Справа № 212/5220/25
2/212/3196/25
29 липня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого ? судді Борис О.Н., за участі секретаря судового засідання Годунової В.Г., в порядку ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи ОСОБА_4 , Виконком Покровської районної у місті Ради
встановив:
У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи ОСОБА_4 , Виконком Покровської районної у місті Ради.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що її чоловіку ОСОБА_5 на підставі ордера була надана двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 . Позивач є головним квартиронаймачем та була зареєстрована за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. На даний час у вказаній квартирі зареєстровані позивач, її онучка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачі по справі - донька позивача ОСОБА_2 , онучка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В 2016 році донька позивача - ОСОБА_2 разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виїхали до Росії та з того час проживають там. Зв'язок з останнім позивач втратила. В місто Кривий Ріг відповідач ОСОБА_2 не приїжджає, допомоги по оплаті комунальних послуг не надає та не надавала. З 06.04.2016 року відповідач спірною квартирою не користується, повністю припинивши виконувати обов'язки, пов'язані з її утримання та оплатою комунальних послуг.
На підставі викладеного, просила суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили права користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 19 травня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Позивач у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у судове засідання повторно не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином за місцем реєстрації, відзив на позов не надала, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у її відсутність до суду не надходило.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник третьої особи Виконком Покровської районної у місті Ради до суду не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила прийняти рішення у справі відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням зібраних доказів по справі.
Статтями 43,211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням відсутності заперечень сторони позивача на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_5 на підставі ордеру за №17 від 20 вересня 1968 року належала двохкімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією вказаного ордера. (а.с. 5)
Позивач ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5 15 травня 1974 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с. 8)
ОСОБА_1 є головним квартиронаймачем за вказаною адресою, де має відкритий на її ім'я фінансово-особовий рахунок № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою №4 щодо складу осіб, наданої Криворізькою об'єднаною міською довідково-інформаційною службою «Нова Ком», випискою з фінансового-особового рахунку від 17.04.2025 року. (а.с. 6, 7)
За вказаною адресою також зареєстровані дочка позивача - ОСОБА_2 та онуки позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7)
Факт того, що відповідач ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтверджується копією свідоцтва про народження останньої, що міститься в матеріалах справи.(а.с. 13)
ОСОБА_2 зареєстрована та проживає разом зі своєю донькою - ОСОБА_3 в Белгородській області Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта відповідача ОСОБА_2 та копією свідоцтва про реєстрацію за місцем проживання відносно ОСОБА_3 , виданих відповідними органами РФ. (а.с. 9-11, 31-32)
Відповідно до копії акту від 28.04.2025 року, складеного сусідами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , за вказаною адресою не мешкають починаючи з 06.04.2016 року по теперішній час. (а.с. 15)
Також на підтвердження позову в матеріалах справи містяться відомості про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , де платником комунальних послуг зазначена позивач ОСОБА_1 (а.с. 34-44)
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
У ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 61, ст. 64, 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною 1 ст. 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2024 року у справі №495/10151/19.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч. 1, 2 ст. 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК України).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі №463/2277/20-ц, від 23 вересня 2022 року у справі №289/847/21.
Статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на повагу до свого житла.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п.1 ст.8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п.1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії)», а втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства'п.82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення («Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п.60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст.8 Конвекнції (рішення у справі «Станкова проти Словаччини» п.п.60-63; рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» п.50; рішення у справі «Косіч проти Хорватії» п.п.21-23; рішення у справі «Пауліч проти Хорватії» п.п.42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» п.110).
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 та її донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в інтересах якої діє відповідач, фактично не проживають в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , з 06 квітня 2016 року по теперішній час, не проявляють інтересу до вказаного житла, не несуть витрати за утримання квартири, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Доказів, які б свідчили, що відповідачу чинилися перешкоди в користуванні квартирою, починаючи з 2016 року, матеріали справи не містять та судом не встановлено.
Крім цього, відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність його відсутності в спірній квартирі понад строки, встановлені законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з огляду на викладене вище, виходячи із фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 71, 156 ЖК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81,141, 263-265, 268, 274, 279, 280, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення, треті особи ОСОБА_4 , Виконком Покровської районної у місті Ради - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такою, що втратили права користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратили права користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Треті особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Виконком Покровської районної у місті Ради, ЄДРПОУ 04052531, місцезнаходження юридичної особи: 50014, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Шурупова, 2.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 29 липня 2025 року.
Суддя: О. Н. Борис