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок", а саме за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби та довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №110606, згідно якої ОСОБА_1 з 12.02.2024 встановлено 3 групу інвалідності, надіславши його через свого представника до Військової частини НОМЕР_1 .
Однак, отримав від Військової частини НОМЕР_1 відповідь, оформлену листом від 30.12.2024 №41/22616, з якої слідує, що 22.03.2024 близько 17:00 під час раптової перевірки особового складу 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 заступником начальника штаба майором ОСОБА_4 було виявлено відсутність ОСОБА_3 у розташуванні підрозділу поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 . На момент надання даної відповіді місце знаходження ОСОБА_3 залишається не відомим. Починаючи з 22.03.2024 по теперішній час ОСОБА_3 рахуєтесь в списках військовослужбовців, які тимчасово відсутні (у зв'язку з самовільним залишенням військової частини НОМЕР_1 ). Виходячи із вищевикладеного запропоновано прибути до розташування Військової частини НОМЕР_1 для подання рапорту відповідно до процедури визначеної нормативно правовими актами та подальшого вирішення питання щодо звільнення з військової служби.
Визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_2 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Згідно із пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 240 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовці визнаних військово-лікарською комісією непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, каліцтв) одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12,11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами «г» - «е» частини третьої, підпунктами «а»,«ґ»,«д»,«е» пункту 1, підпунктом «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «д», «е», «є», «и» - «о» пункту 1, підпунктами «д», «е», «є», «з»- «м» пункту 2, пунктом 3 частини п'ятої, підпунктами «д» - «І» пункту І, підпунктами «ґ» - «з» пункту 2, пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; за підставами, передбаченими пунктами «б», «в» і «д» частини третьої, підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» пунктів 1,2 «б», «в», «ґ» пунктів 1,2 «б», «в», «ґ» пунктів 1, 2 частини п'ятої, підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-ХІ1, зокрема, через стан здоров'я. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до пункту 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт. З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
В умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби тим більше, що за приписами пункту 240 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовця за станом здоров'я є безальтернативним обов'язком та має свої строки цього.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, як особа, якій встановлено 3 групу інвалідності має право на звільнення з військової служби за станом здоров'я.
Щодо покликання відповідача, як на підставу для нерозгляду рапорта про звільнення, самовільне залишення позивачем з 22.03.2024 Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 40 Закону № 2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо Інше не визначено законодавством.
Статтею 24 Закону № 2232-ХІІ Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому статтею 85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною четвертою 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Аналіз положень частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ у системному зв'язку з положеннями частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов'язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (частина перша статті 5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (частина перша статті 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (частина третя статті 45 Дисциплінарного статуту).
За змістом частини четвертої статті 6 Дисциплінарного статуту на командира покладений обов'язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Схожий за змістом обов'язок командира, пов'язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у пункті 144-4 Положення, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Отже, в частині другій статті 24 Закону № 2232-ХІІ законодавець чітко визначив, що лише внесення до ЄРДР відомостей про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, дезертирство або добровільну здачу в полон, які повідомлені командиром (начальником) військової частини в порядку частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту, тобто встановлені за результатом проведення службового розслідування, є достатньою підставою для негайного призупинення військової служби, що тягне за собою тяжкі наслідки для військовослужбовця. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.10.2023 у справі № 420/8263/22, яку суд, з урахуванням вимоги 5 статті 242 КАС України, враховує під час розгляду даної справи.
Судовим розглядом встановлено, що згідно пункту 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2024 № 1164 "Про підсумки службового розслідування по факту самовільного залишення частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 93 запасної роти" офіцеру відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 лейтенанту ОСОБА_5 направити оформлені належним чином матеріали службового розслідування на адресу Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Полтава та Полтавської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Центрального регіону (а.с. 101-104).
Колегія суддів зазначає, що закон пов'язує можливість констатації посадовими особами військової частини факту дезертирства чи самовільного залишенням місця служби і, як наслідок, призупинення військовослужбовцю військової служби, факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо можливого вчинення військовослужбовцем дезертирства чи самовільного залишення служби.
У свою чергу згідно листа Офісу Генерального прокурора від 20.02.2025 №25/3-264вих-25 за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні провадження, в яких проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в яких він перебуває у статусі підозрюваного, не встановлені. Крім того, у Реєстрі не встановлені кримінальні провадження, в яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , облікований як заявник/потерпілий (а.с. 125).
Таким чином, посилання відповідача, як на підставу для нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, на відсутність виправдовувального вироку або постанови про закриття кримінального провадження, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відтак, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок щодо необхідності визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена листом №41/22616 від 30.12.2024 щодо звільнення ОСОБА_3 з військової служби на підставі рапорту від 17.12.2024 згідно підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд, зокрема, може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України).
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач допустив протиправну бездіяльність як суб'єкт владних повноважень, не розглянувши рапорт по суті з прийняттям окремого рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у спірній ситуації є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача по суті та прийняти відповідне рішення.
При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання вище командування військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу другого підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу за станом здоров'я, видавши відповідний наказ, апеляційний суд зазначає наступне.
Законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Вирішення питання про звільнення ОСОБА_3 з військової служби під час воєнного стану (до оголошення демобілізації) належить до виключної компетенції командування військової частини НОМЕР_1 , тож суд не вправі втручатися у його компетенцію.
Разом з тим, має місце бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_3 від 17.12.2024 по суті.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується.
Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Відтак, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний засіб правого захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2024 та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення (наказ).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідност.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 по справі № 440/1175/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова