ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2025Справа № 910/4193/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (30600, вул. Леніна (Небесна Сотня), буд.37 В, смт.Теофіполь, Хмельницька область, код ЄДРПОУ 35080933)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (01033, вул. Жилянська, буд.9/11, м. Київ, код ЄДРПОУ 38092323)
про стягнення заборгованості у розмірі 4 355 815,17 грн
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001"(далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 4 355 815,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки №Ц/0502/7 від 05.02.2025 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 4 280 400,00 грн, а також обов'язок сплатити на користь позивача пені у розмірі 68 760,89 грн та 3% річних у розмірі 6 654,28 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 13.05.2025.
30.04.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, мотивований тим, що укладеним договором не передбачена оплата покупцем 3% річних. Також відповідач просить закрити провадження в частині сплаченого боргу та зменшити розмір заявленої до стягнення пені та 3% річних.
06.05.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано заяву про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 відкладено розгляд справи на 03.06.2025.
29.05.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано клопотання про зменшення розміру неустойки.
02.06.2025 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано відповідь на відзив.
У судовому засіданні 03.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 24.06.2025.
16.06.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано заперечення щодо відповіді на відзив.
Ухвалою від 24.06.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 22.07.2025.
22.07.2025 в системі «Електронний суд» позивачем сформовано заяву в якій зазначено, що сума позовних вимог складається з: 4 280 400,00 грн суми основного боргу, 68 760,89 грн пені, 6 654,28 грн сума 3% річних.
В судовому засіданні 22.07.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 22.07.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
« 05» лютого 2025 року між ТОВ «Україна 2001» (надалі - Постачальник, Позивач) та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» (надалі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №Ц/0502/7 (надалі - Договір). За умовами вказаного договору Постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим Договором, передати у власність Покупцю продукцію - цукор (надалі - Товар), в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі.
Відповідно до умов п. 3.1. Договору постачання кожної партії Товару здійснюється на підставі замовлення Покупця. Замовлення надаються Постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку, електронною поштою або в інший прийнятний для Сторін спосіб, який дає змогу фіксувати момент (дату) отримання замовлення Постачальником. Постачальник зобов'язаний підтвердити прийняття Замовлення до виконання або надати мотивовану відмову протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту, коли Замовлення було отримане Постачальником.
Згідно п. 3.2. Договору Постачальник зобов'язується поставити Товар протягом 5 (п'яти) календарних днів, з моменту замовлення Товару.
Пунктом 3.3. Договору передбачено, що постачання Товару здійснюється на умовах DАР, місце доставки - м. Житомир, вул. Покровська, 67 (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС 2010»).
За доводами позивача, на виконання вищевказаних умов Договору, 05 лютого 2025 року засобами електронного зв'язку представниками Постачальника було прийнято та погоджено замовлення з представником Покупця - менеджером ОСОБА_1 поставку товару «Цукор» у кількості « 96 тонн» в період з 10.02.2025 по 13.02.2025 включно, про що між сторонами укладено відповідну Специфікацію до Договору.
Постачальник здійснив поставку, а Покупець прийняв Товар «Цукор» у кількості « 96 тонн» на загальну суму 2 476 800, 00 грн з ПДВ на власному складі за адресою: м.Житомир, вул.Покровська, 67, що підтверджується:
- товарно-транспортною накладною №P569 від 10.02.2025 року;
- товарно-транспортною накладною №P588 від 10.02.2025 року;
- товарно-транспортною накладною №P592 від 11.02.2025 року;
- товарно-транспортною накладною №P640 від 12.02.2025 року.
Вищезазначені ТТН були підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені печатками.
14 лютого 2025 року засобами електронного зв'язку представниками Постачальника було прийнято та погоджено наступне замовлення з представником Покупця - менеджером ОСОБА_1 поставку товару «Цукор» у кількості « 72 тонн» в період з 17.02.2025 по 20.02.2025 включно.
Постачальник здійснив поставку, а Покупець прийняв Товар «Цукор» у кількості « 72 тонн» на загальну суму 1 803 600, 00 грн з ПДВ на власному складі за адресою: м.Житомир, вул.Покровська, 67, що підтверджується:
- товарно-транспортною накладною №P667 від 17.02.2025 року;
- товарно-транспортною накладною №P704 від 19.02.2025 року.
