28 липня 2025 рокусправа № 380/1348/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - Позивачка) звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_3 ) (далі - Відповідач), в якому просить:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані її чоловіком ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що відповідач протиправно відмовив у нарахуванні і виплаті компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за її загиблим чоловіком, який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , на посаді помічника командира частини з фінансово - економічної роботи - начальника фінансово - економічної служби та з 19.11.2022 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із його смертю.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» застосовуються до правовідносин, пов'язаних із загибеллю військовослужбовців після 05.10.2023. Вважає, що оскільки відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 № 295 полковника ОСОБА_3 було виключено зі списків особового складу частини у зв'язку із тим, що він загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 на території військової частини НОМЕР_1 , у задоволенні заяви позивача відмовлено правомірно.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 27.01.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду відмовлено у клопотанні представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Позивачка є дружиною військовослужбовця ОСОБА_3 , який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено свідоцтвом про одруження від 04.07.2002 року.
ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 на території військової частини НОМЕР_1 , а тому з 19.11.2022 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Факт смерті ОСОБА_3 підтверджено свідоцтвом про смерть серії Серія НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), 21.11.2022 року.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату членам сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.
Відповідач листом від 24.11.2024 року відмовив у виплаті зазначеної компенсації у зв'язку з тим, що станом на дату виключення полковника ОСОБА_3 зі списків військової частини НОМЕР_1 , в Законі № 2011-ХІІ не було передбачено норми щодо виплати членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців грошової компенсації за всі невикористані військовослужбовцями за час проходження військової служби дні щорічної основної та додаткової відпусток у разі їх загибелі (смерті) та законодавством України, зокрема нормативно - правовими актами Кабінету Міністрів України, не було передбачено механізму виплати такої грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, а своє право на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпусток загиблого військовослужбовця порушеним, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №504/96-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктами 8, 14 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ у разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацом 3 пункту 14 статті 101 Закону України 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.
Згідно з пунктами 17, 18, 19 цієї правової норми в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон України №3543-ХІІ) та у Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ (далі - Закон України №1932-ХІІ).
Згідно з статті 1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Разом з тим, Законом України №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку чоловік позивачки набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Однак, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
Судом встановлено, що позивачка є дружиною військовослужбовця ОСОБА_3 , якого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 року № 295 виключено зі списків особового складу частини у зв'язку із тим, що він загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно наказу № 295 від 01.12.2022 року вбачається, що щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася, грошова допомога виплачена.
Щодо наявності права саме у позивача, як дружини померлого, на отримання компенсації за невикористані календарні дні відпустки, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 6-1 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.
Розділом ХХХ Порядку № 260 визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 Цивільного кодексу України).
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини (частина 6 статті 83 Кодексу законів про працю України).
Суд також звертає увагу, що норми Кодексу законів про працю України також поширюються на позивача в частині правовідносин, які не регулюються спеціальним законодавством.
Оскільки позивачка, в розумінні Закону України № 2011-XII та Порядку № 260, є членом сім'ї, а саме дружиною померлого ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність у неї права на отримання грошової компенсації за невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік її померлого чоловіка.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд уважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані її чоловіком ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність вчинених ним дій.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані її чоловіком ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна