ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2025Справа № 910/6046/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» (вул.Запорізька, буд.49, м.Нікополь(з), Дніпропетровська обл., 53200; ідентифікаційний код 44055420)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул.Єжи Ґедройця, буд.5, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 40075815)
про стягнення 250 229,43 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 250 229,43 грн, з яких 1 847,73 грн 0,1% річних та 248 381,70 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 в частині здійснення своєчасного розрахунку за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та проценти річних у вищенаведених розмірах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
21.05.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
05.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на настання обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності визначної статтею 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» (постачальник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) було укладено договір № ДОН/НХ-21369/НЮ-В (далі - Договір), предметом якого є поставка постачальником покупцю товару в асортименті та кількості згідно специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.1).
У п. 5.2 Договору сторонами погоджено, що загальна сума Договору складає: 1 726 932,48 грн з урахуванням ПДВ 20% 287 822,08 грн та зазначається у звіті про результати здійснення процедури закупівлі.
Згідно з п. 6.1 Договору постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець сплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації № 1 (додаток № 1), що додається до Договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця СРТ (Інкотермс у редакції 2010 року).
Відповідно до п. 4.4 Договору товар повинен бути поставлений постачальником протягом 10 календарних днів від дати отримання рознарядки на поставку товару.
Датою поставки товару є дата підписання накладної на приймання товару та підписання акту прийому-передачі обома сторонами Договору (п. 4.5 Договору).
У п. 8.1 Договору сторонами погоджено, що прийом товару здійснюється покупцем при наявності товарно-супровідних документів: видаткової накладної (залізничної накладної), акту прийому-передачі, рахунку-фактури, документів, що підтверджують якість товару (сертифікат якості, паспорт тощо), документів передбачених п.п. 2.2.
Розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 6.3 Договору).
За змістом п. 6.4 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок після підписання акту прийому-передачі в термін на 45 банківський день з дати реєстрації податкової накладної у Державному реєстрі. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної (залізничної накладної) та акту прийому-передачі на отримання товару.
Якщо постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову/і накладну/і, незалежно від причин такої не реєстрації, несвоєчасної реєстрації чи реєстрації податкової/их накладної/их з помилками, строк оплати за отримані покупцем товари починає свій перебіг з дня реєстрації постачальником податкової/их накладної/их в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової/их накладної/их. В такому випадку, покупець має право притримати оплату/и постачальнику до дати фактичної реєстрації податкової/их накладної/их в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової/их накладної/их.
У п. 11.2 Договору сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим Договором становить 0,1 процента річних від простроченої суми грошових зобов'язань за цим Договором.
Листом № НЗ-1/НЗТ-02/723 від 03.12.2021 відповідач просив позивача поставити товар у кількості, асортименті та за адресою, вказаними у листі та додатку до нього.
На виконання умов Договору та отриманої письмової заявки покупця (лист № H3-1/H3T-02/723 від 03.12.2021), позивач 09.12.2021 поставив відповідачу товар на загальну суму 1 717 443,84 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень видатковою накладною № 144 від 08.12.2021 та актом прийому-передачі товару від 09.12.2021.
15.12.2021 позивач зареєстрував податкову накладну від 08.12.2021 № 147.
21.02.2022 відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у сумі 57 609,60 грн та 43 376,64 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 4540901, № 4540882.
Наведені обставини встановлені судом на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, а також судами під час розгляду справи № 910/14190/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1 616 457,60 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22, зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, позов було задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» заборгованість у сумі 1 616 457,60 грн, витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору 24 246,86 грн.
У подальшому, враховуючи, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо розрахунку за поставлений за Договором товар, позивач звертався до Господарського суду міста Києва із позовами про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 2 639,48 грн 0,1% річних та 431 805,40 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 22.02.2022 по 10.10.2023 (справа № 910/16087/23) та 720, 89 грн 0,1% річних та 44 104,14 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.10.2023 по 21.03.2024 (справа № 910/3541/24).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/16087/23 позов було задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» 2 639,48 грн 0,1% річних, 431 805,40 грн інфляційних втрат, 6 516,68 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/3541/24 позов було задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» 720,89 грн 0,1% річних, 44 104,14 грн інфляційних втрат, 2 422,40 грн судового збору та 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись з позовом до суду у справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 0,1% річних у сумі 1 847,73 грн та 248 381,70 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 22.03.2024 по 13.05.2025.
Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що він зазнав впливу обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності визначної статтею 625 Цивільного кодексу України.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 910/14190/22 мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують наявність у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем, їх розмір, факт настання строку їх виконання, а також недоведеність настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Договором.
Виходячи зі змісту положень частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу.
Така правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Враховуючи, що відповідач не розрахувався із позивачем за поставлений товар за Договором, то в цьому випадку приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню за весь час прострочення.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У цій справі позивач просить суд стягнути з відповідача 0,1% річних у сумі 1 847,73 грн та 248 381,70 грн інфляційних втрат, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 1616457,60 грн. за період з 22.03.2024 по 13.05.2025, тобто за період від дня, коли позивач припинив нарахування 0,1 річних та інфляційних втрат у справі № 910/3541/24 по день (включно) пред'явлення позову у справі, що розглядається.
У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у частині стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням з 24.02.2022 воєнного стану було неможливим виконання своїх зобов'язань за Договором через настання форс-мажорних обставин, на підтвердженням чого надає лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Так, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 введено воєнний стан.
Згідно з листом Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Згідно з п. 9.5 Договору сторона, яка попала під дію форс-мажорних обставин та в результаті цього не може виконати зобов'язання за цим Договором, зобов'язана терміново, не пізніше трьох календарних днів з моменту їх виникнення, в усній або письмові формі повідомити про це другу сторону.
Однак, судом встановлено, що відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про неможливість виконати зобов'язання, не надано належних доказів неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Наданий відповідачем звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2024 рік не є належним доказом неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин та не є підставою для звільнення від відповідальності. Більше того, обов'язок відповідача з оплати заборгованості за поставлений товар за Договором виник до початку військової агресії російської федерації проти України.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 0,1% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що вони є арифметично правильними, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 0,1% річних в розмірі 1 847,73 грн та інфляційних втрат в розмірі 248 381,70 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 002,75 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул.Єжи Ґедройця, буд.5, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радос СВ» (вул.Запорізька, буд.49, м.Нікополь(з), Дніпропетровська обл., 53200; ідентифікаційний код 44055420) 0,1% річних в розмірі 1 847 (одна тисяча вісімсот сорок сім) грн 73 коп., інфляційні втрати в розмірі 248 381 (двісті сорок вісім тисяч триста вісімдесят одна) грн 70 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 002 (три тисячі дві) грн 75 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.07.2025.
Суддя Т.П. Капцова