з питань забезпечення адміністративного позову
Справа № 500/4208/25
29 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про забезпечення адміністративного позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення адміністративного позову, у якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом призупинення дії наказу №1674/5 Міністерства юстиції України від 16 червня 2025 року "Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого" до ухвалення рішення у справі.
Ухвалою суду від 18.07.2025 заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що дія оскаржуваного наказу про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, фактично унеможливлює здійснення позивачем професійної діяльності за наявності відповідного свідоцтва, а тому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, для відновлення яких, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зокрема, зупинення діяльності може спричинити необоротні наслідки такі як втрату довіри з боку клієнтів, кредиторів, державних органів та неможливість відновлення практики після потенційного скасування наказу, а також призвести до зриву судових процедур (внесення змін до Плану санації, підготовки та проведення аукціонів з продажу майна, апеляційних та касаційних оскаржень, виплати заборгованостей по заробітній платі, надання різноманітних довідок для ПФУ).
Крім того зазначає, що відсутність забезпечення позову може унеможливити реальне виконання рішення суду на користь заявника, якщо позов буде задоволено, через втрату професійної практики, клієнтської бази та зрив зобов'язань у 6 провадженнях.
Заявник вважає, що заявлені заходи забезпечення позову є співмірними до предмету позову та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Від Міністерства юстиції України надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких міністерство вказує на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та просить відмовити у її задоволенні.
На час розгляду заяви про забезпечення позову питання про відкриття провадження у цій справі вирішено.
Ухвалою суду від 29.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність наказу №1674/5 Міністерства юстиції України від 16 червня 2025 року "Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого".
Звертаючись до суду із цією заявою про забезпечення позову, заявник вказує на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, для відновлення яких, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Однак, надаючи оцінку таким обставинам і враховуючи предмет позову, суд зауважує, що сам по собі факт прийняття відповідачем наказу, який стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такий наказ є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Задоволення заяви позивача вказуватиме на те, що судом фактично буде ухвалено рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України).
У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20 колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.
Крім того, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 дійшла висновків, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Фактично метою звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову є зупинення дії дисциплінарного стягнення, законність чи протиправність накладення якого є предметом дослідження за результатами окремого судового розгляду.
При цьому, суд відзначає, що скасування судом індивідуального акта, яким є оскаржений у даній справі наказ відповідача, є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.
Щодо іншої підстави, яку вказує заявник у заяві про забезпечення позову, а саме настання негативних наслідків для його професійної діяльності, то суд зауважує, що дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу. Тому можливість настання негативних наслідків має бути передбачуваною для позивача.
Рішення суб'єкта владних повноважень можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Також не приймаються доводи позивача, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у право позивача на працю, оскільки такі вимагають оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненому дисциплінарному проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.
Інші доводи, які наведені у заяві, не стосуються безпосередньо прав та інтересів позивача, а тому не можуть бути підставою для забезпечення адміністративного позову.
Ураховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі в обраний заявником спосіб не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, викладені аргументи не є переконливими в розумінні приписів статті 150 КАС України, а тому така заява задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 241, 248 КАС України, суд -
У задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 29 липня 2025 року.
Головуючий суддя Подлісна І.М.