Справа № 585/1964/25
Номер провадження 2/585/820/25
28 липня 2025 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого судді В.О. Шульги, за участю секретаря Ю.В. Кириленко, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за позовом Тертиці Тамари Василівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Тертиця Т.В., яка діє в інтересах ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулись в суд з позовом до ОСОБА_1 і просить: Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ідентифікаційний код юридичної особи (код за ЄДРПОУ) 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) загальну суму заборгованості за Кредитним договором №1264-8149 від 31.08.2023 р., в розмірі 87 800,00 гривень, з яких: - прострочена заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень; - прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 69 800,00 гривень та судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень.
В обґрунтування заявлених вимог, в позовній заяві вказано, що 31.08.2023 року між ТОВ “УКР КРЕДИТ ФІНАНС», Код ЄДРПОУ: 38548598 (надалі за текстом - ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», або «Кредитодавець», або «Позивач») і фізичною особою, якою є - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 (надалі за текстом - «Відповідач», або «Позичальник», або «Боржник») за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1264-8149 (надалі за текстом - «Кредитний договір»). Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» - зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Зазначений Кредитний договір: - як вбачається із його змісту, разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого Кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким Позичальник був попередньо ознайомлений; - у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ "Про електронну комерцію" (роздруківка Кредитного договору разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом та Таблицею споживчого кредиту додаються до цієї Позовної заяви). Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,- в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На виконання зазначених вимог, Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор A7684, для підписання Кредитного договору №1264-8149 від 31.08.2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до вище наведеного, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смсповідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані Відповідачу.
Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: - сума кредиту - 18 000,00 грн.; - строк кредитування - 300 днів; - базовий період - 14 днів; - комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; - знижена % ставка - 1,20 % в день; - стандартна % ставка - 1,50 % в день; * базовий період - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у Позичальника настає обов'язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у Договорі і визначена Сторонами на підставі пропозиції Кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань Позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання Кредиту через веб-сайт Кредитодавця Умовами Кредитного договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням Кредитом - фіксована та процентна ставка за користуванням Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом. Звертаємо увагу суду, що Позивач здійснює лише нарахування по процентам за користування кредитом в строк договору, що погоджений між сторонами та не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору. Проценти за користування кредитом, правове регулювання яких передбачене відповідно ст. ст.ст.1048, 1056 ЦК України, що нараховуються протягом строку договору не є неустойкою (пенею) у разі невиконання (порушення, прострочення) зобов'язань боржником за договором. Окремо зазначають, що включення до тексту Кредитного договору умов про сплату Відповідачем комісії за надання кредиту, а рівно й подальше нарахування Позивачем зазначеної комісії та витребування її від Відповідача (в т.ч. в судовому порядку), є законним та обґрунтованим - оскільки вони базуються на чинних нормах спеціального законодавства України, які регламентують питання щодо саме надання споживчих кредитів, яким і є по своїй правовій суті і Кредитний договір, з огляду на наступне. Статті 1048 та 1054 ЦК України, містять лише загальні норми щодо кредитування. В той же час, в частині третій статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Таким законом в даному випадку є Закон України «Про споживче кредитування» (надалі за текстом - «Закон про споживче кредитування»), яким Позивач керувався, укладаючи та виконуючи в подальшому Кредитний договір. Відповідно, за загальним правилом в такому випадку у разі конкуренції норм загального законодавства (ЦК України) та спеціального законодавства (Закон про споживче кредитування) у правовідносинах між учасниками цивільних правовідносин мають застосовуватись саме норми спеціального законодавства (Закону про споживче кредитування - в даному випадку). Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про споживче кредитування для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: - доходи кредитодавця у вигляді процентів; - комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; - інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Відтак, починаючи з 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон про споживче кредитування, а рівно й зміни до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», після чого зазначена стаття 11 прийняла той вигляд, який має і до цього моменту («1. Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування"»). Відповідно, через зазначені факти та обставини нормативне врегулювання спірних правовідносин між Позивачем та Відповідачем має відбуватись саме так, як це і було наведено Позивачем вище в цьому пункті - насамперед, на основі вказаних норм Закону про споживче кредитування. Таким чином, спеціальним законодавством України прямо визначені можливості Позивача (як небанківської фінансової установи) як включати до тексту кредитних договорів із споживачами (яким є і Відповідач) умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від Відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Відтак, враховуючи все вищезазначене в сукупності, є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту Кредитного договору умови про необхідність сплати Відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії від Позивача є цілком обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству України, що регулює відносини, що склалися між Позивачем та Відповідачем. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Зазначаємо, що частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 08.06.2017 № 2401 «Про видачу ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» Товариству з обмеженою відповідальність «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. 08.03.2024 року Національним банком України внесено запис до Державного реєстру фінансових установ про переоформлення ліцензії ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код за ЄДРПОУ 38548598) на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги - надання коштів та банківських металів у кредит, (розміщено в загальному доступі на сайті https://creditkasa.com.ua/dozvilni-dokumenty). Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги, зокрема, послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Отже, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Таким чином, Позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. У відповідності до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто і в такому разі Відповідач має прийняти виконання зобов'язання за Кредитним договором, запропоноване за Позивача третьою особою. Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав Відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний Відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту отримувача (Відповідача), чим виконав свої зобов'язання за Договором своєчасно та в повному обсязі. Таким чином на підтвердження факту видачі кредиту Кредитодавець додає до цієї Позовної заяви документи що підтверджують перерахування кредитних коштів (Довідка про перерахування суми кредиту та Довідка про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи). Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти Відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов'язань перед Позивачем, Відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №1264-8149 від 31.08.2023 року, шляхом здійснення платежів зазначених у розрахунку заборгованості за Кредитним договором, що є додатком до Позовної заяви. Сплачуючи кредит, Відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного Кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов'язки, частину з яких було реалізовано. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній у Постанові від 23.12.2020 по справі №127/23910/14-ц, а саме: «Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу». Окрім цього, звертають увагу суду на той факт, що Відповідач в загальній кількості 2 рази оформлював кредитні відносини з позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність Відповідача з процедурою оформлення та виконання Кредитного договору. В подальшому, Відповідач всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови Кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит Кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед Кредитодавцем за Кредитним договором. Станом на 25.04.2025 року загальний розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором становить: 98 744,00 гривень, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень, - прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 80 244,00 гривень, - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 500,00 гривень, порядок нарахування зазначеної суми заборгованості відображений в розрахунку сум заборгованості за Кредитним договором, що додається до цієї Позовної заяви. Разом з тим повідомляють, що Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 10 944,00 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 87800,00 гривень. Враховуючи вищезазначене, Кредитодавець просить суд у цьому позові стягнути з Позичальника не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень; - прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 69 800,00 гривень; що разом становить 87 800,00 гривень. Звертають увагу суду, що у разі здійснення Позичальником часткового погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором у розмірі, який дорівнює сумі заявлених Позивачем у цій позовній заяві позовних вимог, а саме у розмірі 87 800,00 гривень та компенсації суми судового збору, сплаченої за подачу позовної заяви, Кредитодавцем буде здійснено списання залишку заборгованості за Кредитним договором у сумі 10 944,00 гривень, а дію Кредитного договору - припинено у зв'язку з його частковим виконанням та частковим прощенням боргу Позичальника. Таким чином, з боку Відповідача по відношенню до Позивача має місце свідоме порушення зобов'язання, визначеного в Кредитному договорі, що відповідно до статті 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені Кредитним договором або законом. Оскільки ця Позовна заява подається Позивачем до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", то за подання цієї Позовної заяви Позивачем сплачено судовий збір, визначений в підпункті 1) п.1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та розрахований з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 зазначеного Закону, тобто, із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8. Відтак, розмір судового збору, який сплачується Позивачем за подання цієї Позовної заяви складає 2 422,40 гривень.
Ухвалою судді від 29.05.2025 року провадження у справі відкрито і на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.06.2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вказав, що цим відзивом подає своє заперечення на позовну заяву ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначив, що відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а натомість обмежився виключно власними твердженнями, які не підтверджуються жодними об'єктивними, достовірними та перевірюваними доказами. Частина шоста статті 81 ЦПК України прямо встановлює, що не можуть бути підставою для встановлення обставин припущення, які не підтверджені належними доказами. Таким чином, посилання позивача на згенеровані ним самим документи, які не мають ознак первинних бухгалтерських облікових документів, не є допустимими доказами у розумінні процесуального закону, оскільки: 1. не підлягають об'єктивній перевірці на дійсність; 2. створені односторонньо та не підтверджені документами, походження яких можна перевірити; 3. не відповідають вимогам статті 78 ЦПК України, згідно з якою обставини, що повинні підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими, недопустимими засобами. Крім того, згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування та мають значення для правильного вирішення справи. У свою чергу, стаття 79 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за критеріями достовірності, достатності, взаємного зв'язку, а також в їх сукупності, без надання наперед встановленої сили будь-якому доказу. Підставою для задоволення позову не можуть бути поверхневі та неперевірені твердження позивача, які не підтверджені належними первинними бухгалтерськими чи іншими допустимими документами. Така поведінка суперечить принципу достатності доказів, закріпленому в статті 80 ЦПК України, яка передбачає, що обставини справи вважаються встановленими, якщо щодо них подано достатні докази. Таким чином, позивач не виконав процесуальний обов'язок щодо доказування заявлених вимог та не довів наявності правовідносин із відповідачем, а також - обсягу начебто існуючої заборгованості. Зазначене унеможливлює задоволення позову. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на положення Закону України «Про електронну комерцію», а також на норми Цивільного кодексу України. Однак слід зазначити, що Позивач помилково тлумачить положення зазначених нормативно-правових актів та не надає належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, як того вимагають положення Глави 5 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема статті 76-83 ЦПК України, які регулюють: 1. поняття доказів; 2. належність та допустимість доказів; 3. порядок подання, дослідження та оцінки доказів судом. Якщо Позивач посилається у своїй правовій позиції на положення Закону України «Про електронну комерцію» та Цивільного кодексу України, то вважає за необхідне провести юридичний аналіз змісту цих актів, а також дослідити відповідність поданих Позивачем доказів вимогам зазначеного законодавства. Отже, відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору в письмовій формі. При цьому кожен примірник електронного документа, на якому накладено електронний підпис, передбачений статтею 12 Закону, вважається оригіналом документа. Згідно зі статтею 12 цього Закону, моментом підписання електронного правочину, у разі якщо він вимагає підпису сторін, є використання електронного підпису, що відповідає вимогам Законів України: 1. «Про електронні документи та електронний документообіг»; 2. «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Таким чином, для дійсності правочину, укладеного в електронній формі, необхідно дотримання одночасно вимог трьох нормативно-правових актів: 1. Закону України «Про електронну комерцію»; 2. Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3. Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Розглянемо далі окремі положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», які мають суттєве значення для оцінки доказів, на які посилається Позивач. Ключовими положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є статті 6, 7 та 12. Стаття 6 регулює питання електронного підпису та електронної печатки. Зокрема: 1. для ідентифікації автора електронного документа використовується електронний підпис; 2. для підтвердження достовірності походження та цілісності документа - електронна печатка; 3. накладання електронного підпису та/або печатки завершує створення електронного документа; 4. якщо документ підписується кількома особами - завершенням вважається накладання останнього підпису; 5. електронні підписи/печатки використовуються у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін. Особливу увагу слід звернути на норму цієї статті, яка прямо регламентує банківську та фінансову сферу: «Порядок використання електронного підпису у банківській системі України та на ринках небанківських фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, а також при наданні платіжних послуг, визначається Національним банком України». Це положення має