28 липня 2025 року м. Київ № 320/60781/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області у видачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викладену у листі від 02.12.2024 року № 889;
зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в грудні 2024 року він звернувся до Управління соціальної та ветеранської Бучанської РДА Київської області із заявою та просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 02 грудня 2024 року № 889 Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської РДА Київської області відмовило позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки позивач не надав підтверджуючих документів про залучення його до формувань Цивільної оборони.
Вважає, що дії та рішення Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської РДА Київської області є протиправними, не відповідають вимогам закону та порушують його право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і відповідного посвідчення. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів заперечень зазначив, що надані позивачем документи не доводять безпосереднього залучення позивача під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС до складу формувань Цивільної оборони. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 з 01.05.1986 по 04.05.1986 працював водієм колгоспу «Дружба» та був залучений до ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим 09.07.2020.
З довідки МСЕК серії АВ №0092913 від 19.05.2019 вбачається, що ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності з 19.05.2020, причина інвалідності захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З метою отримання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни», у відповідності до вимог частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач 02.12.2024 звернувся до Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області.
Листом Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 02.12.2024 №889 позивача повідомлено про відсутність підстав для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни з огляду на непідтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Вважаючи дії відмову Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області у видачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викладену у листі від 02.12.2024 року № 889 протиправною, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
При цьому, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни поширено на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №1770-IV від 15.06.2004.
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до такої категорії осіб законодавець запропонував віднести малочисельну категорію ліквідаторів (1300 осіб), які з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС разом з особами, мобілізованими військоматами, виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Цими загонами проводилися такі роботи: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивація доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробка техніки на пунктах дезактивації, доставка дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань.
Слід також наголосити, що Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд звертає увагу, що вище наявні в матеріалах справи довідки не є належним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, оскільки така інформація в них не відображена.
Створення цивільної оборони для виконання заходів по ліквідації аварії не означає, що до її складу автоматично залучалися усі працівники підприємств, оскільки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь також й інші формування, які створювалися в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони.
Суд зазначає, що факт безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони є істотним, оскільки у іншому випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Надані позивачем документи, не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №810/4287/18.
Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та вимог позову позивачем до суду не надано.
Отже, позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.