28 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3319/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності, дії та зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом в якому просить:
- визнати протиправну бездіяльність та протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 у не реєстрації та не розгляді заяви від 18.05.2025 року ОСОБА_1 , та його перебування всупереч його волі у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16.05.2025 р. за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2025 року.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що 16.05.2025 року близько 17-00 позивача, який є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, було затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 та доставлено за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому добровільну згоду на проїзд до ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач не надавав. В розшуку за даними мобільного додатку Резерв+ позивач не перебував, протокол про адміністративне затримання не складався, оскільки працівників поліції під час затримання позивача не було та не здійснювався безперервний запис розмови працівників ТЦК та СП під час перевірки документів у позивача. 18.05.2025 року позивач викликав патрульну поліцію з приводу того, що його з 16.05.2025 року без його згоди утримували в ІНФОРМАЦІЯ_5 та відібрали мобільний телефон( НОМЕР_1 ). Позивача ніхто не випустив з будівлі ІНФОРМАЦІЯ_4 та відвезли у невідомому напрямку.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 37-38), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що 18.05.2025 року жодних заяв від громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило. Представником позивача 26.05.2025 року до суду подане клопотання про долучення доказів, до якого долучений фіскальний чек АТ «УКРПОШТА» поштового відправлення № 2500200105320. Відповідно до трекінгу поштового відправлення № 2500200105320 відповідач отримав заяву про відмову від мобілізації позивача 20.05.2025 року. Відповідно до відмітки вхідної кореспонденції заява про відмову ОСОБА_1 прийнята 20.05.2025 року під вхідним номером 17161. 22.05.2025 року відповідачем позивачу надіслана засобами АТ «УКРПОШТА» листом по Україні вмотивована відповідь під номером № 6/8262.
Ухвалою судді від 21 травня 2025 року вирішено позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності, дії та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Ухвалою судді від 30 травня 2025 року ухвалено відкрити провадження в адміністративній справі № 340/3319/25. Визнати справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності, дії та зобов'язання вчинити дії - справою незначної складності. Справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 28 липня 2025 року вирішено заяву представника позивача про допит свідка - залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно довідки № 6639 від 16 травня 2025 року виданої РЕЛІГІЙНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ «РЕЛІГІЙНИЙ ЦЕНТР СВІДКІВ ЄГОВИ В УКРАЇНІ» ОСОБА_1 ( позивач) народжений ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 12 травня 2007 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні.
Позивач має чинний висновок ВЛК від 22.10.2024 року щодо придатності до військової служби ( а.с.51).
Позивачу засобами поштового зв'язку за адресую реєстрація направлялась повістка ( а.с.57-58).
Відповідачу повернулось поштове відправлення № 0600293854499 (повістка ТЦК) з відміткою, що адресат відсутність за вказаною адресою ( а.с.53-54).
Відповідно до довідки про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та НОМЕР_2 , 16.05.2025 року о 17 годині 07 хвилин громадянин ОСОБА_1 був доставлений представником Національної поліції України, ОСОБА_2 , жетон № НОМЕР_3 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з виявленням ознак правопорушення передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме неприбуття за викликом до ТЦК та СП (а.с.52).
16.05.2025 року на громадянина ОСОБА_1 офіцером відділення призову, лейтенантом ОСОБА_3 був складений протокол про адміністративне правопорушення № 1/7856 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП (а.с.55-56).
На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.05.2025 року № 468 громадянина ОСОБА_1 направлено до навчального центру для проходження служби в/ч НОМЕР_4 (а.с.42).
Позивачем 18.05.2025, засобами поштового зв'язку, направлено до відповідача заява про відмову від мобілізації ( а.с.24).
Відповідно до трекінгу поштового відправлення № 2500200105320 відповідач отримав заяву про відмову від мобілізації позивача 20.05.2025 року ( а.с.60).
Відповідачем позивачу надіслана засобами поштового зв'язку відповідь вад 22.05.2025 № 6/8262 ( а.с.46-48).
Представник позивача вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не реєстрації та не розгляді заяви від 18.05.2025, звернувся з позовом до суду.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 “Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поряд із цим, ст.64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У відповідності до статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військовий обов'язок включає проходження військової служби.
За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку.
Призов громадян України на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин (частина третя статті 15 Закону №2232-XII).
Порядок організації підготовки та проведення призову громадян України на строкову військову службу визначається цим Законом і нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України (частина п'ята статті 15 Закону №2232-XII).
Для проведення призову громадян України на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії (частина перша статті 16 Закону №2232-XII).
На районні (міські) призовні комісії покладається, зокрема надання призовникам відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених статтею 17 цього Закону (частина третя статті 16 Закону №2232-XII).
Згідно з абзацом 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається громадянам призовного віку священнослужителям, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади і займають посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку, на час виконання обов'язків священнослужителя.
Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Ч.8 ст.4 Закону №3543-ХІІ визначено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Стаття 23 Закону №3543-ХІІ містить перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Із матеріалів справи з'ясовано, що позивач посилається на те, що є членом Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, а відтак має право на заміну військової служби альтернативною.
Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону №2232-ХІІ врегульовано, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі-альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).
Пунктами 2, 3 Положення №2066 передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме “строкової військової служби». Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 “Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Враховуючи те, що позивач не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, в розумінні частини першої статті 15 Закону №2232-XII, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.
Щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Позивачем 18.05.2025, засобами поштового зв'язку, направлено до відповідача заява про відмову від мобілізації ( а.с.24).
Відповідно до трекінгу поштового відправлення № 2500200105320 відповідач отримав заяву про відмову від мобілізації позивача 20.05.2025 року ( а.с.60).
До суду з позовною заявою представник позивача звернувся 20.05.2025 ( а.с.1), тобто в день отримання відповідачем заяви позивача від 18.05.2025.
Відповідачем позивачу надіслана засобами поштового зв'язку листом по Україні відповідь вад 22.05.2025 № 6/8262 ( а.с.46-48).
Судом не встановлено порушення відповідачем порядку реєстрації та не розгляду заяви позивача від 18.05.2025 року, а його перебування у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16.05.2025 р. за адресою: АДРЕСА_1 , викликано порушенням позивачем правил військового обліку.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправної бездіяльності, дії та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН