Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
29 липня 2025 року № 520/3897/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 25.09.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 25.09.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2017 року - 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2017 року - 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року - 25.09.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 - 25.09.2024 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2018 рік, за 30 днів за 2020 рік, за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2022 рік, за 30 днів за 2023 рік, за 30 днів за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , за невикористані дні щорічної основної відпустки за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2018 рік, за 30 днів за 2020 рік, за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2022 рік, за 30 днів за 2023 рік, за 30 днів за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні за 2017 рік - 14 діб, 2018 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2021 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб, 2024 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за невикористані дні за 2017 рік - 14 діб, 2018 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2021 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб, 2024 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, передбачена наказом МО України від 07.06.2018 р. №260;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань , відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року N? 260 за 2024 рік;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 25.09.2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 , довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 25.09.2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2024 року;
- виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з 09.10.2017 року по 25.09.2024 року, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" як одинокій матері за 2017 рік - 10 діб, 2018 рік - 10 діб, 2019 рік - 10 діб, 2020 рік - 10 діб, 2021 рік - 10 діб, 2022 рік - 10 діб, 2023 рік - 10 діб, 2024 рік - 10 діб;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" як одинокій матері за 2017 рік - 10 діб, 2018 рік - 10 діб, 2019 рік - 10 діб, 2020 рік - 10 діб, 2021 рік - 10 діб, 2022 рік - 10 діб, 2023 рік - 10 діб, 2024 рік - 10 діб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , підйомної допомоги у зв'язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , підйомну допомогу, у зв'язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення.
Ухвалою від 24.02.2025р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене провадження.
Ухвалою від 05.03.2025р. клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 про залишення без розгляду залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 25.03.2025р. зупинено провадження у справі № 520/3897/25 до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 460/21394/23.
Ухвалою суду від 04.04.2025р. поновлено провадження в адміністративній справі №520/3897/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Представником відповідача надано відзив на позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 09.10.2017 року по 25.09.2024 року проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 273 від 25.09.2024 року, молодшого сержанта ОСОБА_1 , номера обслуги 2 зенітно-артилерійського відділення зенітно-артилерійського взводу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 24 вересня 2024 року № 253-РС, у запас за підпунктом "г" відповідно до підпункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 25 вересня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 26 вересня 2024 року. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 08 років 10 місяців 01 день, пільгова - 07 років 09 місяців 08 днів, загальна - 16 років 07 місяців 09 днів.
Позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо:
- нарахування та виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 25.09.2024 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 р., адже грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року;
- виплати індексації за період 09.10.2017 по 28.02.2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.09.2024 р. застосування положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у 2018 р. за 30 календарних днів, у 2020 р. за 30 календарних днів, у 2022 р. за 30 календарних днів, у 2023 р. за 30 календарних днів, у 2024 р. за 30 календарних днів з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану;
- компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2017 рік - 14 діб, 2018 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2021 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб, 2024 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, передбачена наказом МО України від 07.06.2018 р. №260;
- виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період 09.10.2017 року по 25.09.2024рр., виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2024 року;
- грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" як одинокій матері за період 2017-2024 роки;
- підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця.
Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, у зв'язку з чим порушені права та інтереси, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 25.09.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовує відносини у цій галузі.
Згідно з ч. 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
30.08.2017р. з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців КМУ було прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі за текстом постанова КМУ 704).
Згідно з п.10 постанови КМУ № 704 рішення набирало чинності з 01.01.2018р.
Пунктом 4 постанови КМУ установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12-14.
Отже, КМ України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ 704 внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р. Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ 704 внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту перенесено на 01.03.2018р. При цьому, п.4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.01.2018р. КМ України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р.
Пункт 4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
З 29.01.2020р. відновлена юридична дія п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020р. знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту вищої юридичної сили.
Водночас із цим, з 29.01.2020р. відновлення дії такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також звертає увагу на правові висновки постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 14.09.2022 у справі №500/1886/21, згідно яких:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд дійшов до висновку, що у період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023рік".
Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова КМУ №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови КМУ №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зазначені зміни набули чинності 20 травня 2023 року.
Отже, з дати набуття чинності зазначених змін, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є стала величина у розмірі 1762 гривні.
Викладення пункту 4 Постанови КМУ №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.
Відтак, позовні вимоги в частині, що стосуються періоду з 20.05.2023 року по 25.09.2024 року задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 рік грошового забезпечення, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року та зобов'язанням відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2017 року - 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року; за період з 01.03.2018 - 25.09.2024 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами 1 та 5 ст. 2 Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Приписами ч. 2 ст. 5 Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок № 1078).
Згідно із п. 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник (пункт 10-2 Порядку № 1078).
Суд зазначає, що пункт 10-2 Порядку №1078, викладений в новій редакції постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015, якою в тому числі внесено зміни: поширено його положення для новоприйнятих працівників, та застосовується з 1 грудня 2015 року.
Відповідно до пункту 14 Порядку роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Мінсоцполітики в листі від 28.04.2016 №201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному.
Пунктом 10-2 Порядку № 1078 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Суд зазначає, що схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.01.2008.
В подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №200/9297/19-а залишив без змін ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі №200/9297/19-а, в якій суд дійшов до висновку, що з 01.12.2015 - базовий місяць січень 2008 року відповідно до п. 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд приходить до висновку про допущену відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу індексація грошового забезпечення в період з 09.10.2017 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та в період з 01.03.2018 року по 25.09.2024 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
З метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 25.09.2024 року із урахуванням абзацу 4,5,6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Щодо, ненарахування та невиплатити ОСОБА_1 , компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2018 рік, за 30 днів за 2020 рік, за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2022 рік, за 30 днів за 2023 рік, за 30 днів за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за невикористані дні за 2017 рік - 14 діб, 2018 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2021 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб, 2024 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану.
Згідно наказу № 273 від 25.09.2024 про звільнення Позивача з військової служби та карток особливого рахунку за період 2020-2024 роки, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була виплачена позивачу.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Верховний Суд у постанові від 27.03.2025 справа №240/2921/23 зазначив, що виходячи із приписів пункту 3 розділу І Порядку № 260, до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.
Вирішуючи питання того, чи є додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, Верховний Суд зазначає, що пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачає, що:
- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 200/1564/24.
За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для включення до складу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2018 рік, за 30 днів за 2020 рік, за невикористані дні щорічної основної відпустки за 30 днів за 2022 рік, за 30 днів за 2023 рік, за 30 днів за 2024 рік з щомісячною додатковою грошовою винагородою станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану та до складу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за невикористані дні за 2017 рік - 14 діб, 2018 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2021 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб, 2024 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої Постановою КМУ №704 від 30.08.2017р. Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану.
Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, передбачена наказом МО України від 07.06.2018 р. №260, суд зазначає наступне.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, позивач не отримав.
Як передбачено у ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
При цьому, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені у відповідності до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 за № 704 визначено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п. 2). Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 5 вказаної вище Постанови було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, і допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Механізм же та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260).
У відповідності до положень п. 1 розділу ХХІV Порядку № 260, військовослужбовцям, окрім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
За п. 7 розділу ХХІV Порядку № 260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, який передбачений в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого й визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (окрім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Як передбачено п. 9 розділу XXIV Порядку № 260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Аналізуючи викладене, варто зазначити, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
При цьому, Законом № 2011-XII не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а згідно ч. 4 ст. 9 цього Закону, Міністру оборони України надано повноваження стосовно визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі й матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Постановою № 704 і Порядком № 260 встановлено лише граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який повинен не перевищувати місячного грошового забезпечення, а право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.
Таким чином, Законом № 2011-XII делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.
Як слідує з матеріалів даної справи, позивачу матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.
Згідно рішення Міністра оборони України від 16.01.2024 № 183/уд матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
у разі наявності у військовослужбовця інвалідності отриманої внаслідок поранення (контузії травми каліцтва) пов'язаного із захистом Батьківщини;
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Відповідно, вказаним дорученням передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення виключно за наявності підстав, передбачених у п. 6 вказаного Доручення. У розглядуваному випадку, визначено лише одну умову, необхідну для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
В свою чергу, позивачем не надано суду будь-яких доказів, щодо підтвердження інших фактів та обставин. Жодних документів, які б підтверджували недостовірність вказаної вище інформації, матеріали справи не містять і Позивачем не надано.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 9 розд. XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов'язком керівника, та рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Так суд зазначає, що у позивача не має підстав для нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 у 2024 році.
Щодо невидачі ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 25.09.2024 року та ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2024 року, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
Суд зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, слід дійти висновку, що дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при виключенні зі списків особового складу, та носить одноразовий характер.
Такі правові висновки було зроблено у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18.
Разом з тим, судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Так, судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
З урахуванням наведених висновків, Верховним Судом в постанові від 26.05.2021 у справі №380/5093/20 зроблено правовий висновок, згідно якого до правовідносин з приводу виплати грошової компенсації за речове майно підлягає застосуванню спеціальний строк, визначений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто місячний строк.
Так само подібний висновок відтворено у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №540/2001/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Аналогічні висновки були викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, від 29.07.2021 по справі № 807/761/15.
Разом із тим, матеріали справи не місять жодних документальних доказів звернення позивача до відповідача із відповідним рапортом (заявою) з метою отримання спірної грошової компенсації, а запит на інформацію не є заявою (рапортом) у розумінні Порядку № 178, оскільки такий запит позивачем поданий у межах законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», із висловленням прохання з подальшим притягненням до відповідальності винних осіб, у разі ненадання або несвоєчасного надання інформації у передбачений законом строк, із одночасним ініціюванням питання перед органами прокуратури та Військовою службою правопорядку у ЗСУ щодо проведення перевірки відповідача на предмет дотримання вимог зазначених Законів.
