29.07.2025
Справа № 497/2780/24
Провадження № 2/497/301/25
29.07.2025 року Болградський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Раца В.А.,
секретаря - Божевої І.Д.,
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_3, в режимі відеоконференції,
відповідача - ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції,
представника третьої особи - Мохначевої М.М.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Болграді, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав, -
21.11.2024 року представник позивача - ОСОБА_3 , яка підтвердила свої повноваження електронним ордером серії АІ №1744766 від 08.11.2024 року (а.с.8) звернулася до суду із зазначеним позовом та просить позбавити відповідача ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі та від цього шлюбу вони мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб було розірвано на підставі рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.12.2016 року. Син проживає з матір'ю та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . З відповідача на користь позивача на утримання спільного сина стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 30% встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, який в подальшому рішенням суду від 19.12.2017 року збільшено, а саме вказано новий відсоток встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку в розмірі 50%, аліменти стягуються починаючи з дня набрання рішенням законної сили до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, тобто до повноліття дитини. На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 від 09.03.2018 року. Однак, рішення суду від 19.12.2017 року відповідачем не виконується, аліменти на утримання сина сплачувались лише іноді частково. Станом на 10.09.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 30.08.2024 року за період з 19.01.2018 року по 30.08.2014 року становить 112 412,75 грн. Вона позивач займається вихованням сина, забезпечує його усім необхідним, цікавиться його успіхами у школі, відвідує батьківські збори, в той час як батько дитини з моменту розірвання шлюбу та по сьогоднішній день, самоусунувся від виховання дитини та на зв'язок з сином не виходить, не проявляє інтерес до його життя, не турбується про його стан здоров'я, вихованням та розвитком, аліменти на його утримання не сплачує. З боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні сина з батьком та прийнятті участі відповідача у його вихованні. Позивач вважає, що поведінка відповідача свідчить про те, що син йому не потрібен, тому свідоме і тривале нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо дитини є наслідком його винної поведінки та підставою для позбавлення його батьківських прав.
Ухвалою судді від 27.11.2024 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання, про що повідомлено сторони.
03.01.2025 року на електрону пошту суду надійшло заперечення (відзив) відповідача ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В запереченнях відповідач посилається на те, що він не самоусувався від виховання дитини та від сплати аліментів, після розірвання шлюбу він неодноразово забирав сина до себе, а також його мати доглядала за дитиною на прохання позивачки. Він фактично сплачує аліменти в розмірі 2500,00 грн., що суттєво перевищує встановлений законом мінімум. Окрім обов'язкових виплат, він забезпечує дитину додатково, коли він перебуває з ним. Він повністю зібрав дитину до школи на 1 вересня, оплативши одяг, взуття та канцелярію. Він також брав активну участь у шкільному житті та особисто приїжджав на 1 вересня, щоб підтримати сина. Щодо виховання та спілкування з дитиною, то він завжди намагався підтримувати з ним зв'язок, цікавився його життям, мріями та переживаннями, однак позивачка систематично перешкоджає його спілкуванню із сином. Вона видаляє його контакти з телефона сина, змінює його номери та забороняє йому дзвонити батькові чи його матері. Більш того, починаючи з моменту їх розлучення, позивачка всіляко перешкоджала його спробам побачитися з дитиною: змінювала місце проживання, не виходила на зв'язок, провокувала конфліктні ситуації. На даний час він дійсно перебуває за межами України через обставини, пов'язані з лікуванням його матері - ОСОБА_6 , яка є інвалідом ІІ групи. Вона проходить курс лікування за кордоном, і його фізичне перебування поруч із нею є необхідним для її підтримки. Відповідач в заперечені звертає увагу суду на те, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність його винної поведінки по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, вчинення насильства відповідачем по відношенню до дитини, або наявності інших обставин, які в силу приписів ч.1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, тому просить відмовити в задоволенні позову (а.с.50-53).
07.01.2025 року від представника позивача ОСОБА_3 шляхом формування документу в системі "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якій представник наполягала на задоволені позовних вимог. У відповіді вона спростовує твердження відповідача про виконання ним обов'язків зі сплати аліментів в повному обсязі, а саме це підтверджується відомостями про наявність у ОСОБА_1 станом на 10.09.2024 року заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 19.01.2018 року по 30.08.2024 року становить 112 412,75 грн. Відповідач помилково вважає, що повинен сплачувати лише 50% від прожиткового мінімуму на дитину, натомість як рішенням від 19.12.2017 року встановлено аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. На думку представника, відповідач намагається ввести суд в оману, створюючи ілюзію зацікавленості у житті сина та прийнятті участь у його вихованні та розвитку. Останній раз ОСОБА_1 бачився з сином в 2022 році протягом 3 днів. Найсвіжіші фото, які відповідач надав, це за вересень 2021 року, коли син йшов до школи в перший клас. Також є абсолютно безпідставними та надуманими доводами відповідача про те, що позивачка чинить перешкоди у спілкуванні сина з батьком. ОСОБА_1 з моменту розірвання шлюбу між сторонами, бачився з сином не більше одного - двох разів на рік. Бабуся (мати відповідача) телефонувала і бачилась з онуком частіше, а відповідач не заперечує того факту, що вже більше 10 років перебуває за кордоном. З боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні сина з батьком та прийнятті участі відповідача у його вихованні, викладені обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання відповідачем виконувати відносно дитини батьківські обов'язки, покладені на нього законом. Лише той факт, що батько дитини не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав (а.с.54-56).
