Справа № 211/3082/25
Провадження № 2/211/1732/25
іменем України
23 липня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Юзефовича І.О.,
при секретарі - Андрійченко А.Ю.,
розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
позивач звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 7 852,00 грн. недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки. В обґрунтування позову посилається на те, що вона з 23.08.2001 працює у ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 26.06.2023 змінена назва посади, на якій працює позивач, на «електромеханік дільниці ІІ групи». У 2017-2021 роках їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За невідомих обставин, їй не була надана матеріальна допомога в повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік - 1 834,00 грн., 2018 рік - 2 308,00 грн., 2019 рік - 2 539,00 грн., 2020 рік - 2 746,00 грн., 2021 рік - 4 540,00 грн. А мала бути у розмірі: 2017 рік - 3 200,00 грн., 2018 рік - 3 723,00 грн., 2019 рік - 4 173,00 грн., 2020 рік - 4 723,00 грн., 2021 рік - 6 000,00 грн. Відповідач проігнорував пункт 3.1.11 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між Відокремленим структурним підрозділом «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» та головою первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку», який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги. У зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Ухвалою суду від 02.06.2024 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 16 червня 2025 року до суду подано відзив, відповідно до якого представник відповідача Савчук О.С. просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, позивач з 23.08.2001 працює у ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 26.06.2023 змінена назва посади, на якій працює позивач, на «електромеханік дільниці ІІ групи» (а.с. 15-16). У періоди з 23.03.2017 по 05.04.2017, з 16.07.2018 по 11.08.2018, з 05.08.2019 по 18.08.2019, з 21.04.2020 по 05.05.2020, з 19.07.2021 по 04.08.2021 позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. Відповідно наданих суду табуляграм, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік - 1 834,,00 грн., 2018 рік - 2 308,00 грн., 2019 рік - 2 539,00 грн., 2020 рік - 2 746,00 грн., 2021 рік - 4 540,00 грн. (а.с. 17-21).
Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.11. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між начальником ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» ОСОБА_2 та головою профспілкової організації Поганем І.І., схваленого конференцією трудового колективу 24.03.2011, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 22-24, 25,27,28).
На виконання вказівки 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка адміністрація Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку, в особі начальника Решетняка М.І., та первинна профспілкова організація, в особі голови профспілкового комітету Погана І.І., постановили спільну Постанову від 10.04.2017, якою вирішили застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 26).
На підставі спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та Первинної профспілкової організації ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» № П-7 від 14.06.2021, пункт 3.1.11. було викладено в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с. 31).
Згідно з п. 1.3. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
За Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1 600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1 684,00 грн., з 01 грудня 2017 року - 1 762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000,00 грн., 2 105,00 грн., 2 202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1 762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1 841,00 грн., з 01 грудня 2018 року - 1 921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2 301,25 грн. та 2 401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1 921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2 007,00 грн., з 01 грудня - 2 102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 401,25 грн., 2 508,75 грн. та 2 627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.
Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2 102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2 197,00 грн., з 01 грудня 2020 року - 2 270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 627,50 грн., 2 746,25 грн. та 2 837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн., з 01 вересня 2020 року - 5 000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2 379,00 грн., з 01 грудня 2021 року - 2 481 грн., тому два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом, становив 4 540,00 грн., 4 758,00 грн. та 4 962,00 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн., з 01 грудня 2021 року - 6 500,00 грн.
Таким чином, прийняття 10.04.2017 спільної Постанови адміністрацією Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку й первинною профспілковою організацією про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні адміністрації Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку й первинної профспілкової організації, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова адміністрації Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку й первинної профспілкової організації від 10.04.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.11. Колективного договору.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.11. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011-2012 роки, укладеного між ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку», в особі начальника дистанції Костіна С.А., та головою профспілки ОСОБА_3 , схваленого конференцією трудового колективу 24.03.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення. Оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, пунктом 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. А прийнята за вказівкою 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Марчека Ж. та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В. 31.03.2017 спільна Постанова керівництва Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку та первинної профспілкової організації від 10.04.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», та у подальшому змінену спільної Постанови начальника Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку ОСОБА_4 та голови профкому ОСОБА_5 за №П-7 від 14.06.2021 на «50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року», прийняті з порушенням вимог Колективного договору, та відповідно не підлягають застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.11. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент надання допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 7 852,00 грн., що складається з:
- 1 366,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3 200,00 грн. - 1 834,00 грн.),
- 1 415,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3 723,00 грн. - 2 308,00 грн.),
- 1 634,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4 173,00 грн. - 2 539,00 грн.),
- 1 977,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4 723,00 грн. - 2 746,00 грн.),
- 1 460,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6 000,00 грн. - 4 540,00 грн.).
Враховуючи викладене вище, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, викладене у відзиві, вважаючи його не обґрунтованим.
Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат суд вважає за необхідне виходити з наступного.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, до 19.07.2022 ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Відтак, починаючи з 19.07.2022 обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з 12.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду з позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 120/5780/20-а, від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20.
Суд враховує, що до 19.07.2022 КЗпП України законодавець не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями.
Суд звертає увагу, що практика судів щодо визначення редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яку належить застосовувати, є різною.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22 вказав, що на момент порушення прав позивача в частині ненарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з тим, в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 990/242/23 вказано, що з 19.07.2022 для звернення з таким позовом до суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022.
Таким чином, існує різна позиція щодо редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яку належить застосовувати.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19.07.2022, позивач не може бути обмежений будь-яким строком, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Щодо вимоги про стягнення правової допомоги.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду ордер від 21.03.2025, договір про надання правової допомоги №20/03/01 від 20.03.2025, акт №1 про надання правової допомоги від 20.03.2025, квитанцію №3333657 від 20.03.2025, яка свідчить сплату позивачем послуг адвоката в сум 2 500,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім'я Борисенко А.В., копію посвідчення адвоката України на ім'я Борисенко А.В. (а.с. 35-42), суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн., при цьому суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що відсутні докази про оплату послуг правничої допомоги, у зв'язку з чим, відсутні підстави для їх стягнення, вважаючи їх необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнена від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки у сумі 7 852 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят дві) гривні 00 копійок та витрати на правову допомогу в сумі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О.Юзефович