У той же час, у матеріалах справи відсутній наказ командира військової частини про виплату спірної грошової компенсації, відсутня довідка про вартість речового майна, що належить видачі тощо.
Оскільки позивач не реалізував своє право, у тому числі протягом усього часу з моменту звільнення до дня звернення до суду, на витребування спірної грошової компенсації шляхом звернення до відповідача із заявою (рапортом) у передбачений Порядком № 178 спосіб, обґрунтування позовних вимог у цій частині з посиланням на порушення його прав є безпідставними.
Системний аналіз пунктів 3-4 Порядку № 178 дає підстави стверджувати, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно: перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби; після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
У постановах від 27.01.2021 у справі № 340/680/20 та від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а Верховний Суд звернув увагу на те, що відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, виключає правові підстави для виплати військовою частиною грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення й не тягне настання для неї відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Як установлено судом, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення 25.09.2024, проте жодних доказів звернення із заявою (рапортом) до командира (начальника) військової частини про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби матеріали справи не містять, оскільки із звернення адресованої військовій частині НОМЕР_2 як юридичній особі, а не начальнику (командиру), позивач просив надати інформацію у виді довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі відповідно до пункту 5 Порядку, а за умови ненарахування та невиплати грошової компенсації, а також інших нарахувань, просив провести такі нарахування та здійснити виплати, при цьому як зазначалось вище із заявою (рапортом) до начальника (командира) не звертався, а звернення до юридичної особи (військової частини) у розумінні законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», не є заявою (рапортом) у відповідності до пункту 4 Порядку № 178.
Подане позивачем «Звернення» не відповідає формі «Рапорту», який повинен містити: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Аналогічна позиція викладена у пункті 58 постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, відповідно до якого «…Особа_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення.».
У зв'язку із неподанням позивачем до військової частини рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби або одразу після звільнення, судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно, із урахуванням правової позиції викладеної Верховним Судом у згаданій постанові, висновки якої у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, враховані судом у спірних правовідносинах.
Із урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про відсутність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства в цій частині.
Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" як одинокій матері за 2017 рік - 10 діб, 2018 рік - 10 діб, 2019 рік - 10 діб, 2020 рік - 10 діб, 2021 рік - 10 діб, 2022 рік - 10 діб, 2023 рік - 10 діб, 2024 рік - 10 діб, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Нормами частини 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У відповідності до пункту 5 частини 12 статті 10 Закону № 504/96-ВР щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
За змістом статей 181-183 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_4 вбачається, що її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України вбачається, що відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
За змістом частини першої статті 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Матеріалами справи встановлено, що статус особи, що самостійно виховує та утримує дитину, був отриманий позивачкою у серпні 2024 року, що підтверджується витягом Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 28 серпня 2024 року, тобто, з відповідною заявою про надання додаткової соціальної відпустки, або грошової компенсації позивач до військової частини НОМЕР_2 не звертався, відповідно, у військової частини НОМЕР_2 були відсутні відомості про статус особи - позивача, що самостійно виховує та утримує дитину.
Отже, суд прийшов до висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , підйомної допомоги у зв'язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45 ( далі за текстом - Порядок із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 291 від 21.09.2022р.), у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби; добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який переїхав разом з ним.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає:
на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду;
на дату зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів;
на дату прибуття до місця дислокації, оголошений наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.
Розмір підйомної допомоги обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім'ї - на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.
Відповідно до п.3 Порядку виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.
Згідно з п.5 вищевказаного Порядку підйомна допомога та добові в разі переїзду на нове місце військової служби на членів сім'ї військовослужбовця виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.
Тобто, за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги приймається відповідне рішення.
Так представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) із застосуванням автоматичних (автоматизованих) систем опрацювання даних за умови наявності (використання) таких систем у військовій частині (установі) та відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.
Фактичного переміщення за новим місцем служби у позивача не відбувалось, тому і відсутній наказ командира військової частини, що є підставою для нарахування суми відповідної виплати, тому у Позивача відсутні підстави для нарахування та виплати підйомної допомоги.
В той же час, позивач в позовній заяві зазначив, що протягом служби неодноразово усно зверталась до командування військової частини НОМЕР_5 з метою отримання виплат, а також подавала рапорти. Однак командуванням було проігноровано таку вимогу. Рапорти були подані в єдиному екземплярі, а отже відсутня можливість долучити копію документа. Оскільки відсутній Наказ про виплату підйомної допомоги, то і сама виплата не проводилась.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч. 2 ст. 77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст. 74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч. 1 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними доказами існування порушення її прав в цій частині, отже в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 рік грошового забезпечення, визначивши його розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, визначивши його розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 09.10.2017 року по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та в період з 01.03.2018 року по 25.09.2024 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 25.09.2024 року із урахуванням абзацу 4,5,6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
В іншій частині позовних вимог залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.