важливе значення у справах, пов'язаних із діяльністю фінансових установ, зокрема - МФО. Стаття 7 встановлює, що оригіналом електронного документа є електронний примірник, який містить обов'язкові реквізити, зокрема: 1. електронний підпис автора або 2. підпис, прирівняний до власноручного згідно із Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Стаття 12 визначає порядок перевірки цілісності електронного документа - вона здійснюється через підтвердження: 1. удосконаленого або 2. кваліфікованого електронного підпису чи печатки. У випадках використання інших видів підпису або печатки, така перевірка повинна здійснюватися відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації. Далі, як і обіцяв, переходимо до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Основною статтею цього Закону є стаття 18, яка присвячена кваліфікованим електронним довірчим послугам зі створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису або печатки. Що зазначено в цій статті? Кваліфіковані електронні довірчі послуги створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису або печатки надаються кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг і включають: 1. надання користувачам засобів кваліфікованого електронного підпису або печатки для генерації пари ключів та/або створення кваліфікованих підписів чи печаток, а також/або зберігання особистого ключа підпису чи печатки; 2. надання підписувачам або створювачам печатки права на використання таких засобів, розміщених у надавача довірчих послуг, який генерує та/або керує парою ключів від їх імені; 3. технічну підтримку та обслуговування наданих засобів. Крім того, у статті зазначено, що у процесі підтвердження кваліфікованого електронного підпису або печатки їх дійсність підтверджується за таких умов: 1. використання для створення підпису або печатки кваліфікованого сертифіката, що відповідає вимогам частини другої статті 23 цього Закону; 2. сертифікат виданий кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг і є чинним на момент створення підпису чи печатки; 3. значення відкритого ключа відповідає значенню, що міститься у кваліфікованому сертифікаті; 4. правильне внесення унікального набору даних, які ідентифікують підписувача або створювача печатки, до сертифіката; 5. зазначення в сертифікаті псевдоніма (у разі його використання підписувачем); 6. підтвердження того, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису або печатки; 7. відсутність порушення цілісності електронних даних, з якими пов'язаний підпис або печатка; 8. дотримання вимог частини першої статті 17-1 цього Закону на момент створення підпису чи печатки. При цьому для перевірки статусу електронної довірчої послуги використовується Довірчий список. Отже, як було зазначено у попередньому огляді, особливу увагу слід звернути на статті 17-1 та 23 Закону. Стаття 17-1 визначає вимоги до удосконалених електронних підписів та печаток: 1. вони мають бути однозначно пов'язані з підписувачем або створювачем печатки; 2. повинні дозволяти ідентифікувати особу, що їх створила; 3. створюються із застосуванням особистого ключа, який використовується під повним одноосібним контролем; 4. повинні бути пов'язані з даними таким чином, щоби будь-які зміни цих даних можна було виявити. Також у цій статті, як і у статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено, що Національний банк України має право встановлювати вимоги до форматів удосконалених електронних підписів та печаток, які використовуються в: 1. банківській системі України, 2. на ринках небанківських фінансових послуг, що перебувають під наглядом НБУ, 3. при наданні платіжних послуг. Рухаючись за логікою статті 18, переходимо до статті 23, яка регламентує кваліфіковані сертифікати відкритих ключів. Під час надання довірчих послуг використовуються сертифікати для: 1. електронного підпису, 2. електронної печатки, 3. автентифікації вебсайтів. Обов'язкові вимоги до сертифікатів: 1. наявність позначки, що сертифікат є кваліфікованим та виданий в Україні; 2. ідентифікаційні дані власника: ПІБ, РНОКПП, ЄДРПОУ тощо; 3. відкритий ключ, строк дії, серійний номер, підпис видавця; 4. інформація про: - місце розміщення сертифіката для перевірки, - надавача послуг перевірки статусу сертифіката, - чи зберігається особистий ключ у спеціальному захищеному пристрої, - доменне ім'я (для сертифікатів вебсайтів). Інші положення: 1. додаткова інформація в сертифікаті не повинна впливати на його дійсність; 2. перевірку дотримання вимог здійснює Кабінет Міністрів; 3. у разі невідповідності або фальсифікації сертифіката суд може визнати правочин, укладений із його використанням, недійсним. Це гарантує достовірність і безпеку електронного підпису та електронних документів. Чи відповідає аргументація та вимоги позивача вище зазначеним вимогам? Чи відповідає правочин, на який посилається позивач? Однозначно - ні. Отже, основним нормативним актом, який регулює питання щодо одноразового ідентифікатора є розділ I «Загальні положення» Положення №113 Національного банку України (документ v0113500-21 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)»). Згідно з розділом I "Загальні положення" Положення №113 Національного банку України (документ v0113500-21, «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)»), одноразовий ідентифікатор - це алфавітноцифрова послідовність (комбінація цифр і літер, або лише цифр чи лише літер), яку споживач отримує від іншої сторони договору засобом зв'язку, погодженим між сторонами. Важливо: засобом зв'язку не може бути вебсайт, особистий кабінет споживача для дистанційного обслуговування, мобільний застосунок або будь-яка інша інформаційно-комунікаційна система (її меню, частина або елемент), яка належить іншій стороні договору або адмініструється нею. Такий ідентифікатор одноразово додається споживачем до інших електронних даних та надсилається іншій стороні договору, у тому числі для укладення електронного договору в порядку, визначеному Законом України “Про електронну комерцію». Не вважаються одноразовими ідентифікаторами: 1. логін і пароль до електронної пошти, 2. логін і пароль до мобільного застосунку чи особистого кабінету, 3. номер телефону, 4. будь-які інші персональні дані особи в будь-якій формі. Ключове значення Положення №113 для справ подібних до справи ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" проти ОСОБА_1 . Попри заперечення з боку мікрофінансової організації щодо застосування цього Положення до обставин справи, основні ключові слова у назві документа прямо вказують на його сферу дії: - «договори небанківських фінансових установ», «споживчий кредит» та «фінансовий кредит». Отже, Положення №113 НБУ підлягає застосуванню до договорів мікрофінансових організацій. Детальний аналіз положення про одноразовий ідентифікатор: Що таке одноразовий ідентифікатор? Це спеціальна алфавітно-цифрова комбінація, яка: 1. Надається споживачу іншою стороною договору (наприклад, компанієюкредитором); 2. Передається через погоджений канал зв'язку (наприклад, SMS, email); 3. Має одноразове застосування, тобто використовується лише один раз - наприклад, для підтвердження дії або укладення договору. Обмеження щодо каналів передачі: Одноразовий ідентифікатор не може передаватися через: 1. вебсайт, 2. особистий кабінет споживача, 3. мобільний застосунок, 4. будь-яку іншу інформаційно-комунікаційну систему, що належить або адмініструється іншою стороною договору. Це правило покликане мінімізувати ризики шахрайства. Якщо зловмисники отримають доступ до системи, яка контролюється кредитором, вони можуть згенерувати та підробити ідентифікатор. Тому такі системи не можуть використовуватись для його передачі. Де дозволено генерувати і передавати одноразовий ідентифікатор: Сторонні сервіси зв'язку, погоджені сторонами: 1. SMS-повідомлення від незалежного сервісу, 2. електронна пошта (але не логін/пароль до неї), 3. BankID (якщо це передбачено). Треті сторони або незалежні платформи: 1. сертифіковані сервіси ідентифікації, 2. сертифікаційні центри. Автономні погоджені механізми: 1. токени, 2. пристрої, що генерують OTP (одноразові паролі). Висновок: Одноразовий ідентифікатор має бути: 1. згенерований та переданий через незалежний і погоджений канал, 2. відокремлений від системи, яка адмініструється іншою стороною договору, 3. безпечним, захищеним і таким, що виключає можливість маніпуляцій або шахрайства. Порушення процедури: Якщо кредитор (наприклад, МФО) генерує ідентифікатор у своєму мобільному застосунку або особистому кабінеті, це є порушенням Положення №113 НБУ. У такому випадку дійсність договору може бути поставлена під сумнів, оскільки не забезпечено належного рівня автентифікації та безпеки для споживача. Окрім вищезазначених матеріальних і процесуальних норм, слід звернути увагу й на інші важливі норми матеріального права. Зокрема, варто врахувати положення Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», кредитний договір повинен укладатися у письмовій формі, а в разі оформлення його як електронного документа - відповідати вимогам законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» і «Про електронну комерцію». Однак для укладення договору в електронній формі необхідно дотримуватися вимог щодо автентифікації волевиявлення сторін та забезпечення юридичної сили підпису. Використання одноразового ідентифікатора, який не є кваліфікованим електронним підписом (КЕП), не відповідає вимогам законодавства щодо фінансових договорів, оскільки не гарантує належного рівня ідентифікації особи та захисту прав клієнта. Таким чином, укладення договору в електронному вигляді із застосуванням одноразового ідентифікатора суперечить вимогам законодавства України, яке регулює електронні правочини та захист прав споживачів фінансових послуг. Як бачимо, у згаданій нормі Закону також прямо вказано на необхідність дотримання вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» і «Про електронну комерцію», положення яких було детально проаналізовано вище. Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на положення цивільного законодавства щодо зобов'язань, їх виконання та відповідальності за порушення. Проте такі посилання є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази фактичного виникнення зобов'язання Відповідача перед Позивачем. Відповідно до частини другої статті 1046 Цивільного кодексу України, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошових коштів. Саме факт передачі коштів є юридичним фактом, з якого виникає обов'язок позичальника щодо їх повернення. Наявність електронного документа, підписаного за допомогою одноразового ідентифікатора, не є безумовним підтвердженням факту надання грошових коштів. Такий спосіб підписання - за відсутності кваліфікованого електронного підпису, належної ідентифікації особи, а також доказів фактичного руху коштів з рахунку позикодавця на рахунок позичальника - не доводить, що грошові кошти дійсно були надані позичальнику. Положення статті 639 Цивільного кодексу України передбачають можливість укладення договору в електронній формі, зокрема із використанням інформаційнотелекомунікаційних систем. Однак навіть у такому випадку обов'язковою умовою є досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору, включно з наданням предмета позики. Сам по собі електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором (наприклад, СМС-кодом), не підтверджує дійсного волевиявлення саме Відповідача та не є доказом фактичного отримання ним коштів. Крім того, Позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів фактичного перерахування грошових коштів на користь Відповідача. В матеріалах справи відсутні банківські документи, виписки, платіжні доручення або інші фінансові документи, які б підтверджували, що позивач дійсно надав Відповідачу грошові кошти у зазначеному розмірі. Саме по собі посилання на електронну угоду, а також наявність персональних даних Відповідача в її змісті не може свідчити про виникнення зобов'язання у розумінні Цивільного кодексу України. Оскільки за загальним правилом цивільного законодавства обов'язок боржника виникає лише після фактичного отримання грошових коштів (реальність договору позики), відсутність такого факту унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статей 525, 526, 530, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, які регулюють виконання зобов'язання та відповідальність за його порушення. За відсутності правомірного зобов'язання - відсутні й підстави для пред'явлення вимог про його виконання чи застосування відповідальності. Таким чином, вимоги Позивача є безпідставними, оскільки не доведено належним чином факту передачі грошових коштів, а саме - відсутні документи бухгалтерського або банківського обліку, які б підтверджували рух коштів, призначення платежу та інші обставини, з яких могло б виникнути зобов'язання Відповідача. За відсутності такого доказу заявлені вимоги не можуть вважатися обґрунтованими та не підлягають задоволенню. Крім того, під час розгляду справи суд зобов'язаний досліджувати та надавати оцінку усім доказам, які мають значення для правильного вирішення спору. Без встановлення факту передачі коштів, наявності належно укладеного договору з дотриманням вимог закону (в тому числі Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»), обґрунтованості та правильності розрахунків боргу, суд не може винести обґрунтоване і законне рішення. Верховний Суд у численних рішеннях наголошує на необхідності ретельного аналізу підстав виникнення зобов'язань, обсягу боргу та відповідності наданих доказів вимогам процесуального та матеріального законодавства. Таким чином, підставами для задоволення позову про стягнення заборгованості мають бути виключно належні та допустимі докази, які безсумнівно підтверджують факт укладення договору, передачу грошових коштів, розмір зобов'язання та порушення відповідачем умов договору. У разі відсутності таких доказів, зокрема первинних документів або розписки, з якої безпосередньо вбачається факт отримання коштів, вимоги позивача не можуть вважатися доведеними. Окрему увагу слід звернути на «докази ідентифікації відповідача», надані позивачем. У фінансово-кредитних спорах нерідко виникає ситуація, коли позивач/заявник (мікрофінансова організація або інша фінансова компанія) подає до суду документи, які не мають відповідних реквізитів або виготовлені самим позивачем/заявником без можливості їх незалежної перевірки. Це можуть бути: виписки з електронних систем обліку; внутрішні довідки про заборгованість; розрахунки нарахованих відсотків, пені та штрафів; скан-копії договорів без підтвердження автентичності. Такі документи не можуть вважатися належними доказами, оскільки їх походження та зміст не підлягають об'єктивній перевірці. Вони не містять підписів, печаток, або ж є електронними копіями, які не мають юридичної сили без додаткових підтверджень.
Враховуючи викладене, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на вказане, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши обставини справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ІК 116 № 16102873, видане згідно розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (а.с.44).
31.08.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено електронний договір № 1264-8149 про відкриття кредитної лінії. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримано кредит в розмірі 18000,00 грн., датою видачі кредиту зазначено 31.08.2023р. Кредит надається шляхом безготівкового переказу грошових сум на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах вказаних в цьому договорі може надаватись можливість скористатись кредитом за зниженою процентною ставкою. Тип комісії - одноразова комісія, нараховується одноразово при видачі Кредиту.Базовий період складає 14 календарних днів. Сплату процентів за користування Кредитом та комісії за видачуц кредиту позичальник зобов'язується здійснювати у визначені графіком платежів за договором за зниженою процентною ставкою дати. Комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту. Строк кредитування на який надається кредит позичальнику 300 календарних днів. Дата повернення кредиту 25.06.2024р. Реальна процентна ставка 27135,00%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 92951,88 грн. Договір відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А7684, 31.08.2023р., 19 год. 21 хв. (а.с.12-18).
Також, 31.08.2023 року відповідачем одноразовим ідентифікатором А7684 було підписано Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчого кредиту) які затверджені наказом директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 51-П від 28.07.2023 року (а.с.19-26).
31.08.2023 року ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором А7684 було підписано паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит яка затверджена Наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» №51-П від 28.07.2023 року (а.с.26 зв.-28).
Також, відповідачем ОСОБА_1 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А7684 таблицю обчислення загальної вартості кредиту за договором № 1264-8149 за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,20 % на день. За даним розрахунком загальна вартість кредиту становить 78501,24 грн. (а.с.29-30).
ОСОБА_1 також електронним підписом одноразовим ідентифікатором А7684 було підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту за договором № 1264-8149 за умови застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,50 % на день. За даним розрахунком загальна вартість кредиту становить 92951,88 грн. (а.с.30 зв.-31).
З листа АТ КБ «Приват Банк» направленого на ім'я ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вбачається, що даним листом АТ КБ «Приват Банк» повідомив про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LipPay на підставі договору №1264-8149 від 31.08.2023 року (а.с.32-34).
З довідки про перерахування суми кредиту №1264-8149 від 31.08.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 видача коштів за кредитним договором здійснювалась за допомогою системи LipPay та сума коштів яку йому було перераховано на карту НОМЕР_2 становила 18000,00 грн. (а.с.35).
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором 1264-8149 від 31.08.2023 року, станом на 25.04.2025р.загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 98744,00 грн. з яких 18000,00 грн основний борг, 80244,00 грн. залишок відсотків, 500,00 грн. залишок комісії (а.с.36-39).
Вказане свідчить, що між сторонами склалися спірні правовідносини з приводу кредитного зобов'язання, які регулюються нормами Глави 71 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, від 03 листопада 2020 року у справі № 921/315/18.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності .
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Дослідивши докази зібрані у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 31.08.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено електронний договір № 1264-8149 про відкриття кредитної лінії, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 18000,00 грн. терміном на 300 календарних днів.
Відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути Кредит у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором, проте взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений в Договорі строк, грошові кошти та нараховані проценти не повернув.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_1 становить 98744,00 грн. з яких 18000,00 грн. сума основного боргу та 80244,00 грн. залишок відсотків, 500,00 грн. залишок комісії.
Проте, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 10 944,00 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 87 800,00 гривень.
Щодо заперечення відповідача, то суд надані ОСОБА_1 заперечення оцінює критично та до уваги не бере, оскільки у справі зібрано і досліджено належні, допустимі та достатні докази на підтвердження вимог позивача. В той же час відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів які б ставили під сумнів справдність або юридичну значущість поданих доказів та накладеного на них електронного підпису відповідача.
Таким чином, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, про задоволення позову та стягнення з відповідача суми заборгованості за Кредитним договором № 1264-8149 від 31.08.2023 року в сумі 87800,00 грн. з яких 18000,00 грн. сума основного боргу та 69800,00 грн. прострочена заборгованість.
На підставі ст. 141 ЦПК України також стягненню з ОСОБА_1 підлягає судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 207, 526, 530, 549, 610, 633, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,-
Позовні вимоги Тертиці Тамари Василівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ідентифікаційний код юридичної особи (код за ЄДРПОУ) 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) загальну суму заборгованості за Кредитним договором №1264-8149 від 31.08.2023 р., в розмірі 87 800,00 гривень (вісімдесят сім тисяч вісімсот гривень) та судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку передбаченому п. 15.5.) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. О. Шульга