29 липня 2025 року справа №320/6435/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні позивачу при обчисленні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2023 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2023 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Вказано, що відповідач протиправно, починаючи з 01.01.2020 по 20.05.2023, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
З метою досудового врегулювання спору в грудні 2024 року позивач вже звертався до відповідача із вимогою про відповідний перерахунок відповідно до прожиткових мінімумів у 2020-2023 роках, проте відповідач у листі-відповіді повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1 762,00 грн, а підстав для застосування інших величин немає.
Таким чином, вказані дії відповідача сторона позивача вважає протиправними, тож просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
На виконання вимог зазначеної вище ухвали позивачем було усунено недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, та приведено її у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у порядку спрощеного провадження, без виклику сторін ( у письмовому провадженні).
16.06.2025 судом одержано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач просив виправити описку, допущену ним в позовних вимогах при складанні позовної заяви, а саме змінено період, зазначений в позовних вимогах "з 01.01.2023 по 28.05.2023" (в першочерговій редакції) на "з 01.01.2023 по 28.05.2023", що взято судом до уваги та внесено відповідні зміни.
Правова позиція відповідача.
25.04.2025 до суду надійшов відзив, в якому відповідач вказує на безпідставність позовних вимог, вказує, серед іншого, що позивач не був звільнений з військової служби, а лише переведений з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_3 , а тому в частині перерахунку вимоги позивача є передчасними. Крім цього вказує на те, що дія постанови № 704 не може поширюватися на правовідносини, що виникли до внесення в неї змін.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Ухвалою від 11.06.2025 витребувано від позивача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) документи (їх належним чином завірені копії) на підтвердження обгрунтованості позовних вимог в частині періоду з 01.01.2023 по 28.05.2023 (деталізований розрахунок розміру грошового забезпечення та відповідної матеріальної допомоги чи будь-які інші документи, що підтверджують суми нарахувань чи їх відсутності з 20.05 2023 по 28.05.2023) чи пояснення про підстави для зазначення такого часового періоду в позовних вимогах.
17.06.2025 позивачем виконано вимоги даної ухвали, проте позивач в поданій заяві вказав про помилкове зазначення некоректної дати: 28.05.2023 замість 20.05.2023, що взято судом до уваги.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в спірний період з 01.01.2020 по червень 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується даними з довідки про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, розміру допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань (виплатами за відповідні місяці) та не оспорюється відповідачем а ні у листі-відповіді на звернення позивача, а ні у відзиві на позовну заяву, яка міститься у матеріалах справи.
Крім того позивач додав копії витягів з наказів від 29.07.2019 № 155, від 03.04.2023 № 93 та від 06.07.2023 № 187.
28.12.2025 позивач звернувся через свого представника із запитом до відповідача, в якому просив здійснити перерахунок його грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 відповідно до розмірів прожиткових мінімумів у 2020-2023 роках.
Окрім цього у матеріалах міститься відповідь Військової частини НОМЕР_1 №8/97 на вказаний адвокатський запит представника позивача, із змісту якого вбачається, що підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача відповідач не вбачає, крім цього, до відповіді було додано довідку про розмір щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення позивача за спірний період, про яку зазначалося вище.
З довідки вбачається, що допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань після грудня 2022 року позивач не отримував.
З приводу дотримання позивачем строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.
В силу приписів частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах
строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. До того ж, на військовослужбовців поширюється дія К3пП України, у тому числі дія ст. 233 КЗпП, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості стосовно строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні спорів з подібними правовідносинами, а саме у постанові від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20), від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 1 грудня 2019 року (справа № 823/726/16), від 5 лютого 2020 року (справі №825/565/17). Оскільки позовна заява містить вимоги про перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення, яка за своєю суттю є рівнозначною заробітній, для визначення строку звернення до суду слід керуватися положеннями статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, частиною 2 ст.233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 було визначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частин 1-2 ст.233 КЗпП в редакції від 19.07.2022 (зміни внесені Законом
України від 07.07.2022 № 2352-IХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таким чином, Закон № 2352-IХ не містить положень, які б поширювали його дію на
правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи.
Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину
першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, суд має достатні підстави вважати, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом в частині вимог, що стосуються періоду часу до 19.07.2022. Водночас, в частині вимог стосовно періоду часу з 19.07.2022 по 20.05.2023 строк також не може вважатися пропущеним, оскільки відповідачем жодним чином не доведено факт ознайомлення позивача із сумами (складовими) грошового забезпечення станом на дату подання позовної заяви, а відтак суд має належні підстави вважати, що позивач не знав про відповідні розрахунки та їх законність чи протиправність до моменту отримання лста-відповіді відповідача за № 8/97 від 23 січня 2025 року, до суду ж позивач звернувся 06 лютого 2025 року, а відтак, ним було дотримано відповідний місячний строк, передбачений статтею 233 КЗпП.
З доданої до відзиву копії грошового атестату також вбачається, що в ньому відсутній підпис позивача, а відтак відсутні підстави вважати, що позивач був належним чином ознайомлений з ним.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо [рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002)].
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).
Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. На момент набрання чинності Постанови № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 даного нормативно-правового акту було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі - Постанова № 103), а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року , на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в цьому випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Примітка, як складова частина нормативно-правового акту, не може містити в собі нормативних положень.
Включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Таким чином, Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704 не може мати нормативного характеру, відтак, станом на дату первинної видачі довідки застосуванню у спірних правовідносинах підлягали саме положення основної норми Постанови № 704 (пункт 4), яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
За таких обставин, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суд від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а та від 31 березня 2021 року у справі № 520/2781/2020.
Отож станом на 01 січня 2018 року та 01 січня 2019 року пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, навіть з урахуванням викладених вище обставин, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Під час розв'язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки, норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774- VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням не проводить із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18), була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а не на 01 січня 2018 року.
Водночас, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат з огляду на таке. Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб: станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік"), станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"), станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270 гривень (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"), станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481 гривня (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"), станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684 гривні гривня (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим ніж прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року а тому, з 17 серпня 2020 року у відповідача виникли підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2023 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв?язку з виконанням ними своїх обов?язків під час проходження служби.
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв?язку з виконанням обов?язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв?язку з виконанням ними своїх обов?язків під час проходження служби, що пов?язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв?язку з виконанням обов?язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Водночас з довідки про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, розміру допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань вбачається, що допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань після грудня 2022 року позивач не отримував, відтак позовні вимоги в цій частині (з 01.01.2023 по 20.05.2023) задоволенню не підлягають.
Висновки суду.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, а права позивача підлягають захисту, проте вимоги підлягають частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у незастосуванні ОСОБА_1 при обчисленні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2023 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про державний бюджет України" станом на 01.01.2022, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.