Справа №635/6905/24
Провадження № 4-с/635/24/2025
28 липня 2025року смт. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Назаренко О.В.,
за участі секретаря судового засідання Літінської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Перепелиця Ірина Іванівна на дії державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни,
адвокат Перепелиця І.І. діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни, якою просила суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 17.12.2024 року про накладення штрафу у розмірі 1700грн, на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 21.01.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400грн,на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428; ; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 04.04.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400грн,на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428,
Обгрунтовуючи доводи цієї скарги заявник зазначає наступне:
В провадженні державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, Ісматової К.Л., знаходиться виконавче провадження № 76608428.
Виконавче провадження відкрито на виконання ухвали Харківського апеляційного суду про забезпечення позову, та визначено час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_3 у наступному порядку: протягом 30 днів, починаючи з 15 числа кожного парного місяця року до ухвалення судового рішення по суті спору, без присутності батька. Зобов'язано ОСОБА_1 передавати малолітню доньку ОСОБА_2 її матері ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 в періоди визначеного судом часу спілкування.
Державним виконавцем Ісматовою К.Л. винесено постанову від 17.12.2024 року про накладення штрафу у розмірі 1700грн (ВП№ 76608428), постанову від 21.01.2025року про накладення штрафу у розмірі 3400грн, та постанову від 04.04.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400 грн на ОСОБА_1 .
Зазначені постанови на адресу ОСОБА_1 були надіслані поштою.
Оскільки ОСОБА_1 перебуває на військові службі за призивом під час мобілізації згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року у військовій частині НОМЕР_1 з 13.03.2022 року по т.ч., постанови державного виконавця про накладення штрафу були ним отримані через певний термін.
Постанову державного виконавця від 21.01.2025 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3 400 грн, скаржником отримано не було.
В постанові від 17.12.24 року, зазначено ,що відповідно акту державного виконавця від 16.12.2024 боржником рішення суду не виконано, у зв'язку з чим державний виконавець винесла постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 грн.
В постанові державного виконавця від 04.04.2025 року зазначено, що у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, а саме 3400грн.
Матеріали виконавчого провадження, містять такі документи :
-акт від 16.12.2024року в якому зазначено: »Прибувши до місця побачення з дитиною визначеного судом, держвиконавець визначив усіх присутніх. Боржник разом з дитиною був на подвір'ї. Представник органів опіки та держвиконавець спілкувалися з дитиною, вона категорично проти йти до матері ( стягувач ). Зі слів дитини мати її викраде і вона не хоче їхати в Київ до мати бо там обстріли та у квартирі живе ОСОБА_4 , якого вона не хоче бачити. Розмовляти за маму не хоче та тикає від неї».
Згідно вказаного акту, ця подія відбувалась також у присутності Головного спеціаліста Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради - ОСОБА_5 та спеціаліста ОСОБА_6 , які були свідками , коли дитина категорично відмовилась пройти до матері ( стягувача).
-акт від 23.12.2024 року в якому зазначено: «23.12.2024 року о 14.00 виконавець прибув до місця вчинення виконавчої дії, а саме АДРЕСА_1 . Після прохання представників служби у справах дітей Пісочинської Селищної ради та представника стягувача, та стягувача, боржника та державного виконавця до Дараміри, підійти до мами ( стягувач) для передачі відповідно до рішення суду, дитина відмовилась. Не перетинаючи подвір'я вищевказаного будинку. Відповідно до чого передача дитини не відбулась та рішення суду не виконано.» Згідно акту, також зазначена подія відбувалась у присутності Головного спеціаліста Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради- Стаднік А.С. та спеціаліста ОСОБА_6 , які були свідками, коли дитина категорично відмовилась пройти до матері ( стягувача).
-акт від 15.02.2025 року, в якому зазначено: «15.02.2025 державний виконавець прибув до місця виконання рішення суду. Стягувач та боржник були присутні. ОСОБА_1 відмовився передавати дитину ОСОБА_3 . У своїй заяві вказав, що не передав дитину у зв'язку з відсутністю служби в справах дітей при вчиненні виконавчої дії, та загрози з боку матері для дитини .Рішення суду не виконано. Стягувач акт держвиконавця підписувати відмовилась.»
- постанова від 21.01.2025року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400грн.
-заява держвиконавця від 17.02.2025 року до Харківського апеляційного суду про роз'яснення судового рішення, в якому зазначено: « Прошу роз'яснити, яким чином державний виконавець має виконати рішення суду, якщо дитина категорично відмовляється йти з матір'ю ОСОБА_3 .»
-ухвала суду від 14.02.2025 року про відмову у задоволенні подання державного виконавця Ісматової К.Л. про обмеження боржнику права виїзду за кордон. В ухвалі зазначено: « Як вбачається із змісту наданих актів при виконанні рішення виявилось неможливим його виконання не з причин ухилення або небажання боржника, а сталося виключно наслідком поведінки дитини, для якої виконання судового рішення спричиняло шкоду. Посилання державного виконавця на той факт, що батько після бурхливої відмови дитини забирав ії на руки та заносив до двору не може свідчити про наявність умислу, спрямованого на невиконання рішення суду, оскільки на виконання рішення суду, боржник надав вільний доступ як стягувачу, так державному виконавцю на побачення з дитиною, але таке спілкування не відбулось з причин, що не пов'язані із активним спротивом боржника виконанню рішення суду. »
Перелічені документі стали підставою для винесення держвиконавцем ОСОБА_7 постанов від 17.12.2024року та 04.04.2025року,та накладеного штрафу на ОСОБА_1 у сумі 1700грн та 3400грн.
Саме під час вільного спілкування с Дарамірою 16.12.2024р, 23.12.2024р, 15.02.2025р, вона категорично відмовлялась ,не зважаючи на вмовляння ,йти до матері, з наведенням причин відмови. А тому не дії ОСОБА_1 , а категоричне небажання спілкуватися з матір'ю, стали причиною невиконання ухвали суду.
Ухвала Харківського апеляційного суду від 31.10.2024року про забезпечення позову, та визначено час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_3 у наступному порядку: протягом 30 днів, починаючи з 15 числа кожного парного місяця року до ухвалення судового рішення по суті спору, без присутності батька. Зобов'язано ОСОБА_1 передавати малолітню доньку ОСОБА_2 її матері ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 в періоди визначеного судом часу спілкування, не було виконано не з вини ОСОБА_1 , а тому, що дитина категорично відмовляється йти до матері (стягувач), про що свідчать акти державного виконавця від 16.12.24, від 23.12.24, заява держвиконавця про роз'яснення рішення, в якому зазначено, яким чином державний виконавець має виконати рішення суду, якщо дитина категорично відмовляється йти до матері, а також ухвалою Харківського районного суду Харківської області від14.02.25 року.
Отже ОСОБА_1 , не може нести відповідальність за невиконання рішення суду у вигляді накладення на нього штрафу у розмірі 1700 грн, 3400грн, та 3400 грн, оскільки виконання рішення виявилось неможливим виконати не з причин ухилення або небажання боржника, а сталося виключно наслідком поведінки дитини, для якої виконання судового рішення спричиняло шкоду.
Свою позицію з приводу доводів скарги орган ДВС та виконавець суду не висловили.
В судові засідання учасники процесу не з'явились.
Від адвоката Перепелиці І.І., надійшла заява про слухання справи за її та ОСОБА_1 відсутністю, скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.
Встановлені судом фактичні обставини:
31.10.2024 року постановлена ухвала Харківського апеляційного суду про забезпечення позову ОСОБА_3 , та визначено час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_3 у наступному порядку: протягом 30 днів, починаючи з 15 числа кожного парного місяця року до ухвалення судового рішення по суті спору, без присутності батька. Зобов'язано ОСОБА_1 передавати малолітню доньку ОСОБА_2 її матері ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .
На виконання вказаного рішення суду державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Ісматовою К.Л., відкрито виконавче провадження № 76608428.
З досліджених судом матеріалів судом встановлено, що 17.12.2024року виконавець ухвалив постанову про накладення штрафу у розмірі 1700грн на ОСОБА_1 , в якій вказав : «Відповідно акту державного виконавця від 16.12.2024 боржником рішення суду не виконано, у зв'язку з чим державний виконавець винесла постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 грн.
21.01.2025року виконавець ухвалив постанову про накладення штрафу у розмірі 3400грн на ОСОБА_1
04.04.2025 року виконавець ухвалив постанову про накладення штрафу у розмірі 3400 грн на ОСОБА_1 , в постанові державний виконавець зазначив, що у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, а саме 3400гр
Відповідно до акту державного виконавця від 16.12.2024 року зазначено: »Прибувши до місця побачення з дитиною визначеного судом, держвиконавець визначив усіх присутніх. Боржник разом з дитиною був на подвір'ї. Представник органів опіки та держвиконавець спілкувалися з дитиною, вона категорично проти йти до матері ( стягувач ). Зі слів дитини мати її викраде і вона не хоче їхати в Київ до мати бо там обстріли та у квартирі живе ОСОБА_4 , якого вона не хоче бачити. Розмовляти за маму не хоче та тикає від неї».
Згідно вказаного акту, ця подія відбувалась також у присутності Головного спеціаліста Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради- ОСОБА_5 та спеціаліста ОСОБА_6 , які були свідками , коли дитина категорично відмовилась пройти до матері ( стягувача).
Відповідно до акту державного виконавця від 23.12.2024 року, зазначено: «23.12.2024 року о 14.00 виконавець прибув до місця вчинення виконавчої дії, а саме АДРЕСА_1 . Після прохання представників служби у справах дітей Пісочинської Селищної ради та представника стягувача, та стягувача, боржника та державного виконавця до Дараміри, підійти до мами (стягувач) для передачі відповідно до рішення суду, дитина відмовилась, не перетинаючи подвір'я вищевказаного будинку. Відповідно до чого передача дитини не відбулась та рішення суду не виконано.» Згідно акту, також зазначена подія відбувалась у присутності Головного спеціаліста Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради- Стаднік А.С. та спеціаліста ОСОБА_6 , які були свідками, коли дитина категорично відмовилась пройти до матері ( стягувача).
