28 липня 2025 року м. Київ № 320/10720/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою ТОВ "ЄВК-ТРЕЙДИНГ" до ГУ ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "ЄВК-ТРЕЙДИНГ" з позовом до ГУ ДПС у м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.12.2022 №000375800702, прийняте ГУ ДПС у м. Києві на підставі висновку акту перевірки №25.11.2022 №41170/26-15-07-02-02-03/41608122;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВК-ТРЕЙДИНГ» у розмірі 330 923,00 грн у відповідності до абз. 2 п. 200.15 ст. 200 ПК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог норм податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо поставки товару між ним та контрагентами мали реальний характер, товар поставлено та належним чином сплачені позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Як зазначає позивач, відповідачем не наведено жодного належного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та контрагентами у періоді, що перевірявся, а відтак, вважає твердження контролюючого органу про безпідставне завищення позивачем суми податкового кредиту та, як наслідок, заниження зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, необґрунтованими. Крім того, позивач вказав на те, що при укладенні та виконанні договорів з контрагентами він діяв добросовісно, відповідно до ділової мети підприємницької діяльності, та не був обізнаний про будь-які можливі правопорушення зі сторони контрагентів, а тому не повинен нести негативні наслідки за недотримання податкової дисципліни іншими платниками податків. Тому, на думку позивача, оскаржувані рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем неправильно встановлено факти та застосовано норми закону.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача було встановлено завищення суму бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2022 року, на підставі чого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення-рішення правомірним та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач також надав до суду відповідь на відзив, у якому наголосив на обґрунтованості позовних вимог.
Відповідачем також направлено до суду заперечення, в яких наголошено про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №320/10720/23 та вирішено здійснювати судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
На підставі направлень від 02.11.2022 № 13377/26-15-07-02-02, №13379/26-15-07-02-02 та наказу від 13.10.2022 № 4399-п, виданого на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЄВК-ТРЕЙДІНГ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2022 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 22.08.2022 № 9163992983 (далі - декларація) сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку.
Перевірка проводилась з 10.11.2022 по 16.11.2022. Термін проведення перевірки продовжувався з 17.11.2022 по 18.11.2022 на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 16.11.2022 № 5279-п.
Результати перевірки оформлено актом №41170/26-15-07-02-02-03/41608122 від 25.11.2022, в якому зафіксовано наступні порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень 2022 року у розмірі 330 923 гривень.
10.01.2023 року ТОВ «ЄВК-ТРЕЙДИНГ» отримано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.12.2022 року № 000375800702 (форма «В1»), відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 330 923 грн та нараховано штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) по ТОВ «ЄВК-ТРЕЙДИНГ » у розмірі 82 730,75 грн.
Не погоджуючись з обґрунтованістю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до Державної податкової служби України із скаргою від 23.01.2023 року на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 16.12.2022 року № 000375800702.
Рішенням про продовження строку розгляду скарги від 07.02.2023 № 3050/8/99-00-06-01-03-06 було продовжено розгляд скарги.
Рішенням від 22.03.2023 року № 7119/6/99-00-06-01-03-06 про результати розгляду скарги ДПС України оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.
Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, врегульовано статтею 44 Податкового кодексу України.
Так, пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; 83.1.7. мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.
Відповідно до абз. першого п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Абзацом першим пункту 85.4 ст. 85 ПК України визначено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п. 85.6. ст. 85 ПК України).
Пунктом 85.8 цієї статті визначено що, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1. статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (абзац перший пункт 187.8 статті 187 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Абзацами першим-третім пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абз. перший п. 198.6 ст. 198 ПК України)
Досліджуючи питання правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд вказує наступне.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є встановлена перевіркою відсутність реальності господарських операцій позивача з контрагентами, а саме з : ТОВ “ЛВТ 2000» та ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP».
Досліджуючи господарські взаємовідносини позивача з вищевказаними контрагентами судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ “ЛВТ 2000» (постачальник) було укладено договір поставки від 04.08.2021 № 04/08/21, відповідно до якого постачальник виготовляє та передає у власність покупцю Систему ультрафільтрації (без мембранних елементів) продуктивністю до 50 м. куб/год в комплекті (надалі - товар), а покупець приймає та оплачує товар.
ТОВ “ЄРК-ТРЕЙДИНГ» включено до складу податкового кредиту за липень 2022 року по взаємовідносинам з ТОВ “ЛВТ 2000» зареєстровані податкові накладні на загальну суму 1 512 500,04 грн., в т.ч. сума ПДВ 252 083,34 грн.
На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ “ЛВТ 2000» позивачем надано наступні документи : видаткову накладну від 18.04.2022 № 20 на загальну суму 1 512 500,04 грн., сума ПДВ - 252 083,34 грн., номенклатура товару “система ультрафільтрації (без мембранних елементів) продуктивністю до 50 м. куб/год в комплекті», а також платіжні доручення від 05.10.2021, 20.05.2022, 28.06.2022, 27.07.2022, 14.07.2022, 28.07.2022.
Судом також встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP» (постачальник) було укладено договір поставки від 13.08.2021 № SU-0000030, відповідно до якого постачальник зобов'язується в строки та на умовах, викладених в цьому договорі, поставити та передати у власність покупця насосне обладнання зазначене у Додатку, видаткових документах, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти вказане обладнання та оплатити його вартість, вказану у видаткових документах та Додатку. Кількість обладнання, ціна, загальна вартість, розмір ПДВ зазначається у видаткових документах та Додатках.
ТОВ “ЄРК-ТРЕЙДИНГ» включено до складу податкового кредиту за липень 2022 року по взаємовідносинам з ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP» зареєстровані податкові накладні на загальну суму 473 040,00 грн., в т.ч. сума ПДВ 78 840,00 грн.
На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP» позивачем надано наступні документи: видаткові накладні від 18.04.2022, а також платіжні доручення від 07.10.2021, 22.03.2022, 16.08.2021.
Судом також встановлено, що у позовній заяві на обґрунтування своїх уточнених позовних вимог позивач зазначає, що податкові накладні, зареєстровані на підставі здійснених господарських операцій між ним та його контрагентами, були для нього достатньою підставою для нарахування сум ПДВ, що належать до податкового кредиту, і, що сформовані за результатами операцій з його контрагентами. Зокрема, на думку позивача, сам факт реєстрації податкової накладної свідчить про його належну податкову обачність. Також позивач зазначає, що ним були надані усі підтверджуючі документи під час перевірки, що свідчить про реальність задокументованих господарських операцій з контрагентами. Крім того, позивач зауважує про неприпустимість розповсюдження негативної податкової інформації стосовно контрагентів, з якими були задокументовані господарські операцій за спірний період, оскільки вказані обставини порушують принцип індивідуальної юридичної відповідальності.
Разом з тим, дослідивши встановлені в ході проведення перевірки фактичні обставини і доводи учасників справи, суд не погоджується з обгрунтованістю вищенаведених доводів позивача щодо реальності спірних господарських операцій з наступних підстав.
Судом встановлено, що в ході документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДПС у м. Києві надано ТОВ «ЄВК-ТРЕЙДИНГ» запит від 10.01.2022 № 1 про надання оригіналів та копії документів, засвідчені підписом посадової особи та скріплені печаткою по взаємовідносинах з ТОВ «ЛВТ 2000» та ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP», а саме:
- первинні документи здійснення фінансово-господарської діяльності із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за перевіряємі періоди, а саме: договори (конгракти/угоди), згідно яких було придбано та реалізовано товари/роботи/послуги (у разі укладання правочину в усній формі надати письмові пояснення), видаткові накладні, акти виконаних робіт/наданих послуг, рахунки-фактури, виписки банку та платіжні доручення, що підтверджують факт оплати товару/робіт/послуг тощо;
- інші документи, які не ввійшли до зазначеного переліку, але безпосередньо пов?язані із здійсненням фінансово-господарських операцій за вказані вище періоди станом на дату надання відповіді.
Разом з тим, під час перевірки ТОВ «ЄВК-ТРЕЙДИНГ» не надано оригінали та копії документів засвідчені підписом посадової особи та скріплені печаткою по взаємовідносинах з «ЛВТ 2000» та ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP», а саме: ТТН, сертифікати якості, технічні паспорти, на поставлену продукцію. На підставі вказаних обставин контролюючим органом складено акти ненадання оригіналів та копій документів від 15.11.2022 №5535/76/26-15-07-02-02, від 18.11.2022 №5596/Ж6/26-15-07-02-02.
При встановленні фактичних обставин справи суд враховує, що відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Порядок надання платниками податків документів до податкової перевірки регламентовано статтею 85 ПК України.
Згідно із пунктами 85.2 та 85.6 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
З аналізу наведених положень ПК України вбачається, що, дійсно, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку.
Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
Тобто, у разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов'язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.
Водночас, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Аналогічного висновку щодо тлумачення наведених законодавчих норм дійшов і Верховний Суд, зокрема, в постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18 (касаційне провадження №К/9901/16292/19) та від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15 (касаційне провадження №К/9901/26364/18).
Враховуючи вищевикладене, відповідачем доведено, а позивачем не спростовано ненадання позивачем оригіналів та копії документів засвідчених належним чином по взаємовідносинах з «ЛВТ 2000» та ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP», а тому висновки контролюючого органу, зокрема, дії щодо складання актів про ненадання оригіналів та копій документів від 15.11.2022 №5535/76/26-15-07-02-02, від 18.11.2022 №5596/Ж6/26-15-07-02-02, є обґрунтованими.
Судом також встановлено, що в ході проведення аналізу податкової звітності ТОВ «ЛВТ 2000» контролюючим органом встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, виробничих приміщень, транспортних засобів, при значних обсягах реалізації продукції.
При цьому, як вбачається з акту перевірки, відповідно до даних ЄРПН, встановлено, що протягом січня 2021 - липня 2022 року, ТОВ «ЛВТ 2000» не придбавало систему ультрафіль грації (без мембранних елементів) продуктивністю до 50 м куб/год в комплекті, що свідчить про відсутність законного джерела походження реалізованого на користь позивача товару.
Крім того, відповідно до даних ЄРПН, встановлено, що ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP» не є виробником реалізованого на користь ТОВ «ЄВК-ТРЕЙДИНГ» товару (насосну станцію), а також не придбавав вказаний товар по ланцюгу постачання, що свідчить про відсутність законного джерела походження реалізованого на користь позивача товару.
З урахуванням того, що джерело походження реалізованої на користь позивача товарів відсутнє, а позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо економічної та ділової доцільності придбання таких товарів у контрагентів-постачальників, які не є виробниками цієї продукції та якими не надано документів щодо походження цих товарів, суд дійшов висновку про відсутність розумної економічної мети (ділової мети) задокументованих операцій.
На важливості дослідження питання встановлення джерела походження товару наголошено у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 по справі № 380/10315/22, в якому зазначено наступне : “поза увагою та правовою оцінкою судів попередніх інстанцій залишились доводи відповідача щодо неможливості здійснення господарської операції з поставки товару, у зв'язку з відсутністю джерела походження товару по ланцюгах постачання. Суди відхилили доводи податкового органу щодо встановлених перевіркою порушень, мотивуючи свої рішення загальними висновками Верховного Суду, здійсненими в інших справах, без дослідження письмових доказів та надання їм правової оцінки на відповідність частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», без оцінки встановлених відповідачем порушень в розрізі кожного контрагента.
Суд вказує також, що пунктом 83.1 ст. 83 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1 документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики (п. 74.3 ст. 74 ПК України).
Водночас позивач під час судового розгляду справи не надав жодного належного та допустимого доказу, яким могли бути спростовані висновки податкового органу, що використана контролюючим органом податкова інформація, яка міститься у його інформаційних базах, зокрема щодо відсутності основних засобів, джерела походження придбаного товару, є відмінною від дійсних обставин справи.
Суд звертає увагу, що такі обставини як відсутність підтвердження джерела походження товару за ланцюгом походження, відсутність основних засобів, відсутність відомостей про виробника товару, яка документально поставлялась на користь позивача, у сукупності свідчать про відсутність реальності господарських операцій позивача з його контрагентами щодо поставки таких товарів.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 420/23460/21.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи позивача про достатність реєстрації податкової накладної для висновків про реальність господарської операції, оскільки сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки товарів тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.05.2023 по справі № 160/15514/20.
Крім того, Верховний Суд при розгляді вищевказаної справи зауважив про наступне.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС щодо достовірності доказів.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
На такі ж висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 (справа №826/8114/15), від 12.03.2021 (справа №810/5871/15), від 04.09.2018 (справа №825/1153/17), від 31.03.2020 (справа №824/434/15-а), від 21.02.2020 (справа №826/17443/15), від 03.08.2020 (справа №826/7917/17), від 03.09.2019 (справа №810/3790/17), від 01.02.2021 (справа №826/12509/18), від 21.01.2021 (справа №813/2204/17), від 01.10.2019 (справа №816/434/18), від 08.12.2020 (справа №1.380.2019.005426).
Так, у постанові від 18.03.2020 (справа №826/8114/15) Верховний Суд, зробивши висновки, наведені вище, також зазначив, що «… в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин у спорі між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростувати ці доводи. Платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватися належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання договорів, отримання прибутку та прав на отримання певних преференцій».
Такі ж висновки щодо факту господарської операції як складової юридичного факту, що породжує право платника податків на податковий кредит та зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19. Зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в цій постанові акцентувала увагу на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
За висновком Великої Палати сам факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Велика Палата підтвердила, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Суд також вказує про необґрунтованість посилання позивача виключно на дію принципу індивідуальної відповідальності, оскільки матеріали справи не містять жодного документу та жодних відомостей про походження придбаних товарів, за результатами документальної реалізації якої формувалися спірні суми ПДВ, що свідчить про відсутність належної обачності позивача у виборі своїх контрагентів, а також про те, що позивачем не з'ясована фактична можливість його контрагентів здійснити постачання таких товарів. Як підсумок, у суду немає підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ГУ ДПС позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагентів та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.
Таким чином, вищевказані обставини в сукупності свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори та первинні документи не опосередковуються реальним виконанням задокументованих операцій, які становлять його предмет, фактично контрагентами позивача здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з постачання товарів, а наявність первинних документів не надає права платнику податків на формування даних податкового обліку в тому разі, якщо зафіксована в первинних документах господарська операція фактично не відбулася.
Тобто, позивач всупереч частини першої статті 77 КАС не спростував належними доказами доводи контролюючого органу, що його (позивача) операції з безпосередніми контрагентами не мали реального змісту.
Отже, враховуючи вищенаведене, згідно наявних матеріалів справи позивачем здійснено лише документальне оформлення нереальних господарських операцій з ТОВ «ЛВТ 2000» та ТОВ “Шведсько-Українська груп - SU GROUP».
Відтак, з огляду на не спростування висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, суд дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Належних та достатніх доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано. Інші доводи учасників справи не спростовують вищенаведених висновків суду.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.