Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 липня 2025 р. № 520/32627/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 439834954, вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №7690246/20-11 від 28.06.2024.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що на думку позивача, підлягає скасуванню.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 12.03.2003р. №70 членам Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» були передані у приватну власність земельні ділянки за рахунок земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське».
Відповідно до Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 року № 70 погоджено технічну документацію по встановленню меж земельних ділянок для громадян, власників сертифікатів по КСП «Вільшанське» та передано членам КСП «Вільшанське» земельні ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року був затверджений перелік громадян - власників земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське», згідно якого за гр. ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) значаться дві земельні ділянки - 1,85 га та 0,69 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без зазначення кадастрових номерів земельних ділянок.
Громадяни власники земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське» отримали державні акти (сертифікати) на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (угіддя-рілля).
Згідно інформації щодо земельних ділянок гр. ОСОБА_1 у ІТС «Податковий блок» режим «Плата за землю» «Реєстрація», податковим органом в автоматичному режимі гр. ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за 2023 рік було сформоване податкове повідомлення-рішення від 28 червня 2024 року № 7690246/20-11 за платежем 11011300 (МПЗ) на дві вищевказані земельні ділянки сільськогосподарського призначення площами - 1,85 га та 0,69 га, які розташовані на території Солоницівської ТГ Харківської області.
В зв'язку з відсутністю інформації щодо проведеної нормативно-грошової оцінки даних земельних ділянок за 2023 рік, розрахунок суми позивачу здійснено з врахуванням показників нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по Харківській області (п.п. 38-1. 1. 2 п. 38-1 ст. 38 ПКУ).
Не погодившись з податковим повідомленням- рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).
За визначеннями, наведеними у пункті 14.1 статті 14 ПК України:Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (пп. 14.1.72).
Згідно зі статтею 269 ПК України платниками плати за землю є:
269.1.1 платники земельного податку:
269.1.1.1 власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2 землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до п. 270.1. ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Згідно з п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Законом України від 30.11.2021 року № 1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов'язання (далі - МПЗ).
Відповідно до п. 64 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями), першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Пунктами 170.14.3. п.170.14 ст. 170 ПКУ визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
Відповідно до пп. 170.14.1. п.170.14 ст. 170 ПКУ для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Згідно з п.п. 170.14.5 п. 170.14 ст. 170 ПКУ до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.
Правила обчислення мінімального податкового зобов'язання (далі за текстом - МПЗ) викладені законодавцем у приписах ст.381 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.п.381.1.1 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов'язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Згідно з п.п.381.1.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов'язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Підпунктом 381.1.3. ст.381 Податкового кодексу України визначено, що при обчисленні мінімального податкового зобов'язання платниками єдиного податку четвертої групи - фізичними особами - підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 381.1.1 і 381.1.2 цього пункту, застосовується у половинному розмірі.
Як зазначено у п.п.381.1.4 ст.381 Податкового кодексу України, МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
За правилами п.381.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ не визначається для: земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні; земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів; земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами. МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Відповідно до п.381.3 ст.381 Податкового кодексу України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п.381.4 ст.381 Податкового кодексу України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Положеннями п.170.14 Податкового кодексу України визначені особливості визначення загального мінімального податкового зобов'язання платників податку на доходи фізичних осіб - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.
Так, згідно з п.п.170.14.1 ст.170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Відповідно до п.п.170.14.2 ст.170 Податкового кодексу України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов'язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.
За правилами п.п.170.14.3 ст.170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.
Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
При обчисленні мінімального податкового зобов'язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.
У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 2971 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця.
Частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою с частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Речові права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державній реєстрації відповідно до частиною 1 статті 4 Закону №1952 підлягають: право власності; похідні речові права, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; інші речові права відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Таким чином, законодавством чітко регламентовано порядок набуття права користування на земельну ділянку та момент з якого виникає право користування даною земельною ділянкою.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах підлягає з'ясуванню питання щодо виникнення у позивача права власності на земельні ділянки.
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2019 року по справі №120/4362/18-а (адміністративне провадження №К/9901/16831/19) висловив таку позицію:
«За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Судом встановлено, що приймаючи оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган керувався інформацією з Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 року № 70.
Так, відповідно до Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 року № 70 погоджено технічну документацію по встановленню меж земельних ділянок для громадян, власників сертифікатів по КСП «Вільшанське» та передано членам КСП «Вільшанське» земельні ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Водночас, Протоколом загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року був затверджений перелік громадян - власників земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське», згідно якого за гр. ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) значаться дві земельні ділянки - 1,85 га та 0,69 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без зазначення кадастрових номерів земельних ділянок.
Разом із тим, суд вважає, що зазначені документи, а саме розпорядження та протокол засвідчують лише факт набуття позивачем права на отримання, після виконання положень чинного законодавства у власність земельних ділянок.
Визначення площі ділянок і за рахунок яких земель вони буду сформовані не є само по собі свідченням реалізації цього права, адже в 2023 році кадастрових номерів зазначені земельні ділянки не мали, що засвідчує факт їх фактичної не сформованості і відповідно не створення їх як об'єкта правовідносин.
Судом встановлено, що відповідно до листа № ПI-91/0-97/0/63-24 від 13.09.2024 Головного управлінням Держгеокаластру у Харківській області з 24.06.2024 по 11.09.2024 року у Державному земельному кадастрі сформовано 420 земельних ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, угіддя - сіножаті та пасовища, розташовані на території Солоницівської селишної ради Харківського району Харківської області на підставі «Технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення колективної власності реформованого КСП «Вільшанське», що розташовані за межами населених пунктів на території Солоницівської селищної ради Харківської області».
Згідно, додатку до відповіді наданої на запит в списку під № 165 та № 166 містяться відомості про реєстрацію двох земельних ділянок, площею 1,85 га та 0,68 га, формування вказаних ділянок відбулась починаючи з 01.07.2024 та 04.07.2024 відповідно, в результаті чого позивач реалізував своє право на отримання земельних ділянок шляхом їх визначення.
Як зазначається у відповіді на публічний запит № ПІІ-91/0-97/0/63-24 від 13.09.2024, станом на 12.09.2024 відомості про реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки відсутня, з причин її не здійснення позивачем.
Отже, оскільки відсутнє право власності на земельні ділянки в 2023 році, а фактичне їх формування, як земельної ділянки здійснено в 2024 році, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, станом на 01.01.2023 не підтверджено отримання позивачем правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки (як-то державний акт про право власності чи свідоцтво про право власності), а також не підтверджено фізичне використання позивачем спірних земельних ділянок.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суми податку податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) за 2023 рік у сумі 3275,28 грн, є протиправним і підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 439834954, вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №7690246/20-11 від 28.06.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 439834954, вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, 61057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29 липня 2025 року.
Суддя Н.А. Полях