Ухвалою суду від 28.01.2025 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області, яку зобов'язано надати до суду письмовий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача (а.с.67-68).
17 березня 2025 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав (а.с.72-73).
Надалі ухвалою суду від 17.03.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (а.с.82-83).
Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, підтримала позовні вимоги в повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.
Відповідач - ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримав наданий ним відзив (заперечення) на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову. Пояснив, що він постійно турбується про свого сина, надсилає позивачу грошові кошти на його утримання, окрім тих що сплачує за судовим рішенням (аліментів). Позивачка перешкоджає їх спілкуванню з сином, постійно контролює телефоні розмови з ним, з батьком. Наразі він змушений перебувати за кордоном, так як його мати потребує лікуванню та догляду, яке вона отримує за кордоном, тому у нього не має можливості особисто спілкуватися з дитиною, але він робіть усе від нього залежне, щоб дитина отримувала необхідне матеріальне забезпечення та духовне виховання.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області - Мохначева М.М., яка підтвердила свої повноваження довіреністю №2769/02-12 від 22.10.2024 року, в судовому засіданні заперечувала проти позбавлення відповідача батьківських прав, підтримала висновок органу опіки та піклування, вважала за недоцільне задовольняти вимоги позивача.
Дослідивши матеріали справи надані сторонами, заслухавши пояснення відповідача та представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Пунктами 1, 2 статті 3, 9, 19, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (-далі Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18).
Держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
За ч.ч.7-8 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст. 150 СК України).
Згідно частин 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , яке видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області 12 грудня 2014 року, на підставі актового запису №649 (а.с.14); народився в м.Болград Одеської області, та його батьками вказані ОСОБА_1 , відповідач по справі та ОСОБА_2 , позивач по справі.
Укладений 01 липня 2014 року між сторонами шлюб було розірвано на підставі рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року по справі №497/2194/16-ц (а.с.17-18).
Надалі, позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів. Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року по справі № 497/2195/16-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнені аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 30% встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, яке набрало законної сили та на його підставі Болградським районним судом Одеської області був виданий виконавчий лист. Це викладено в рішенні Болградського районного суду Одеської області від 19.12.2017 року №497/1758/17, провадження №2/497/996/17. Даним рішенням збільшено встановлений законом прожитковий мінімум на дитину відповідного віку з 30% до 50%, при цьому відкликано раніше виданий виконавчий лист №497/2195/16-ц (а.с.19-20).
Після набрання рішенням законної сили було видано виконавчий лист, який пред'явлено до примусового виконання до Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та відкрито виконавче провадження НОМЕР_3, за яким проводяться виконавчі дії, а саме 10.09.2024 року державним виконавцем, після встановлення утворення за боржником ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 112 412,75 грн., сукупній розмір якої згідно розрахунку від 30.08.2024 року за період з 19.01.2028 року по 30.08.2024 року перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, було прийнято постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (а.с.22-23, 24-25, 26-27, 28-29).
Тобто станом на 30 серпня 2024 року у відповідача була наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 112 412,75 грн.
В матеріалах справи містяться два розрахунки заборгованості по аліментах по ВП НОМЕР_3, які досліджено судом:
- перший, наданий позивачкою, розрахунок від 31.12.2022 року відповідно до якого у боржника станом на цю дату наявна заборгованість в розмірі 76 557,75 грн., також з цього розрахунку встановлено, що хоча відповідач й сплачував аліменти, але не своєчасно та не в повному обсязі (а.с.30-31);
- другій, наданий відповідачем, розрахунок від 13.02.2025 року відповідно до якого у боржника станом на цю дату відсутня заборгованість та є навіть переплата в розмірі 11 414,50 грн., цей розрахунок містить більш детальну інформацію зі сплати аліментів, відповідно до цього розрахунку відповідачем частіше здійснювалися платежі, але також не своєчасно та не в повному обсязі, останні платежі в розмірі 10 000,00 грн., 17 500,00 грн. та 16 500,00 грн. були сплачені в березні, жовтні 2024 року та лютому 2025 року, тобто два з них до звернення позивача до суду з цім позовом (а.с.77-78).
Відповідач мешкає в м. Бровари, Київської області, що підтверджується записами на поштовому конверті звідки було надіслано заяву про розгляд справи без його участі, має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 (а.с.6 на звороті).
Суд приймає до уваги розрахунок наданий відповідачем, так як в ньому міститься більш детальніша інформація щодо сплати розрахунку та суду не надано доказів спростування цієї інформації.
Спільний син сторін ОСОБА_4 навчається в Болградському ліцеї №2 Болградської міської ради Одеської області та є учнем 3-А класу, що підтверджується характеристикою виданою директором школи та класним керівником. (а.с.32)
Відповідно до наданої характеристики на сина, він навчається у школі з першого класу, зарекомендував себе як старанний, уважний, активний учень. Має навчальні досягнення високого рівня, добре та швидко запам'ятовує учбовий матеріал, виявляє логічне мислення, на уроках активний, але не завджи уважний. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у житті школи та класу, культмасових та спортивних заходах. Був учасником шкільних та районних олімпіад, має призові місця. Підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Вихованням та навчанням хлопчика займається мати та бабуся. Вони приділяють цьому належну увагу. Батько ОСОБА_4 не цікавиться його справами та не приймає участі у його житті (а.с.32).
Судом досліджено характеристику психоемоційного стану дитини від 25.09.2024 року №176, відповідно до якої ОСОБА_4 під час тестування демонстрував високу продуктивність роботи без ознак втоми, самостійно виконує завдання, іноді задає питання. Під впливом стосунків з близькими, в дитини добре розвиваються соціальні емоції джерелом яких стають взаємини між членами родини, атмосфера сімейного життя. Впродовж бесіди та виконання завдань ОСОБА_4 демонструє прив'язаність до своєї родини. Своєю родиною вважає мати та бабусю, з якими проживає, з повагою до них ставиться. Мати для нього є авторитетною фігурою в сім'ї, він відчуває любов та турботу про себе. Відповідаючи на питання про батька та згадуючи деякі епізоди з ним, ОСОБА_4 нервував, виявляв тривогу та образу на нього. Зі слів дитини, батька ОСОБА_4 не бачив більше двох з половиною років, на день народження батько дитини навіть не подзвонив, подарунки не дарував дуже давно. ОСОБА_4 відчуває негативні емоції під час такого спілкування, нервує. Вихованням, піклуванням про здоров'я, розвиток дитини батько ніколи не займався. В результаті роботи встановлено, що для дитини характерними є такі якості емоційно-вольової сфери як цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, активність, витримка, рішучість, дисциплінованість.
Позивач ОСОБА_2 обіймає посаду заступника начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 з 27.01.2025 року, дану інформацію встановлено з висновку органу опіки та піклування (а.с.72-73).
Судом досліджено рішення Болградської міської ради Одеської області №92 від 05.03.2025 року «Про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 » (а.с.74), а також висновок органу опіки та піклування з цього питання (а.с.72-73), та прийнято до уваги, що служба у справах дітей міської ради вважає за недоцільним позбавляти ОСОБА_1 батьківських прав відносно його сина, у зв'язку з належним виконанням батьківських прав.
Органом опіки та піклування було встановлено, що у деклараціях ОСОБА_2 за 2018-2022 роки, що знаходяться у відкритих джерелах, зазначено про отримання від ОСОБА_1 аліментів. Ці документи підтверджують факт регулярної сплати аліментів, а також спростовують її твердження про наявність заборгованості. З 2019 року ОСОБА_1 вилучений з реєстру боржників за аліментами та окрім обов'язкових виплат ОСОБА_1 забезпечує дитину додатково, коли він перебуває з батьком. Він повністю зібрав дитину до школи на 1 вересня, оплативши одяг, взуття та канцелярію. Щодо виховання та спілкування з дитиною, він завжди намагався підтримувати з ним зв'язок, цікавився його життям, мріями та переживаннями, однак позивач систематично перешкоджає спілкуванню з сином. Вона видаляє контакти ОСОБА_1 з телефона дитини, змінює йому номери і забороняє дзвонити батьку. Більш того, починаючи з моменту розлучення, ОСОБА_2 всіляко перешкоджала його спробам побачитися з дитиною: змінювала місце проживання, не виходила на зв'язок, провокувала конфліктні ситуації.
Так, підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину із пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться із дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини 1 статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23.01.2020 в справі №755/3644/19, від 23.06.2021 в справі №953/17837/19, від 28.07.2021 в справі №554/9586/19, від 22.09.2021 в справі №640/12266/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі №643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і батьком конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 13.04. 2020 у справі №760/468/18, від 11.03.2020 у справі №638/16622/17, від 02.10.2019 у справі №461/7387/16-ц, від 08.05.2019 у справі №409/1865/17-ц, від 02.06.2022 у справі №754/15490/18. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
На думку суду, позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до сина прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем відповідними, належними та допустимими доказами не доведено обставини заявлених позовних вимог, тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем, то відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, так як у задоволені позову відмовлено, тому немає підстав для відшкодування стороні позивача понесених судових витрат.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 264-265, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено та проголошено 29.07.2025 року.
Суддя В.А. Раца