28 липня 2025 року м. Київ № 320/15491/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому позивач просить суд :
визнати бездіяльність Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправною;
зобов'язати Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 , накладений постановою 110/25 від 05.02.2007 та постановою 368/25 від 07.01.2011.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він звернувся до відповідача з вимогою вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяжень квартири АДРЕСА_1 , відносно боржника ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , але йому було відмовлено на підставі того, що відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень КАС України. У зв'язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На виконанні у Cвятошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також відповідач, Святошинський ВДВС) перебуває виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа №2-6322, виданого 11.01.2001 Ленінградським районним судом м. Києва, про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 30 047,31 грн.
07 лютого 2011 року державним виконавцем відділу виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції Пекліном О.А. відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа №2-6322, виданого 11.01.2001 Ленінградським районним судом м. Києва, про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 30 047,31 грн. Накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 в межах суми стягнення - 30 047,31 грн.
27 січня 2012 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві ВП НОМЕР_5 повернуто виконавчий документ стягувачу. Припинено чинність арешту майна боржника, накладеного постановою про відкриття виконавчого провадження №277/25 від 06.01.2011 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 є матір'ю померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
13 січня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини від померлої доньки ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право власності від 02.08.2016 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рівних частинах належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на все майно ОСОБА_2 накладено арешт ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відповідно до постанов від 07.01.2011 №368/25 та постанови від 05.02.2007 №110/25.
Постановою Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 12.02.2019 №1132/02-33 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за законом на частку квартири розташована за адресою: АДРЕСА_1 оскільки на спадкове майно накладено арешт.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача - ОСОБА_4 .
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соболєвим Д.В. відкрито спадкову справу відносно майна померлої ОСОБА_4 .
Після смерті матері позивачу стало відомо, що арешт на майно ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 не був знятий.
21 лютого 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо зняття арешту з майна померлої сестри ОСОБА_2 .
Листом від 20.03.2025 №28468 Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна померлої ОСОБА_2 , у зв'язку з відсутністю відомостей щодо сплати заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_5.
Пояснень щодо підстав накладення арешту за постановами від 07.01.2011 №368/25 та від 05.02.2007 №110/25, як і відповідних матеріалів виконавчого/виконавчих провадження/проваджень відповідачем суду не надано.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів (частина сьома статті 9 Закону №1404-VIII).
Частиною п'ятою статті 13 Закону №1404-VIII визначено, що постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Згідно частини першої статті 9 Закону №1404-VIII єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 9 Закону №1404-VIII).
Так, Велика Палата Верховного Суду 03 листопада 2020 року розглянула справу № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) за заявою Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 916/617/17 за позовом Южненської міської ради Одеської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 про стягнення 290 404,81 грн.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 99-101 вказаної постанови повторила висновок про те, що «оскільки зі смертю боржника грошові зобов'язання включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов'язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов'язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)). Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 ЦК України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з'ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред'явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника».
Також у пункті 117 згаданої постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України.
У пунктах 99-100, 111, 113-114, 117, 158-161 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду нагадала її попередній висновок про те, що кредитор може пред'явити вимогу до спадкоємців боржника (зокрема і заяву про процесуальне правонаступництво чи про заміну сторони виконавчого провадження) лише у межах строків, встановлених статтею 1281 ЦК України. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 ЦК України Южненська міськрада повинна пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено правовий висновок про те, що зі смертю боржника його зобов'язання включаються до складу спадщини і відповідно строки пред'явлення вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Проте, з матеріали справи не містять відомостей, що державним виконавцем вчинялися дії спрямовані на заміну боржника його спадкоємцем.
Крім того, відповідачем не надано пояснень щодо виконавчих проваджень в рамках яких/якого постановами від 07.01.2011 №368/25 та від 05.02.2007 №110/25 накладено арешт, як і не надано копій відповідних виконавчих проваджень.
Статтею 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до пункту 6 розділу ХІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»; про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Таким чином, частина сьома статті 9 Закону №1404-VIII та пункт 6 розділу ХІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 містять вичерпний перелік підстав вилучення відомостей про боржників з Єдиного реєстру боржників.
Окрім цього пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: - при повторному пред'явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); - після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред'явлено; - після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.
У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, а також у випадку коли таке виконавче провадження перебувало на виконанні у приватного виконавця, діяльність якого припинена або яким змінено виконавчий округ, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.
Таким чином, Інструкція № 512/5 передбачає можливість державного виконавця самостійно забезпечити виключення відомостей щодо особи з Єдиного реєстру боржників, однак для вчинення таких дій необхідним є підтвердження, зокрема, наведених у пункті 23 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 обставин та умов.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Суд виходить з того, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (статті 41 Конституції України).
Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.
ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.
Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи ( ОСОБА_6 )). До таких інтересів економічного характеру можна віднести і необхідність оплатити штраф за простій транспортного засобу.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (mustbe а reasonablerelationshipofproportionalitybetweenthemeansemployedandtheaimspursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principleofproportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fairbalance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessiv eburden).
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб.
При цьому, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Отже, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд ставить у залежність принцип верховенства права щодо гарантування цього права статті1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, право на спадщину позивача порушено та перепоною на шляху відновленню порушеного права є знищення виконавчою службою матеріалів виконавчого/виконавчих провадження/проваджень.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, з урахуванням бездіяльності відповідача та стягувача/стягувачів щодо заміни боржника у виконавчому/виконавчих провадженні/провадженнях в рамках якого/яких постановами від 07.01.2011 №368/25 та від 05.02.2007 №110/25 накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а також того, що пріоритетним в даних спірних відносинах є застосування положень Закону України «Про виконавче провадження» для відновлення порушених прав позивача внаслідок обмеження якого останній позбавлений прийняти у спадок, наявні всі підстави для зняття арешту з майна померлої ОСОБА_2 .
З огляду на зазначене, в силу приписів Закону України «Про виконавче провадження» та з метою захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявності підстав для їх задоволення.
Згідно з частиною першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за даним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн, згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.
Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з усього нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 , накладений постановами 110/25 від 05.02.2007 та постановою 368/25 від 07.01.2011 протиправною.
Зобов'язати Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 , накладеного постановами 110/25 від 05.02.2007 та постановою 368/25 від 07.01.2011.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ: 34999049; адреса: 03148, м. Київ вулиця Гната Юри, будинок 9).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Шевченко А.В.