Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 липня 2025 р. № 520/28200/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (код ЄДРПОУ 38493680, пров. Акварельний, буд. 1/3, с. Подвірки, Харківський район, Харківська обл., 62371) до Харківської митниці (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків, 61003) про визнання протиправними та скасування рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024 р.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ТОВ «Авто Тренд» зареєстровано у 2012 році. Основною діяльністю позивача є оптова торгівля запасними частинами для автомобілів. Товар закуповується напряму у виробників товарів в Китаї та Європі.
Позивач у серпні 2024р. ввіз на територію України з Китаю запасні частини до автомобілів. Митне оформлення товару здійснювалось Харківською митницею.
Між позивачем та виробником товару TAIZHOU DONGNA MECHANICAL & ELECTRICAL CO., LTD (Китай) було укладено контракт № ВА29092022 від 29.09.2022 р., умовами якого передбачено, що продавець продає, а покупець купує товар - запасні частини для автомобілів на умовах FOB Нінгбо, Китай. Асортимент товару визначається в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього контракту (п. 1.1 контракту). Ціна товару, що поставляється, встановлюється у доларах США за одиницю товару і визначається в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього контракту. Ціна товару включає вартість упаковки, маркування, доставки до місця призначення та навантаження на судно, вартість експортних митних процедур, мит, податків, що сплачується при вивезенні (п. 3.2. контракту).
Згідно з інвойсом № DNAT20240520 від 20.05.2024 р., наданим продавцем, позивач ввіз на митну територію України товар на загальну суму 78552,50 доларів США.
08.08.2024 р. для митного оформлення товару позивач надав до відповідача митну декларацію № 24UA807200011945U1.
Декларантом було заявлено митну вартість товару за першим методом (вартість товару за контрактом та витрати на транспортування товару до кордону України). В графі 12 митної декларації «відомості про вартість» позивач зазначив митну вартість товару - 3 536 204,14 грн., яка вираховується шляхом додавання вартості товару за інвойсом до витрат на транспортування товару до кордону України.
Відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024 р., яким визначено митну вартість товарів за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 Митного кодексу України.
Позивач вважає протиправним вказане рішення, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України (далі - МК України) декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Положеннями ст. 248 МК України встановлено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч. 8 ст. 257 МК України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митним органом на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.
Вартість товарів, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та використовується для митних цілей, виходячи з положень ч.1 ст. 49 Митного кодексу України, є митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно з ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або надання митному органу додаткової інформації.
Одночасно з митною декларацією у випадках, передбачених митним кодексом України, виходячи з ч. 1 ст. 53 МК України, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 53 МК України підставами для видання митним органом письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Крім того, положеннями ч. 4 ст. 53 МК України визначено, що обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв'язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму Імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Суд зазначає, що якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, керуючись ч. 1 ст. 55 МК України, митним органом приймається рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України, має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Отже, виходячи з положень ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів є визначення митної вартості товарів за ціною договору.
Суд вказує, що якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Згідно із ч. 4 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
При цьому, відповідно до п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Суд зазначає, що приписами ч. 3 ст. 54 МК України передбачено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64); митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях (ч. 2 ст. 64).
Відтак, відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості Митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.
До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст. 60 МК України, де, зокрема, вказано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч. 2 ст. 60); для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч. 3 ст. 60); ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч. 4 ст. 60); у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч. 5 ст. 60).
Судом встановлено, що на підтвердження митної вартості товару позивач надав до митниці наступні документи: Декларацію митної вартості, Контракт № ВА29092022 від 29.09.2022 р., Додаткова угода №2 від 30.07.2024 р. до контракту № ВА29092022 від 29.09.2022 р., Інвойс № DNAT20240520 від 20.05.2024 р., Пакувальний лист бн до інвойсу, Сертифікат про походження товару, Банківський платіжний документ № 001266131 від 09.04.2024 р., Банківський платіжний документ № 001310033 від 27.05.2024 р., Договір про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., Додаткова угода № 1 від 03.01.2024 р. до договору про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., Заявка від 29.07.2024 р. до договору про транспортне - експедиторське обслуговування, Коносамент HYSF2024050753A від 31.05.2024р., Залізнична накладна № 31509176 від 31.07.2024р., Довідка про витрати на транспортування вантажу № 439503-1 від 29.07.2024 р., Рахунок щодо сплати вартості перевезення № LS-4576562 від 29.07.2024р.
Перелік наданих до митної декларації документів вказаний в гр. 44 декларації.
За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем видано рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024р., відповідно до якого митна вартість товару визначена митницею за другорядним резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в ЄAIC.
08.08.2024 р. на підставі рішення про коригування митної вартості товарів, відповідачем також видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2024/000597.
Як на підставу прийняття оскаржуваного рішення. Відповідачем, зокрема зазначено про відсутність інвойсів №AT20230912 від 01.04.2024, DN-АТ20240501від 06.05.2024, що містяться в банківських платіжних документах №001266131, №001310033.
Разом з тим, контролюючим органом не вказано, яким чином відсутність даних документів вплинула на визначення митної вартості товару з огляду на те, що позивачем до митниці було надано комерційний інвойс № DNAT20240520 від 20.05.2024 р., передбачений умовами контракту, в якому вказано найменування, кількість та вартість постачаємо товару, а платіжні документи містять посилання на контракт із продавцем та найменування самого продавця.
Крім того, позивачем до митного органу було надіслано інвойси № DN-АT20230912 від 01.04.2024, DN-AT20240501 від 06.05.2024, які зазначені у платіжних документах (SWIFT) №001266131, №001310033, а також бухгалтерську довідку № 29/08-1 від 29.08.2024 р на підтвердження оплати товару.
У відповідності до бухгалтерської довідки партія товару, що надійшла від продавця TAIZHOU DONGNA MECHANICAL & ELECTRICAL CO.,LTD», (China) 3a KOHTPaKTOM NВА29092022 від 29.09.2022 р. та інвойсом DNAT20240520 від 20.05.2024 р. на суму 78552,50 доларів США і була розмитнена за митною декларацією 24UA807200011987U8 від 08.08.2024 р. була оплачена двома платежами.
З матеріалів справи убачається, що оплату по рахунках №DNAT20240520 від 20.05.2024, №DN-AT20240501 від 06.05.2024 на суму USD 75593,00 було здійснено 27.05.2024 р., коносамент оформлено 31.05.2024р., тобто оплату було здійснено до відправки товару.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим, відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.04.2018 р. у справі № 804/4680/16.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 20.03.2018 р. у справі №815/4132/17 уявлення митного органу щодо проміжку часу для внесення передоплати може не збігатися з домовленостями господарюючих суб'єктів, а питання оплати вирішуються сторонами на вільній основі, з урахуванням власних ризиків та можливостей.
Крім того, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Згідно з наказом МФУ від 24 травня 2012 року №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Судом встановлено, що позивачем до митниці було надано договір про транспортне - експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., укладений між ТОВ «Авто Тренд» та експедитором ТОВ «Ламан Шипінг» та додаткову угоду до нього.
Умовами даного договору передбачено, що експедитор зобов'язався організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги клієнту за згодою сторін (п.1.1). При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та другими організаціями.
Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна (2.1.1).
Крім того, умовами додаткової угоди № 1 від 03.01.2024 р. до договору про транспортне- експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р передбачено, що експедитор зобов'язаний надати клієнту серед іншого довідку про транспортні витрати для пред'явлення в митні органи (п 2.1.7).
Як убачається матеріалів справи, експедитором ТОВ «Ламан Шипінг» на виконання умов договору було організоване морське перевезення від Китаю до Польщі, на підтвердження чого до митниці надано коносамент HYSF2024050753A від 31.05.2024р. та була організована доставка вантажу залізничним транспортом до України на підтвердження чого до митниці було надано залізничну накладну № 31509176 від 31.07.2024 р.
Позивач в адміністративному позові зазначив, що у зв'язку з тим, що позивач мав взаємовідносини саме з експедитором ТОВ «Ламан Шипінг», до митниці було надано договір, довідку про транспортні витрати, а також рахунок на оплату саме від ТОВ «Ламан Шипінг».
Разом з тим, суд зазначає, що заявка до договору з експедитором не є документом, який має обов'язково подаватись для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
В той же час, зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не вбачається, яким чином вказана обставина вплинула на достовірність визначення ціни задекларованого позивачем товару.
Позивачем до митниці на підтвердження митної вартості транспортних послуг надано: договір про транспортне - експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023р., додаткову угоду № 1 від 03.01.2024р. до цього договору, коносамент № HYSF2024050753A від 31.05.2024р., залізничну накладну № 31509176 від 31.07.2024 р., довідку про витрати на транспортування вантажу № 439503-1 від 29.07.2024 р., рахунок щодо сплати вартості перевезення №LS-4576562 від 29.07.2024р.
На підтвердження вартості перевезення та експедиторських послуг до митниці додатково надіслано акт ЛШ00-007110 надання послуг від 09.08.2024 з експедитором, платіжну інструкцію № 13575 від 12.08.2024 р. про оплату послуг експедитора.
Крім того, суд зазначає, що згідно правової позиції, викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2014 по справі №К/800/39236/14, відомості з інформаційних баз даних відповідача мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
На виконання вимог ч. 2 ст. 53 МК України підприємством було подано повний пакет документ, а відтак у відповідача були відсутні підстави для витребування додаткових документів, відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що надані документи не дають підстав митному органу для виказування сумнівів.
Стосовно доводів відповідача, викладених у спірному рішенні, щодо не надання документів, передбачених ч. 3 cт. 53 МК України, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи зі змісту наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що підприємством позивача було надано до митного оформлення необхідний перелік документів, передбачений ч. ч. 1-2 ст. 53 МК України, а також додатково додані документі, що мали б додатково підтвердити відсутність розбіжностей.
Однак, як встановлено судом, відповідачем під час винесення спірного рішення фактично не було надано оцінки повідомленим представником позивача обґрунтуванням, а відтак відповідачем не наведено належних обґрунтувань щодо наявності сумніву в числових значеннях наданих документів.
Також, відповідачем не було наведено у оскаржуваному рішенні ніяких відомостей про характеристики товарів, умови постачання цих товарів або інші комерційні умови (торгова марка, виробник), до ціни яких було скориговано вартість поставлених підприємством позивача товарів.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що доводи митного органу стосовно наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України, для витребування від позивача додаткових доказів, визначених приписами ч. 3 ст. 53 МК України, стосовно спірної у даній справі митної декларації не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідачем під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення детального порівняння, як і не надано доказів, які б підтверджували аналогічність характеристик імпортованого позивачем товару та товару, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначеного висновку відповідача.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що зміст та характер обраних владним суб'єктом юридичних та фактичних мотивів прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості товарів, а також обсяг наявних у розпорядженні на момент вчинення управлінського волевиявлення доказів, не дозволяє визнати це рішення правильним та обґрунтованим.
Статтею 264 МК України визначено, що відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта (ч. 10 ст. 264); митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом (ч. 11 ст. 264); у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу (ч. 12 ст. 264).
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості товарів.
Вищевикладені обставини свідчать про непідтвердження під час розгляду справи правомірності рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024, у зв'язку з чим воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
При ухваленні рішення суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Вирішуючи клопотання про розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, заявлене позивачем у позові, суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем надано Договір про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, укладений із адвокатом Бондаренко Інною Віталіївною.
Відповідно до Додаткової угоди №15 до договору про надання (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024 сторони узгодили, що оплата юридичних послуг за підготовку позову про визнання протиправним та скасування рішення митниці про коригування митної вартості товарів складає 5000 грн.
04.01.2024 сторони підписали акт прийому-передачі виконаних послуг до договору про надання (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, за яким виконавцем надані послуги, загальна вартість яких складає 5000,00 грн.
Вказані послуги із надання правничої допомоги позивачем сплачені у повному обсязі, що підтверджується Платіжною інструкцією №13843 від 01.10.2024.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Суд зазначає, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Суд зауважує, що в межах даної справи досліджувалось питання правомірності рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що дана адміністративна справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін за наявними матеріалами справи, відноситься до справ незначної складності та Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.
У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги саме у розмірі 5000,00 грн. в даному випадку є необґрунтованою та завищеною.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд".
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (код ЄДРПОУ 38493680, пров. Акварельний, буд. 1/3, с. Подвірки, Харківський район, Харківська обл., 62371) до Харківської митниці (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків, 61003) про визнання протиправними та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000491/2 від 08.08.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків, 61003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (код ЄДРПОУ 38493680, пров. Акварельний, буд. 1/3, с. Подвірки, Харківський район, Харківська обл., 62371) суму судового збору у розмірі 5 120,78 грн. (п?ять тисяч сто двадцять гривень 78 копійок), та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29 липня 2025 року.
Суддя Н.А. Полях