ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2025Справа № 910/5565/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Гарант"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юхимсфера"
про стягнення 403 446,44 грн
Представники сторін: не викликалися
У травні 2025 року Селянське (фермерське) господарство "Гарант" (далі - Фермерське господарство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юхимсфера" (далі -Товариство) 403 446,44 грн, з яких: 243 040,04 грн - основний борг, 160 406,40 грн - неустойка, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №ДП 19/02-2025 від 19.02.2025 в частині передання товару та неповернення суми попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5565/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд цієї справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.
При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).
Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Фермерського господарства частково обґрунтованими.
19.02.2025 між Товариством (за текстом договору - Постачальник) та Фермерським господарством (за текстом договору - Покупець) було укладено договір №ДП 19/02-2025, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця мінеральні добрива (надалі - Товар), відповідної якості і за ціною в порядку та строки, передбачені Договором, а Покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених в цьому Договорі.
Найменування товару, кількість, асортимент, комплектність та інші характеристики товару, вартість товару, який поставляється згідно Договору, вказується у відповідних специфікаціях та/або накладних на товар, що оформлюються на кожну поставку та є невід'ємною частиною Договору. У разі, якщо вартість товару окремої поставки перевищує 100 тисяч гривень, підписання Сторонами специфікації щодо такої поставки є обов'язковим (пункт 1.2. Договору).
За умовами пункту 2.3.Договору Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару Покупцю на умовах DDP, згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, на склад Покупця за адресою: 27036, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, село Олексіївка.
Згідно з пунктом 2.4. Договору Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару в строк не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту оплати Покупцем рахунку на поставку товару, якщо інший строк письмово не погоджено Сторонами.
Поставка вважається завершеною з моменту отримання товару Покупцем (пункт 2.5. Договору).
Відповідно до пункту 2.6. Договору право власності на товар та ризик випадкового знищення, пошкодження товару переходить від Постачальника до Покупця в момент його фактичної передачі Покупцю. Передача товару оформляється шляхом проставлення відмітки про отримання товару на примірнику накладної, скріпленої підписом уповноваженої особи Покупця.
За умовами пункту 7.1.2. Договору у разі прострочення поставки товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі в розмірі 1 % від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожний день прострочення поставки товару.
Даний Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками Сторін і діє до 19.02.2026. При цьому, закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов'язань (пункт 10.1. Договору).
Також 19.02.2025 між Сторонами підписано та скріплено печатками Специфікацію №1, за умовами якої Товариство зобов'язалося поставити Фермерському господарству 9,8 т Товару (карбамід (сечовина) гранульований, марки Б, N 46,2%) загальною вартістю 243040,04 грн (разом із ПДВ) у строк протягом 3-х робочих днів з дати отримання 100% попередньої оплати за Товар.
19.02.2025 Товариством було виставлено рахунок №3389 на оплату вищезазначеного Товару на загальну суму 243 040,04 грн.
19.02.2025 Фермерським господарством було сплачено на користь Товариства 243 040,04 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №576 від 19.02.2025 та заключною випискою АТ "Приват банк" від 28.04.2025 за період - 19.02.2025.
Жодних доказів поставки обумовленого Договором Товару матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем.
Крім цього, у матеріалах справи також відсутні докази повернення суми попередньої оплати.
У зв'язку з непереданням Товариством обумовленого договором №ДП 19/02-2025 від 19.02.2025 товару, Фермерське господарство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 243 040,04 грн суми попередньої оплати та 160 406,40 грн неустойки.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №ДП 19/02-2025 від 19.02.2025, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення Фермерським господарством та Товариством договору поставки №ДП 19/02-2025 від 19.02.2025 було спрямоване на переданням останнім товару та одночасного обов'язку Позивача по здійсненню його оплати.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 683 ЦК України).
Як було раніше зазначено, згідно з пунктом 2.4. Договору Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару в строк не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту оплати Покупцем рахунку на поставку товару, якщо інший строк письмово не погоджено Сторонами.
У той же час, Специфікацією №1 Сторони встановили строк поставки Товару: протягом 3-х робочих днів з дати отримання 100% попередньої оплати за Товар.
19.02.2025 Товариством було виставлено рахунок №3389 на оплату вищезазначеного Товару на загальну суму 243 040,04 грн, який у той же день було повністю сплачено Фермерським господарством, що підтверджується платіжною інструкцією №576 від 19.02.2025 та заключною випискою АТ "Приват банк" від 28.04.2025 за період - 19.02.2025.
Згідно з частиною 5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, останнім днем поставки товару було 24.02.2025, відтак строк виконання зобов'язання щодо передання товару є таким, що настав.