- товарно-транспортною накладною №Р712 від 20.02.2025 року.
Вищезазначені ТТН також були підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені печатками.
Доставка Товару здійснювалась Постачальником власним транспортом, а також із залученням третіх осіб: ПрАТ «Теофіпольський цукровий завод», ФОП Загоруйко Олександр Леонідович, ТОВ «ЗЕРНО ЕКСПОРТ». Факт здійснення перевезень Товару Покупцю також підтверджується Договорами та актами наданих послуг, що укладені між Постачальником та перевізниками, зокрема:
- Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №29/11-2019 ПВ-1 від 29.11.2019р.
- Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №68 від 28.02.2025 р.
- Договір №П/0306/26 від 02.06.2024 р. - Акт наданих послуг №156 від 20.02.2025 р.
- Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №01/04-2022/ПВ-4 від 01.04.2022р.
- Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №84 від 10.02.2025 р.
- Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №87 від 21.02.2025 р.
Таким чином, свої зобов'язання стосовно поставки на адресу Покупця Товару згідно умов Договору поставки №Ц/0502/7 від 05.02.2025, Позивач виконав в повному обсязі. Загальна вартість поставленого Товару склала 4 280 400, 00 грн. з ПДВ.
Однак, як вказує Позивач, всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки №Ц/0502/7 від 05.02.2025 Відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 4 280 400,00 грн, а також обов'язок сплатити на користь позивача пені у розмірі 68 760,89 грн та 3% річних у розмірі 6 654,28 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно пункту 2.4. вищезазначеного Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу на 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника в грошовій одиниці України - гривні.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 2.4 договору, строк виконання Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару на момент розгляду справи настав.
Втім, як встановлено судом, Відповідач, у встановлений строк оплату поставленого позивачем товару у повному обсязі не здійснив.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи встановлено, 13.03.2025, 19.03.2025, 21.03.2025, Позивачем на адресу Відповідача були надіслані вимоги про погашення заборгованості, які залишені останнім без відповіді та задоволення.
Також в матеріалах справи відсутні, докази оплати поставленого товару, в зв'язку з чим твердження Відповідача про часткове закриття провадження по справі в сумі основного боргу не знайшли свого підтвердження.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення Відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 4 280 400,00 грн.
Також Позивач просив стягнути з Відповідача пені у розмірі у розмірі 68 760,89 грн та 3% річних у розмірі 6 654,28 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п.5.2 Договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Покупцем строків здійснення оплати згідно умов даного договору, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період існування прострочення, від вартості неоплаченого Товару (партії Товару) за кожний день прострочення оплати.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши надані Позивачем розрахунки пені та 3% річних, які розраховані на суму боргу, що був предметом розгляду у даній справі, суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних, слід зазначити наступне.
За доводами Відповідача, зазначений Позивачем обсяг відповідальності не є розумним з огляду на непропорційність наслідкам, оскільки розмір нарахованої Позивачем неустойки складає 75 415,17 грн. лише за один місяць прострочення. Крім того, визначені Позивачем судові витрати становлять у розмірі - 68 760,89 грн. Таким чином, розмір неустойки та судових витрат є непомірним для Відповідача, який знаходиться у скрутному матеріальному становищі та є соціально значущим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення країни в особливий період, а також критично важливими для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд зазначає, що Позивач і Відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених до стягнення штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів виняткових обставин для зменшення розміру пені.
Крім того, щодо доводів Відповідача про необґрунтованість нарахування 3% річних та наявність підстав для зменшення їх розміру, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов'язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Таким чином, дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій, перевіривши доводи, якими обґрунтовується таке клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (Україна, 01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 9 -11, код ЄДРПОУ 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА 2001» (адреса Хмельницька область, Хмельницький район, селище. Теофіполь, вул. Небесної Сотні, 37 В, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) 4 280 400 (чотири мільйони двісті вісімдесят тисяч чотириста ) грн 00 коп. сума основного боргу, 68 760 (шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят) грн 89 коп. пені, 6 654 (шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн 28 коп. 3% річних та витрат зі сплати судового збору у розмірі 65 337 (шістдесят п'ять тисяч триста тридцять сім) грн 23 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повне судове рішення складено 29.07.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА