79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
17.07.2025 Справа № 914/1601/25
За позовом Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт», м.Львів
про стягнення 2936679,86 грн основної заборгованості, 178391,07 грн інфляційних втрат, 34107,19 грн 3% річних, 2984563,00 грн штрафу та 19223,78 грн пені за договором оренди землі №С-4599 від 14.11.2018
Суддя Ділай У.І.
Секретар Ю.Кохановська
За участі представників:
Від позивача: Н.І.Гузюк - представник
Від відповідача: А.М.Думич - адвокат
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2025, справу №914/1604/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 27.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.06.2025.
13.06.2025 від відповідача до суду надійшла заява про розстрочення виконання рішення на 12 місяців та зменшення нарахованого штрафу в 10 разів.
У судовому засіданні від 17.06.2025 оголошено перерву до 08.07.2025.
Ухвалою від 08.07.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.07.2025.
У судових засіданнях від 26.06.2025 та від 07.07.2025 оголошено перерву.
Представник позивача в судовому засіданні від 17.07.2025 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судовому засіданні від 15.07.2025 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні.
У процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
11 жовтня 2018 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №4100 «Про затвердження ТзОВ «Атріум Естейт» проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок на вул. Стрийській, 45».
14 листопада 2018 року між Львівською міською радою (надалі-орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт» (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Львівській міській раді 14.11.2018 за №С-4599, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі С-4 вчинено запис.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі Договору оренди землі від 14.11.2018 за №С-4599 за ТзОВ «Атріум Естейт» зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610136800:03:001:0047, яка розташована у м. Львові на вул. Стрийській, 45 площею 1,1338 га.
Відповідно до п.1 та п.2 договору №С-4599 орендодавець - Львівська міська рада надає, а орендар - ТзОВ «Атріум Естейт» приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:03:001:0047, яка розташована у м. Львові на вул. Стрийській, 45 площею 1,1338 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Договір оренди землі укладено строком на 10 років до 11 жовтня 2028 року (п. 8 договору).
У пункті 5 договору №С-4599 зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 14 103 451,58 грн.
Згідно з п.9 договору №С4599, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1 128 276,13 грн в рік, що становить 8 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься щомісячно рівними частинами до 30-го числа місяця наступного за звітним.
Також, згідно з ухвалою №4100 від 11.10.2018, 14 листопада 2018 року між Львівською міською радою (надалі-орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт» (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Львівській міській раді 14.11.2018 за №С-4600, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі С-4 вчинено запис.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі Договору оренди землі від 14.11.2018 за №С-4600 за ТзОВ «Атріум Естейт» зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610136800:03:001:0046, яка розташована у м. Львові на вул. Стрийській, 45 площею 1,0215 га.
Відповідно до п.1 та п.2 договору №С-4600 орендодавець-Львівська міська рада надає, а орендар - ТзОВ «Атріум Естейт» приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:03:001:0046, яка розташована у м. Львові на вул. Стрийській, 45 площею 1,0215 га для будівництва та обслуговування будівель змішаного використання з житловими одиницями у верхніх поверхах і розміщенням у нижніх поверхах об'єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення.
Договір оренди землі укладено строком на 10 років до 11 жовтня 2028 року (п. 8 договору).
У пункті 5 договору №С-4600 зазначено, що нормативна, грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 31 766 402 грн.
Згідно з п.9 договору №С4600, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 952 992,08 грн в рік, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься щомісячно рівними частинами до 30-го числа місяця наступного за звітним.
Також, згідно з ухвалою №4100, 14 листопада, 2018 року між Львівською міською радою (надалі-орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атріум Естейт» (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Львівській міській раді 14.11.2018 за №С-4601, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі С-4 вчинено запис.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі Договору оренди землі від 14.11.2018 за №С-4601 за ТзОВ «Атріум Естейт» зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610136800:03:001:0044, яка розташована у м. Львові на вул. Стрийській, 45 площею 0,5945 га.
Відповідно до п.1 та п.2 договору №С-4601 орендодавець-Львівська міська рада надає, а орендар - ТзОВ «Атріум Естейт» приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:03:001:0044, яка розташована у м. Львові на вул. Стрийській, 45 площею 0,5945 га для будівництва та обслуговування дошкільного закладу та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Договір оренди землі укладено строком на 10 років до 11 жовтня 2028 року (п. 8 договору).
У пункті 5 договору №С-4601 зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 7 395 044,95 грн.
Згідно з п.9 договору №С4601, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 665 554,05 грн в рік, що становить 9 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься щомісячно рівними частинами до 30-го числа місяця наступного за звітним.
Позивач звернув увагу, що в п. 10 договорів №С-4599, №С-4600, №С-4601 зазначено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюються з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або змін договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 11 договорів №С-4599, №С-4600, №С-4601 передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки: за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
За твердженням позивача за період користування земельними ділянками з 01.03.2024 - 01.03.2025 відповідач не виконує умови договорів оренди землі №С- 4599, №С-4600, №0-4601 в частині своєчасної оплати, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед Львівською міською радою. На підтвердження наявності заборгованості за відповідачем позивач долучив лист №4-2201-3241 від 19.03.2025 управління адміністрування місцевих та залучених фінансів департаменту фінансової політики Львівської міської ради.
Разом з тим позивач зазначив, що ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021 № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради. Згідно із вказаного Положення, до повноважень управління адміністрування місцевих та залучених фінансів департаменту фінансової політики належить:
• облік надходження місцевих податків і зборів до бюджету Львівської міської територіальної громади, у тому числі в розрізі платників;
• здійснення аналізу за станом виконання бюджету розвитку бюджету Львівської міської територіальної громади, повнотою надходження коштів та узагальнення відповідної інформації;
• нагромадження та систематизація інформації про окремі показники економічного розвитку Львівської міської територіальної громади щодо надходження податків і зборів з метою використання інформації для прогнозування доходів бюджету.
За твердженням позивача, оскільки Державна податкова служба України володіє лише тією інформацією, яку декларує сам відповідач, відтак до позову долучено розрахунок недоотриманих коштів міським бюджетом від орендної плати за землю, складений управлінням адміністрування місцевих та залучених фінансів департаменту фінансової політики Львівської міської ради. Згідно із наданим розрахунком, заборгованість відповідач з орендної плати за спірними земельними ділянками за період 01.03.2024 - 01.03.2025 становить 2 936 679,86 грн.
Спір виник внаслідок несплати орендних платежів за землю. Відтак, Львівська міська рада подала позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 2 936 679,86 грн за період 01.03.2024 - 01.03.2025.
Крім того, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував 34107,19грн 3% річних за період з 01.05.2024 до 01.03.2025 та 178391,07 грн інфляційних втрат з травня 2024 по лютий 2025 року, а також відповідно до п.14 договорів - 19223,78грн пені за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 та 2 984 563,00 грн штрафу.
Стосовно зменшення суми штрафу позивач заперечив, покликаючись на недобросовісний характер поведінки відповідача, який систематично не виконував взятих зобов'язань. Натомість щодо розстрочення виконання рішення суду позивач не заперечив.
Відповідач не заперечив проти позову. При цьому ТОВ «Атріум Естейт» зазначило про наявність форс-мажору внаслідок введення воєнного стану на території України та створення складної економічної ситуаціїї, істотного скорочення здійснення господарської діяльності за період з червня 2022 року по березень 2025 року та зменшення надходження коштів на рахунки ТОВ «Атріум Естейт». Також відповідач повідомив про наявність кредиторської заборгованості в сумі 23 557 330грн.
З огляду на наведене, відповідач вважає, що нарахований штраф є надмірно великим та перевищує основну заборгованість, відтак просив зменшити такий штраф в 10 разів від суми основної заборгованості
Крім того, відповідач просив розстрочити виконання ухваленого в подальшому рішення у справі № 914/1601/25 на 12 календарних місяців, шляхом сплати суми заборгованості рівними частинами до 30-го числа кожного календарного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем набрання рішенням законної сили.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач набули взаємних прав і обов'язків, уклавши 14.11.2018 договори оренди землі:
1) №С-4599 про оренду земельної ділянки площею 1,1338 га з кадастровим номером 4610136800:03:001:0047 по вулиці Стрийській, 45, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (далі - договір №1);
2) №С-4600 про оренду земельної ділянки площею 1,0215 га з кадастровим номером 4610136800:03:001:0046 по вулиці Стрийській, 45, для будівництва та обслуговування будівель змішаного використання з житловими одиницями у верхніх поверхах і розміщенням у нижніх поверхах об'єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення (далі - договір №2);
3) №С-4601 про оренду земельної ділянки площею 0,5309 га з кадастровим номером 4610136800:03:001:0044 по вулиці Стрийській, 45, для будівництва та обслуговування виробничих будівель (далі - договір №3).
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсними спірних договорів чи визнання неукладеними в певній частині. Також відсутні докази про розірвання договорів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:
- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
- дата укладення та строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно із статтею 22 Закону України "Про оренду землі", орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
У статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов'язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов'язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
За статтею 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у справі №914/333/23 за позовом Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум Естейт" про стягнення 4463978,04 грн встановлено, що основна заборгованість відповідача за вищевказаними договорами за період січень-травень 2022 року становила 1243567,95 грн. При цьому ухвалою від 20.09.2023 у справі №914/333/23 було розстрочено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.06.2023 у справі №914/333/23 на шість місяців.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.12.2024 у справі № 914/1803/24 за позовом Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріум Естейт" про стягнення 5429715,58 грн встановлено, що основна заборгованість відповідача за вищевказаними договорами за період з 01.06.2022 по 31.01.2024 становила 2381181,09 грн. Вказаним рішенням від 26.12.2024 у справі № 914/1803/24 було розстрочено виконання рішення на 12 місяців.
Вказані судові рішення не оскаржені та набрали законної сили.
За обставинами цієї справи за спірними договорами у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 2 936 679,86 грн за період 01.03.2024 - 01.03.2025. Вказаний розрахунок зроблено управлінням адміністрування місцевих та залучених фінансів департаменту фінансової політики Львівської міської ради.
Заперечень на наданий позивачем розрахунок та контррозрахунку відповідач не наддав.
Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
При цьому відповідач покликався на наявність форс-мажору внаслідок введення воєнного стану на території України та створення складної економічної ситуації, істотного скорочення здійснення господарської діяльності за період з червня 2022 року по березень 2025 року, зменшення надходження коштів на рахунки ТОВ «Атріум Естейт» та кредиторську заборгованість. Вказані пояснення господарський суд відхиляє, зважаючи на таке.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення 24 лютого 2022 року воєнного стану в нашій державі. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року і до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, відповідно до приписів частини 1 статті 617 Цивільного кодексу, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
28.02.2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань, як помилково вказує відповідач.
Тобто головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності та покликаючись на введення воєнного стану в Україні відповідач стверджує, що ці обставини (форс-мажорні) зумовили неможливість застосування штрафних санкцій.
Крім того, одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов'язань.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань за договором.
Відтак, твердження відповідача про те, що затримка оплат за оренду землі сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Беручи до уваги, що строк виконання обов'язку щодо сплати орендних платежів за землю є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 2 936 679,86 грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 34107,19грн 3% річних за період з 01.05.2024 до 01.03.2025 та 178391,07 грн інфляційних втрат з травня 2024 по лютий 2025 року - слід задоволити.
Щодо вимоги про стягнення 19223,78грн пені за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 суд зазначає таке.
Згідно з п. 14 договорів №1, №2, №3, у разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором стягується пеня в розмірі розрахованому відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач провів нарахування суми пені в розмірі облікової ставки Національного банку України.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 14 договорів та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судом встановлено, що вимогу про стягнення 19223,78грн пені за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 слід задоволити.
Щодо заяви про зменшення розміру нарахованого штрафу в сумі 2984563,00грн суд зазначає таке.
У заявленому клопотанні відповідач зазначив, що оскільки нарахований штраф суттєво перевищує основну заборгованість, відповідач вважає справедливим зменшити такий штраф в 10 разів від суми основної заборгованості, оскільки стягнення заявленого розміру неустойки є надмірно великим порівняно із збитками позивача, а також є тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків; 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (Постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц).
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (Постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Положення статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. Постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №902/317/22).
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, а тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Разом з тим, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (така ж позиція Верховного Суду наведена у постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 Постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що норми права, закріплені у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, не пов'язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій із одночасним існуванням у часі моменту, у який боржником допущено порушення зобов'язання, та обставин, якими боржник обґрунтовує застосування зазначених норм права.
Разом з тим, суд також враховує правову позицію, наведену у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 та правову позицію Верховного Суду, що міститься у постановах від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, відповідно до яких наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Беручи до уваги те, що розмір штрафу значно перевищує розмір основної заборгованості, а також зважаючи на баланс інтересів сторін у справі, з огляду на загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, а також враховуючи мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, суд дійшов висновку, що обставини справи та доводи відповідача свідчать про наявність в даному випадку інших обставин, які мають істотне значення, що заслуговують на увагу в розумінні частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами.
Таким чином, беручи до уваги обставини наведені вище, керуючись такими загальними засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, застосовуючи частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафу до 20%.
Тобто зважаючи на вказане суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 596912,60 грн.
При цьому необхідно зазначити, що таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін в даному спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для відповідача, так і для позивача.
Щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду на 12 календарних місяців, шляхом сплати суми заборгованості рівними частинами суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо) (пункт 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").
В пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ГПК не вимагає.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Як зазначив відповідач у зв'язку з введенням воєнного стану на території України відбулось істотне скорочення здійснення товариством господарської діяльності, відтак надходження коштів на рахунки ТОВ «Атріум Естейт» істотно зменшилось, утворилась кредиторська заборгованість.
При цьому як вказано у заяві, залишок коштів на банківському рахунку товариства в АТ «Ощадбанк» становить 0,00 грн. На підтвердження долучено довідку АТ «Ощадбанк» від 11.06.2025. При цьому, відповідач повідомив, що кошти товариства були витрачені ним на виплату заробітних плат співробітникам, розрахунків з підрядниками, оплати податків, сплату орендної плати та здійснення адміністративних витрат. Кредиторська заборгованість становить 23 557 330,00 грн, з яких: 16 171 930,00 грн. - за товари та послуги; 7 385 400,00 грн - зобов'язання щодо орендної плати за землю.
Як також зазначено відповідачем, на його переконання задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення принцип «справедливої рівноваги» та «справедливого балансу» у розумінні статті 6 Конвенції не буде порушено, а навпаки інтереси кредитора будуть захищені, оскільки розстрочення виконання судового рішення надасть товариству реальну можливість погасити всю заборгованість перед кредитором.
Відповідач також просив звернути увагу, що вказана заява подається з єдиною метою: досягнення виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Одночасно розстрочення виконання судового рішення надасть змогу відповідачу вжити заходів для забезпечення виконання своїх зобов'язань та вчинити інші дії, необхідні для акумуляції коштів задля погашення відповідних коштів за судовим рішенням, ухваленим у цій справі, уникнути вкрай негативних фінансових наслідків та загрози банкрутства товариства.
Розглянувши подану заяву про розстрочку виконання рішення суду, проаналізувавши наведені відповідачем обставини та оцінивши подані ним докази, суд вважає, що фінансовий стан відповідача є дійсно таким, що істотно ускладнює виконанню рішення суду в цій справі.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, беручи до уваги можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення суду у повному обсязі без надання розстрочки його виконання, а також оцінивши можливі наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення у встановлений строк, враховуючи матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача, Господарський суд Львівської області дійшов висновку заяву про розстрочку виконання рішення суду задовольнити та розстрочити виконання рішення на 12 місяців.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
При цьому слід зазначити, що ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, в разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Зважаючи на те, що відповідач визнав наявність боргу та не заперечив проти позову, суд дійшов висновку повернути позивачу з державного бюджету 46147,23грн судового збору.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 130, 191, 233, 236, 238, 240, 241, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Атріум Естейт» на користь Львівської міської ради 2 936 679,86 грн основної заборгованості, 178 391,07 грн інфляційних втрат, 34 107,19 грн 3% річних, 596 912,60 грн штрафу, 19 223,78 грн пені, 46147,23грн судового збору.
3.У задоволенні решти вимог - відмовити.
4.Розстрочити виконання рішення суду рівними частинами на 12 місяців по 313776,21грн до 30 числа кожного календарного місяця, починаючи з наступного за місяцем набрання рішення законної сили.
5.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
6.Повернути Департаменту природних ресурсів та будівництва Львівської міської ради з державного бюджету 46147,23грн судового збору сплачений згідно із платіжною інструкцією №195 від 15.05.2025.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 28.07.2025.
Суддя Уляна ДІЛАЙ