28 липня 2025 року (10:30)Справа № 280/4184/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
22.05.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.12.2024 № № 00224060708, 00224050708.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приймаючи рішення про проведення фактичної перевірки та оформлюючи відповідний наказ, контролюючий орган для належного визначення юридичної підстави, разом із відображенням підпункту відповідної статті Податкового кодексу України, зобов'язаний також вказати відповідну фактичну підставу (або отримання інформації про порушення, або здійснення визначених законодавством функцій, або за наявності сукупності підстав - вказати обидві). Зазначає, що документами, що є підставою для внесення записів до товарних запасів є накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи тощо. В свою чергу законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів. Особливість фактичних перевірок та їх відмінність від усіх інших перевірок, які проводяться податковими органами, полягає у тому, що при їх проведенні перевіряються не бухгалтерські документи (первинні документи), а правильність фактичних дій (фактичною стану речей) суб'єкта підприємницької діяльності. Аналізуючи норми податкового законодавства та беручи до уваги підстави притягнення позивача до відповідальності (застосування штрафної санкції) - з'ясування питання щодо дотримання платником податків обліку товарних запасів не стосується здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, оформлення трудових відносин з працівниками, не пов'язане із отриманням дозвільних документів тощо і тому, не може бути предметом фактичної перевірки. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 27.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
29.05.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 26844), в якому зазначає, що при проведенні фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , в якому здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 встановлено, що документів, підтверджуючих ведення обліку товарів на місці проведення розрахункових операцій на загальну суму 257654,00 грн. в наявності не було. Позивач при цьому не заперечив жодним чином та не надав жодного документального доказу щодо спростування того факту, що залишки товару, внесені під час перевірки в опис не належать ФОП ОСОБА_1 . Не було подано і заперечень до акту перевірки. Не додано таких доказів і до позовної заяви. Викладені обставини свідчать про факт порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», за яке на підставі ст. 20 зазначеного Закону до позивача застосована штрафна санкція у розмірі 257654,00 грн. Також зазначає, що в ході перевірки продавцю, на місці продажу товарів вручено запит про надання документів (договори купівлі - продажу, видаткові накладні, ТТН), що стосуються вищезазначених товарів. 03.09.2024 складено акт відмови від підпису та отримання запиту про надання документів. Викладені обставини свідчать про факт порушення позивачем ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПУ України, за яке на підставі п. 121.1 ст. 121 ПК України до ФОП ОСОБА_1 застосована штрафна санкція у розмірі 1020,00 грн. Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДПС України прав, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
На підставі пп. 80.2.3 п.80.2 ст.80, пп.69.27 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, доповідної записки управління фактичних перевірок від 02.09.2024 №1642/26-15-07-07-00-12, ГУ ДПС у м. Києві видано наказ від 02.09.2024 №5738-П та направлення №19445, №19446, №19447 про проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками з 03.09.2024 (а.с.59-60).
На підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 02.09.2024 №5738-П та направлень №19445, №19446, №19447 від 02.09.2024 фахівцями ГУ ДПС у м.Києві проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , в якому здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено та зареєстровано акт фактичної перевірки від 03.09.2024 №101120/26/15/07/ НОМЕР_2 (а.с.54-55).
За змістом вказаного акту, проведеною фактичною перевіркою встановлено порушення п. 12, ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України,
В акті перевірки зазначено, що перед початком перевірки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , в якому здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 проведена контрольна розрахункова операція з придбання товару (навушники TWS OPPO) на загальну суму 899,00 грн., яку провів продавець ОСОБА_2 , який надав фіскальний чек.
Перевіркою встановлено, що на господарському об'єкті здійснюється продаж товарів (техніка Apple та інше) від ФОП ОСОБА_1 , в той же час, документів підтверджуючих ведення обліку товарів на місці проведення розрахунків не було. Таким чином, перевіркою встановлено порушення порядку ведення обліку товарних запасів на місці їх реалізації на загальну суму 257 654,00 грн.
Також, в ході перевірки суб'єктом господарювання або його працівниками/представниками не було надано будь-яких документів згідно запиту контролюючого органу.
На підставі акту перевірки від 03.09.2024 №101120/26/15/07/2738605990, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.12.2024:
форми «С» №00224060708, яким за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача застосовано сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 257 654,00 грн. (а.с.50);
форми «ПС» №00224050708 від 12.12.2024, яким за порушення п. 85.2 ст. 82 Податкового кодексу України до позивача застосовано сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 1020,00 грн. (а.с.49).
Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом про його скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, зокрема здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Види перевірок визначені статтею 75 ПК України, відповідно до пункту 75.1 якої контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Так, згідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки встановлений статтею 80 ПК України.
За змістом пункту 80.1 статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи).
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки, закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, визначений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Суд звертає увагу на правове формулювання норми пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Водночас, аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у постанові від 26.03. 2024 у справі № 420/9909/23 висловив правову позицію у подібних правовідносинах, відповідно до якої:
«[…] аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки».
Матеріалами справи підтверджено, що передумовою для прийняття рішення про проведення фактичної перевірки позивача отримання доповідної записки управління фактичних перевірок від 02.09.2024 №1642/26-15-07-07-00-12.
У контексті наведеного суд зауважує, що наказ ГУ ДПС у м. Києві від 02.09.2024 №5738-П «Про проведення фактичної перевірки» містить відомості, зокрема про:
- мету перевірки перевірити порядок здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами);
- вид перевірки фактична перевірка;
- підстави для проведення перевірки підпункт 80.2.3 пункту 80.2., пункт 80.8 статті 80 Податкового кодексу України;
- об'єкт перевірки магазин «YABLUKA» за адресою: м.Київ, Святошинський район, вулиця Берковецька 6Д.
Тож, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд висновує, що у контролюючого органу були наявні достатні правові підстави для проведення фактичної перевірки позивача, а зміст наявного у цій справі наказу про проведення фактичної перевірки відповідає усім передбаченим податковим законодавством вимогам.
Так, у справі № 120/11036/23 від 06.02.2025, надаючи правову оцінку правомірності проведення контролюючим органом перевірки на підставі пп.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПК України з огляду на наявність лише доповідної записки контролюючого органу, в якій викладена податкова інформація щодо можливих порушень з боку платника податків Верховний Суд зазначає таке:
« […] у справі, яка розглядається, фактичну перевірку проведено на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області №771к. У матеріалах справи міститься доповідна записка Управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20 березня 2024 року № 1248/02-32-07-05 на ім'я заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області, згідно якої встановлено, що в ході проведення аналізу господарської діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з реалізації алкогольних напоїв, тютюнових виробів через РРО/ПРРО вбачаються порушення пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР, у тому числі, ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , магазин, АДРЕСА_1 . Запропоновано надати дозвіл на проведення фактичних перевірок, в тому числі ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог порядку проведення розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті80 ПК України.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний лист (доповідна записка) в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок».
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23.
Вказане в сукупності спростовує доводи позивача на відсутність у контролюючого органу правових підстав для проведення фактичної перевірки, тому такі судом до уваги не беруться як безпідставні.
Даючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 12.12.2024 №00224060708, суд керується таким.
Відповідно до приписів пункту 177.10 статті 177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Облік доходів і витрат від виробництва та реалізації власної сільськогосподарської продукції ведеться окремо від обліку доходів і витрат від здійснення інших видів господарської діяльності.
Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Розділ ІІ Закону № 265/95-ВР урегульовує питання порядку проведення розрахунків суб'єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов'язків, які висуваються законодавцем до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в другому абзаці цієї норми осіб, до яких позивач не відноситься)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Згідно зі статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
За змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
В той же час, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Саме така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №420/12275/22 та від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2023 у справі № 280/1998/23 виснував, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм.
Отже, згідно з нормами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР платник податків зобов'язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.
Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки встановлено, що у порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР на товари (згідно зі списком залишків товару в магазині на 03.09.2024) на місці здійснення їх реалізації, у позивача відсутні документи, які підтверджують облік товарів на загальну суму 257 654,00 грн.
Предметом доказування, з огляду на виявлене контролюючим органом порушення, було те, чи надав суб'єкт господарювання до перевірки документи на підтвердження того, що товари, які знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), тобто товарні запаси, належним чином обліковані.
Зокрема, під час перевірки платником податків документи, що стосуються предмета перевірки або пов'язані з ним не були надані. Позивачем вказана обставина не заперечується та не спростовано належними та допустимими доказами.
Крім того, суд наголошує, що пунктом 85.2 статті 85 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Отже, надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку. Обов'язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.
Враховуючи, що за змістом статті 20 Закону № 265/95-ВР, розрахунок штрафних санкцій здійснюється виходячи з вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку (тобто за обсягами виявленого товару, яке реалізовано, але не обліковано, або виходячи з обсягів виявлених залишків товарів, щодо обліку яких не надано документів), то здійснений контролюючим органом розрахунок штрафних санкцій, виходячи з обсягів залишків товарів, щодо обліку яких не надано документів, є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками контролюючого органу, оскільки відповідачем доведено належними та допустимими доказами твердження про порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, натомість позивачем не спростовано такі доводи шляхом долучення підтверджуючих доказів, які могли спростувати висновки податкового органу про порушення товариством обліку товарних запасів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 12.12.2024 №00224060708, яким до позивача у відповідності до пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та ст.20 Закону №265/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) та/або пеня у розмірі 257 654,00 грн.
Даючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 12.12.2024 №00224050708, суд керується таким.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до пункту 85.6 статті 85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Таким чином, належним доказом вчинення платником податку порушення вимог п.85.2 статті 85 ПК України є виключно акт про відмову платника податків надати документи.
Абзацом 1 пункту 44.6 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу (протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта) платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абз.2 п.44.6 цієї статті).
Перевіркою встановлено, відсутність документів, підтверджуючих ведення обліку товарів на місці проведення розрахункових операцій на загальну суму 257654,00 грн.
Податковим органом скеровано запит №1 від 03.09.2024 про надання документів на спростування вищезазначених обставин.
03.09.2024 складено акт відмови від підпису та отримання запиту про надання документів (а.с.56).
Як встановлено судом, на письмову вимогу посадових осіб контролюючого органу від 03.09.2024 про надання документів платником податків не було надано вищевказаних документів, що свідчить про порушення позивачем вимог п. 85.2 ст. 85 ПК України.
Вказане свідчить про наявність у податкового органу підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 12.12.2024 №00224050708.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи та не спростовують висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В силу положень статті 139 КАС України, судові витрати стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.07.2025.
Суддя Ю.В. Калашник