справа№380/3977/25
22 липня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Чаплик І.Д.,
секретар судового засідання Драганчук О.В.,
за участю:
представника відповідача Сеньків А.М.,
представника третьої особи Левицька І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Котлярська, 6; ЄДРПОУ: 35009321), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яремко Маркіяна Вікторовича про накладення штрафу від 12.02.2025 у ВП № 76683163.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.02.2025 у ВП № 76683163 про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. за невиконання рішення суду є протиправною, оскільки при її винесенні державним виконавцем належним чином не перевірено факт виконання судового рішення позивачем. Позивач покликається на те, що умовами для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання судового рішення та відсутність поважних причин невиконання судового рішення. Позивач зазначає, що вона жодним чином не перешкоджає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 . Вказує, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.06.2022 у справі №466/8225/20 не містить конкретизації способу не чинити перешкод у користуванні квартирою як «передача ключів», як у позивача вимагає державний виконавець. Зазначене також підтверджує відсутність в діях позивача бажання чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 . Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 05.03.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
11.03.2025 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто, у зв'язку з чим ухвалою суду від 17.03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) сторін згідно із особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове засідання призначено на 26 березня 2025 року. Залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ). Зобов'язано Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати до суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №76683163 щодо примусового виконання виконавчого листа №466/8225/20, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 11.10.2023 про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 .
Представник третьої особи 25.03.2025 подала пояснення по суті справи, у яких зазначила, що неявка позивача ОСОБА_1 08.01.2025 за місцем вчинення виконавчої дії (до квартири АДРЕСА_2 ), подача до суду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не виконавши при цьому добровільно рішення суду шляхом передачі ключів до вхідних дверей квартири, є прямим доказом систематичного та злісного ухилення позивача від виконання рішення суду.
Представник відповідача 25.03.2025 подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Також 25.03.2025 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що 02.12.2024 на адресу відділу надійшла заява стягувана ОСОБА_2 про примусове виконання рішення суду. Виконавчий документ відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відтак державним виконавцем 03.12.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та скеровано сторонам до відома та виконання. 05.12.2024 державним виконавцем скеровано виклики сторонам з'явитись на адресу відділу рекомендованою кореспонденцією. Згідно з відстеженням лист за номером 0600990934034 отримано ОСОБА_1 10.12.2024. Боржник та стягувач з'явились 19.12.2024 на виклик державного виконавця на адресу відділу, про що складено акт державного виконавця, в якому зазначено, що сторони домовились про виконання рішення суду шляхом передачі комплекту ключів від квартири АДРЕСА_2 , та призначено перевірку виконання рішення на 26.12.2024. На адресу відділу надійшла заява стягувана про залучення працівників поліції до проведення виконавчих дій. 20.12.2024 державним виконавцем скеровано на адресу Відділу поліції №1 відповідну вимогу про залучення працівників поліції для забезпечення охорони громадського порядку. 26.12.2024 надійшла заява боржника про відкладення проведення виконавчих дій у зв'язку з відкриттям листка непрацездатності. Державним виконавцем винесена відповідна постанова та призначено нову дату перевірки виконання рішення 08.01.2025. Згідно з актом державного виконавця при виході за адресою 08.01.2025 боржник на виконання рішення не з'явився, стягувач доступ до житла не отримав. Відповідач зазначає, що іншого способу користування житлом безперешкодно, аніж отримати відповідний доступ до нього шляхом отримання комплекту ключів від вхідних дверей не існує апріорі. Оскільки станом на дату винесення постанови про накладення штрафу стягувач не мав можливості безперешкодно користуватись житлом, рішення суду позивачем не виконано, а відтак постанова про накладення штрафу державним виконавцем винесена вмотивовано.
Разом з відзивом відповідач надав до суду витребувані матеріали виконавчого провадження.
Судове засідання, призначене на 26.03.2025, було відкладене на 02.04.2025 за клопотанням представника позивача.
27.03.2025 представник позивача подав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
28.03.2025 представник позивача подав клопотання про повернення відзиву без розгляду.
Ухвалою від 28.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
01.04.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що складений державним виконавцем 19.12.2024 акт не тільки не відповідає, але і протирічить ч.3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавець під час виконання рішення про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Зазначає, що самі лише положення ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», без мотивування та обґрунтування підстав, не могли і не можуть бути підставою для винесення оскаржуваної постанови. Вказує, що рішення суду та виданий на підставі нього виконавчий лист не є рішенням про встановлення «способу користування житлом безперешкодно», а є виключно рішенням про зобов'язання боржника не чинити стягувачу перешкод у такому користуванні. Відтак, державний виконавець при виконанні цього рішення не вправі встановлювати «спосіб користування житлом» для стягувача.
Представник відповідача 01.04.2025 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
02.04.2025 позивач подав до суду заяву, у якій просив долучити до матеріалів справи докази направлення відповіді на відзив і інших клопотань.