Відповідно до акту державного виконавця від 15.02.2025 року зазначено: «15.02.2025 державний виконавець прибув до місця виконання рішення суду. Стягувач та боржник були присутні. ОСОБА_1 відмовився передавати дитину ОСОБА_3 . У своїй заяві вказав, що не передав дитину у зв'язку з відсутністю служби в справах дітей при вчиненні виконавчої дії, та загрози з боку матері для дитини .Рішення суду не виконано».
В матеріалах справи також є заява держвиконавця від 17.02.2025 року до Харківського апеляційного суду про роз'яснення судового рішення, в якому зазначено: « Прошу роз'яснити, яким чином державний виконавець має виконати рішення суду, якщо дитина категорично відмовляється йти з матір'ю ОСОБА_3 .»
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно з пунктом 7 розділу I Інструкції постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити, зокрема мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.
Суд погоджується з доводами скарг,що виконання рішення виявилось неможливим виконати не з причини небажання боржника, а сталося виключно наслідком поведінки дитини, для якої виконання судового рішення впливало на духовний та емоційний та психічний стан, та спричиняло шкоду.
Виконавець цих обставин у відповідних постановах не врахував, що, на переконання суду, не може вважатись справедливим та законним.
Суд звертає увагу, що встановлення спілкування матері з донькою може та повинно відбуватися без примушення дитини до спілкування, проти її волі, примушення дитини до виконання рішення суду.
Суд наголошує, що не може відбуватись виконання судового рішення всупереч волі дитини.
Виконавець цього не врахував.
Суд надає оцінку актам державного виконавця від 16.12.2024 року; від 23.12.2024року: від15.02.2025року.
Виконавець формально встановив, що боржник не виконав рішення суду, як вказано у його постановах від 17.12.2024 року, від 21.01.2025року та від 04.04.2025року, та не передав малолітню доньку ОСОБА_2 її матері ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час вільного спілкування виконавця с дитиною ОСОБА_8 16.12.2024р, 23.12.2024р, 15.02.2025р, саме дитина категорично відмовилась йти до матері, не зважаючи на вмовляння.
Категоричне небажання спілкуватися з матір'ю стали причиною невиконання ухвали суду, а не дії ОСОБА_1 .
В своїй заяві від 17.02.2025 року до Харківського апеляційного суду про роз'яснення судового рішення, виконавець зазначила факт того, що дитина категорично відмовляється йти з матері ОСОБА_3 .
Частиною 1 статті 5 Закону України « Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України « Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України « Про виконавче провадження» ч.2 ст.18.
Положеннями статті 63 Закону України « Про виконавче провадження», визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Суд зазначає, що юридична відповідальність боржника настає лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.
Суд зазначає, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження ».
Поважність причин невиконання судового рішення слід оцінювати у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
На думку суду виконавець не надав належної оцінки зафіксованому у акті виконавця від 16.12.2024 року факту, що дитина категорично проти йти до матері ( стягувач).
На думку суду виконавець не надав належної оцінки зафіксованому у акті виконавця від 23.012.2024 року факту ,що « після прохання представників служби у справах дітей Пісочинської Селищної ради та представника стягувача, та стягувача, боржника та державного виконавця до Дараміри, підійти до мами (стягувача), дитина відмовилась.
Суд наголошує, що з огляду на небажання дитини йти до матері (стягувача), що підтвержується актами виконавця, матеріалами виконавчого провадження, не можна вважати не виконанням рішення суду з боку боржника ОСОБА_1 у контексті статті 75 Закону України «Про виконавче провадження ».
Суд зазначає, що здійснення впливу на волевиявлення дитини є фактичним примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме як найкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Суд вважає, що ані мати, ані батько не можуть і не повинні впливати на волевиявлення дитини, і повинні утриматись від подібних дій.
Протилежне явно не відповідає інтересах дітей.
Встановивши, що рішення не виконується з незалежних від боржника підстав, виконавець повинен був діяти відповідно до статті 33 Закону України «Про виконавче провадження ».
Відповідно до частини третьої статті 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Таких дій державним виконавцем вчинено не було.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Тому скарга обгрунтована і підлягає задоволенню.
Суд визнає протиправною та скасовує постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 17.12.2024 року про накладення штрафу у розмірі 1700грн, на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428;
-визнає протиправною та скасовує постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 21.01.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400грн,на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428;
-визнає протиправною та скасувує постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 04.04.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400грн,на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428,
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 258-260, 353, 450 ЦПК України, суд,-
скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Перепелиця Ірина Іванівна на дії державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 17.12.2024 року про накладення штрафу у розмірі 1700грн, на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 21.01.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400грн,на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматової Катерини Леонідівни від 04.04.2025 року про накладення штрафу у розмірі 3400грн,на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 76608428.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання судового рішення.
Суддя О.В. Назаренко