ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2025Справа № 910/6298/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (пр.Повітряних Сил, буд.94, м.Київ, 03151; ідентифікаційний код 01128297)
про стягнення 78 140,77 грн
без виклику представників сторін,
Фізична особа-підприємець Макарова Юлія Сергіївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 78 140,77 грн, з яких 44 000,00 грн заборгованості, 4 133,59 грн пені, 4 701,37 грн 3% річних та 25 305,81 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого за договором купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-322/2 від 06.09.2021 товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
09.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність його вини у невиконанні зобов'язання, що сталось через вплив обставин непереборної сили.
11.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив про необґрунтованість доводів відповідача про настання обставин непереборної сили, оскільки останній не повідомив позивача про їх настання у передбаченому договором порядку і не надав доказів на підтвердження їх існування. Також позивач вказав на відсутність підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.
23.06.2025 від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
06.09.2021 між Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Макаровою Юлією Сергіївною (продавець) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-322/2 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору, або в заявці у разі поставки товару до укладення цього Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору загальна ціна цього Договору на момент його укладення складає 44 000,00 грн.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що розрахунки проводяться наступним шляхом:
- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- покупець згідно з рахунком в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього Договору окремо.
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку (п. 7.2 Договору).
За умовами пунктів 8.1 - 8.3 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, війна, карантин тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і дає терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами (п. 10.1 Договору).
У специфікації № 1, що є додатком № 1 до Договору, сторони визначили найменування товару, його кількість, вартість, а також умови оплати у виді 100% оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця, та підписання Договору.
Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань, він відвантажив на користь відповідача товар вартістю 44 000,00 грн, який відповідач прийняв, про що свідчить видаткова накладна № 0000179 від 09.09.2021, проте власні зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 44 000,00 грн заборгованості, 4 133,59 грн пені, 4 701,37 грн 3% річних та 25 305,81 грн інфляційних втрат.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивач на виконання Договору поставив товар вартістю 44 000,00 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи, підписана сторонами видаткова накладна № 0000179 від 09.09.2021.
Вказана видаткова накладна містять найменування суб'єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому є первинним документом, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у специфікації № 1, що є додатком № 1 до Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача з оплати товару мало бути виконано протягом 30 банківських днів від дати поставки товару.
Отже, останнім днем строку оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 0000179 від 09.09.2021, було 21.10.2022.
Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 44 000,00 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 133,59 грн пені, 4 701,37 грн 3% річних та 25 305,81 грн інфляційних втрат.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 8 Договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення п. 8.2 Договору.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на запровадження в Україні карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки ця обставина існувала на момент укладення Договору, тому не відповідає ознакам обставин непереборної сили, визначеним у п. 8.1 Договору.
Також відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, які настали до цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.2 Договору У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем зобов'язання з оплати товару підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 7.2 Договору, за неналежне виконання грошового зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 статті 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина 3 статті 254 Цивільного кодексу України).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 22.10.2021 по 22.04.2022 суд встановив, що позивач не врахував зазначених положень та вийшов за межі шестимісячного строку нарахування.
З урахуванням наведеного, за підрахунком суду розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання становить 4 109,47 грн, який розраховано судом за у такий спосіб:
- 22.10.2021 - 09.12.2021 (44 000,00 x (2 x 8,50 : 365) x 49 днів : 100) = 1 004,16 грн;
- 10.12.2021 - 20.01.2022 (44 000,00 x (2 x 9,00 : 365) x 42 днів : 100) = 911,34 грн;
- 21.01.2022 - 21.04.2022 (44 000,00 x (2 x 10,00 : 365) x 91 днів: 100) = 2 193,97 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розраховані позивачем розміри 3% річних у розмірі 4 701,37 грн, за період з 22.10.2021 по 14.05.2025 із суми боргу 44 000,00 грн , та інфляційних втрат у розмірі 25 305,81 грн, за період з листопада 2021 року по квітень 2025 року із суми боргу 44 000,00 грн, є арифметично правильними, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
Щодо доводів відповідача про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Суд відзначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач лише посилається на наявність у суду правових підстав для зменшення розміру неустойки, проте відповідне клопотання не заявляє і не доводить наявність підстав для зменшення нарахованих позивачем санкцій.
Суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру як пені, так і 3% річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 44 000,00 грн заборгованості, 4 109,48 грн пені, 25 305,81 грн інфляційних втрат та 4 701,37 грн 3% річних.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 3 027,07 грн - на відповідача, в розмірі 0,93 грн - на позивача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість у частині 5 наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору-доручення про надання правової допомоги від 10.01.2022, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Сергія Жечева», додаткових угод № 1 від 10.01.2022, № 2 від 21.12.2023, № 3 від 30.12.2024 до цього договору, акту № ОУ-00000104 приймання-передачі наданої правової допомоги від 23.06.2025 на суму 10 000,00 грн, рахунку-фактури № СФ-00000104 від 23.06.2025 на суму 10 000,00 грн та платіжної інструкції № 68 від 23.06.2025 на суму 10 000,00 грн.
За умовами пунктів 1.1, 4.2, 4.4 договору-доручення про надання правової допомоги від 10.01.2022 предметом даного договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваний, невизнаних його прав та законних інтересів. Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом приймання-передачі наданої правової допомоги. Оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі правової допомоги або сплачується клієнтом наперед.
У додатковій угоді № 1 від 10.01.2022 до договору-доручення про надання правової допомоги від 10.01.2022 визначено перелік послуг, що надається за договором та їх вартість, зокрема, вартість послуг із підготовки позовної заяви, відповіді на відзив (в незалежності від витраченого часу) за домовленістю сторін становить 5 000,00 грн.
Відповідно до акту № ОУ-00000104 приймання-передачі наданої правової допомоги від 23.06.2025 Адвокатським бюро «Сергія Жечева» було надано, а позивачем прийнято послуги на загальну суму 10 000,00 грн.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів заяви позивача про розподіл судових витрат у цій справі вбачається, що копію вказаної заяви з доданими до неї документами було надіслано на адресу відповідача.
Втім, будучи обізнаним про подання позивачем заяви про розподіл судових витрат відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.
Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом позивача послуг, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн є обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими.
Водночас, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 9 996,91 грн - на відповідача, в розмірі 3,09 грн - на позивача, у зв'язку з чим клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в цій справі підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (пр.Повітряних Сил, буд.94, м.Київ, 03151; ідентифікаційний код 01128297) на користь Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 44 000 (сорок чотири тисячі) грн 00 коп., пеню в розмірі 4 109 (чотири тисячі сто дев'ять) грн 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 25 305 (двадцять п'ять тисяч триста п'ять) грн 81 коп., 3% річних в розмірі 4 701 (чотири тисячі сімсот одна) грн 37 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 07 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 996 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн 91 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.07.2025.
Суддя Т.П. Капцова