У судовому засіданні протокольною ухвалою від 02.04.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про повернення відзиву без розгляду.
Також ухвалою від 02.04.2025 суд зупинив провадження в адміністративній справі №380/3977/25 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/3090/25.
01.07.2025 представник позивача подав клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 07.07.2025 клопотання представника позивача задоволено, а провадження у справі - поновлено. Судове засідання призначено на 22 липня 2025 року.
У судовому засіданні 22.07.2025 представники відповідача та третьої особи заперечили проти заявлених позовних вимог, просили у їх задоволенні відмовити.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явились, подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
На розгляді Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа №466/8225/20 за позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою, у якій позивач по вказаній справі просив суд ухвалити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 ; встановити наступний порядок користування приміщеннями у квартирі АДРЕСА_2 : житлову кімнату, позначена в технічному паспорті цифрою « 7» площею 24,5 кв. м. залишити в користуванні ОСОБА_2 ; житлову кімнату, позначена в технічному паспорті цифрою « 2» площею 19,1 кв. м. залишити в користуванні ОСОБА_1 ; житлову кімнату, позначена в технічному паспорті цифрою « 4» площею 16,7 кв. м. залишити в користуванні ОСОБА_3 та стягнути з відповідача на його користь судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 1694,40 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.06.2022 у справі №466/8225/20 позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14.03.2023 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою - відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.09.2023 постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасовано та залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2022 року.
На підставі вказаного рішення суду Шевченківським районним судом м. Львова було видано виконавчий лист 11.10.2023 про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 .
Державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яремком Маркіяном Вікторовичем на підставі заяви стягувача винесено постанову від 29.11.2024 про відкриття виконавчого провадження №76683163 з виконання виконавчого листа №466/8225/20, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 11.10.2023 про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 .
05.12.2025 державним виконавцем складено та направлено на адресу боржника виклик державного виконавця №18-в, яким зобов'язано ОСОБА_1 з'явитись до виконавця 19.12.2024, 10:00 год. за адресою: 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Котлярська, 6, кабінет № 4 для встановлення факту виконання/невиконання боржником рішення суду.
19.12.2024 державним виконавцем було складено акт, яким встановлено, що за адресою відділу з'явились на виклик державного виконавця стягувач та боржник. Боржник не відмовляється від добровільного виконання рішення суду. Сторони домовились про виконання рішення суду шляхом передачі комплекту ключів від квартири АДРЕСА_2 та узгодили дату виконання рішення: 26.12.2024 о 14:00.
20.12.2024 державним виконавцем підготовлено та скеровано на адресу ОСОБА_1 вимогу виконавця №8, якою призначено виконання рішення суду на 14:00 26.12.2024 за адресою: м. Львів, вул. Плугова 10/38.
26.12.2024 з огляду на подання боржником заяви про відкладення проведення виконавчих дій у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю державним виконавцем винесено постанову про відкладення проведення виконавчих дій, якою відкладено проведення виконавчих дій на строк 10 робочих днів. Призначено проведення виконавчих дій на 14:00 год. 08 січня 2025 року.
08.01.2025 у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зареєстровано заяву ОСОБА_1 такого змісту: «Постановою державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій від 26.12.2024 призначено проведення виконавчих дій на 14:00 8 січня 2025р сьогодні. Однак з'явившись у призначений час до Шевченківського ВДВС у м. Львові зустріч не відбулась у зв'язку з відсутністю виконавця на робочому місці.».
Також 08.01.2025 державним виконавцем було складено акт, яким встановлено, що при виході за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме АДРЕСА_3 встановлено, що рішення суду не виконано, боржник не з'явився на 14:00 08.01.2025».
28.01.2025 за невиконання рішення суду державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1700,00 грн, та зобов'язано виконати рішення суду. Одночасно зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Підставою прийняття постанови державним виконавцем зазначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Окрім того, 28.01.2025 державним виконавцем підготовлено та скеровано на адресу ОСОБА_1 вимогу виконавця №18, якою призначено виконання рішення суду на 16:00 11.02.2025 за адресою :м. Львів, вул. Плугова 10/38.
Також 28.01.2025 державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 76683163.
11.02.2025 державним виконавцем було складено акт, яким встановлено, що при виході за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме АДРЕСА_3 встановлено, що рішення суду не виконано, боржник не з'явився на 16:00 11.02.2025».
Постановою державного виконавця від 12.02.2025 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 5550 грн.
Також 12.02.2025 за невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 3400 грн. Одночасно зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем зазначено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі.
Вважаючи постанову від 12.02.2025 про накладення штрафу у розмірі 3400 грн протиправною, позивач звернулась до суду.
Судом також встановлено, що позивач зверталась до суду із позовом про оскарження постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу від 28 січня 2025 року у ВП № 76683163. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №380/3090/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025, позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яремка Маркіяна Вікторовича від 28 січня 2025 року № 76683163 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700,00 грн за невиконання рішення суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини другої - четвертої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 1 та 6 частини п'ятої статті 19 Закону №1404-VIII визначено, що боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною восьмою статті 19 Закону №1404-VIII передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1404-VIII виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Пунктом 1 частини першої та абзацом першим частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас, даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом/наказом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження». Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19.
Судом встановлено, що за змістом спірних правовідносин на позивача було повторно накладено штраф за невиконання судового рішення з огляду на ухилення останньої від виконання рішення суду. Зокрема, як накладення штрафу у розмірі 1700 на підставі постанови від 28.01.2025, так і у розмірі 3400 грн на підставі постанови від 12.02.2025 обґрунтовані тим, що позивач не з'явилась за адресою проведення виконавчих дій, які були відкладені постановою від 26.12.2024.
Водночас, у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №380/3090/25, яке набрало законної сили 26.06.2025, зазначено, що у вказаній постанові не зазначено адреси місця проведення відповідних виконавчих дій, а лише вказано день та годину їх проведення. Також серед наданих відповідачем матеріалів виконавчого провадження № 76683163 відсутні докази надіслання цієї постанови на адресу позивачки. Разом з тим, 08 січня 2025 року о 14 год. 00 хв. позивачка прибула до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджує зареєстрована 08 січня 2025 року о 14 год. 12 хв. у цьому Відділі заява позивача такого змісту: «Постановою державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій від 26.12.2024 призначено проведення виконавчих дій на 14:00 8 січня 2025р сьогодні. Однак з'явившись у призначений час до Шевченківського ВДВС у м. Львові зустріч не відбулась у зв'язку з відсутністю виконавця на робочому місці.». Наведене свідчить про добросовісну поведінку позивачки, однозначно вказує на те, що позивачка не мала умислу ухилитися від виконання рішення суду, а навпаки з метою його виконання завчасно, у визначені день та годину прибула до приміщення відповідного органу виконавчої служби, утім фактично помилилася з місцем виконання рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене, оскільки факт протиправності первинного накладення на позивача штрафу за невиконання судового рішення було визнане протиправним рішенням суду, яке набрало законної сили, суд приходить до висновку, що накладення штрафу за повторне невиконання судового рішення за тих самих обставин також є протиправним.
Окрім того, суд звертає увагу, що оспорювана постанова про накладення штрафу була видана у зв'язку з тим, що при виході за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме АДРЕСА_3 встановлено, що рішення суду не виконано, боржник не з'явився на 16:00 11.02.2025. Проте вказаним актом установлено лише факт невиконання рішення суду, однак не встановлено факту відсутності саме поважних причин такого невиконання, обов'язок установлення яких покладений на державного виконавця. Вищезгаданий акт не містить посилання на будь-які документи чи інші докази, які б підтверджували саме неповажність невиконання рішення суду боржником.
За таких обставин суд доходить висновку, що державний виконавець передчасно прийняв постанову про накладення штрафу від 12.02.2025 у виконавчому провадженні № 76683163 з виконання виконавчого листа №466/8225/20, не перевіривши причини невиконання ОСОБА_1 рішення суду та не встановивши їх неповажність.
Суд враховує, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та у справі № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20 та відповідно до ч. 5 с. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов'язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм України Про виконавче провадження можуть вважатися обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Крім цього, встановлення таких обставин як: - невиконання судового рішення; - наявність поважних причин такого невиконання, необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Обов'язок з'ясування цих обставин покладено на державного виконавця.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 по справі № 420/70/19 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 640/9234/19 суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні, останню винесено лише у зв'язку з фактичним невиконанням судового рішення та без з'ясування і оцінки причин цього невиконання, якщо таке судом встановлено.
Будь-яких заходів щодо з'ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито.
Надаючи оцінку вжитих позивачем заходів щодо виконання рішення суду судом не встановлено наявності вини та умислу на навмисне невиконання рішення суду у цій справі з боку позивача.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на ОСОБА_1 штрафу за невиконання судового рішення.
При цьому суд зазначає, що вказане не виключає існування принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положення частини 1 статті 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то з огляду на передчасність винесеної постанови суд вважає, що вказана постанова від 12.02.2025 у ВП № 76683163 про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. не може бути визнана протиправною, а лише підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Щодо відшкодування сплати судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, суд зазначає, що представник позивача у позовній заяві вказав про те, що остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу буде подано до суду додатково в залежності від обсягу витраченого часу адвоката для підготовки позиції по справі, отримання необхідних доказів, підготовки процесуальних документів та безпосередньої участі у судових засіданнях.
Тому питання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу буде вирішено після подання представником позивача відповідних доказів.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 287, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.02.2025 у ВП № 76683163 про накладення штрафу в розмірі 3400 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Котлярська, 6; ЄДРПОУ: 35009321) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст.287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.07.2025.
Суддя Чаплик І.Д.