Пунктом 2.6. Договору встановлено, що право власності на товар та ризик випадкового знищення, пошкодження товару переходить від Постачальника до Покупця в момент його фактичної передачі Покупцю. Передача товару оформляється шляхом проставлення відмітки про отримання товару на примірнику накладної, скріпленої підписом уповноваженої особи Покупця.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи жодних доказів поставки товару, позовна вимога про повернення суми попередньої оплати у розмірі 243 040,04 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім цього, Фермерським господарством на підставі пункту 7.1.2. Договору заявлено до стягнення 160 406,40 грн неустойки, нарахованої за період з 23.02.2025 по 29.04.2025 (66 днів) на суму вартості непоставленого товару у розмірі 243 040,04 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Відповідно до пункту 7.1.2. Договору у разі прострочення поставки товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі в розмірі 1% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожний день прострочення поставки товару.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його частково необґрунтованим, оскільки Фермерським господарством неправильно визначено період прострочення.
За розрахунком суду, обґрунтований розмір неустойки складає 155 545,63 грн, нарахованої за період з 25.02.2025 по 29.04.2025 на суму вартості непоставленого товару у розмірі 243 040,04 грн.
Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Звертаючись до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 суд зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21.
Як було раніше вказано судом, обґрунтований розмір неустойки становить 155 545,63 грн, що складає 64% від вартості непоставленого товару.
З огляду на зазначене, а також враховуючи, що судом було задоволено вимогу позивача про повернення суми попередньої оплати, суд вважає, що стягнення неустойки у вказаному розмірі перетворює її компенсаційний характер на каральну санкцію та джерело додаткового доходу.
Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, зокрема верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне зменшити обґрунтований розмір неустойки на 60%.
Таким чином, із Товариства на користь Фермерського господарства підлягають стягненню 62 218,25 грн неустойки.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Фермерського господарства підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір в разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
З огляду на неправильність розрахунку неустойки та зменшення її обґрунтованого розміру, що зумовило часткове задоволення позову, судовий збір на підставі статті 129 ГПК України підлягає покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшення обґрунтованого розміру штрафної санкції (398 585,67 грн х 6051,70 грн / 403 446,44 грн).
Також, у своєму позові Фермерське господарство просило суд стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 25000,00 грн, Фермерським господарством було додано копії: договору про надання правової допомоги №11 від 29.04.2025, Додатку №1 від 29.04.2025 до зазначеного правочину, Опису робіт (наданих послуг) від 29.04.2025, Акту приймання виконаних робіт від 29.04.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КР №000142 від 26.12.2017 та ордеру серії ВА №1111607 від 29.04.2025 на ім'я адвоката Дмитруха Дмитра Миколайовича.
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
29.04.2025 між адвокатом Дмитрухом Дмитром Миколайовичем (за текстом договору - Адвокат) та Фермерським господарством (за текстом договору - Клієнт) було укладено договір №11, відповідно до пункту 1.1. якого Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Відповідно до пункту 3.1. Договору гонорар (вартість послуг) Адвоката за надання правової (правничої) допомоги зазначеної в п. 1.1. та п. 1.2. Договору в суді першої інстанції складає фіксовану винагороду в розмірі 25 00,00 грн.
29.04.2025 між Клієнтом та Адвокатом було підписано та скріплено печатками Додаток №1 Договору, Опис робіт (наданих послуг) та Акт приймання виконаних робіт на суму 25000,00 грн.
Підписавши та скріпивши печатками вказаний акт, Клієнт засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.
Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатом позивачу послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 25000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У частині 4 статті 129 ГПК України закріплено загальне правило розподілу судових витрат.
Проте у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.
Згідно Додатку №1 Договору №11 від 29.04.2025, Опису робіт (наданих послуг) та Акту приймання виконаних робіт на суму 25000,00 грн вбачається, що Адвокатом було надано такі послуги (виконані роботи):
1) прийняття доручення Адвокатом, вивчення матеріалів та судової практики у справі за позовом Фермерського господарства до Товариства про стягнення заборгованості - 5000,00 грн;
2) надання Адвокатом усної консультації під час напрацювання правової позиції у справі за позовом Фермерського господарства до Товариства про стягнення заборгованості - 3 000,00 грн;
3) складання Адвокатом позовної заяви з додатками та виготовленням копій для інших учасників справи у справі за позовом Фермерського господарства до Товариства про стягнення заборгованості - 5 000,00 грн;
4) представництво інтересів Замовника в суді першої інстанції у справі за позовом Фермерського господарства до Товариства про стягнення заборгованості - 12 000,00 грн.
Дослідивши зазначені в Додатку №1 Договору №11 від 29.04.2025, Опису робіт (наданих послуг) та Акту приймання виконаних робіт послуги та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Прийняття доручення Адвокатом не може вважатися послугою з професійної правничої допомоги.
Позовна заява не містить посилання на актуальну практику Верховного суду, при цьому заявником не вказано як аналіз судової практики сприяв досягненню позитивного результату для Клієнта шляхом задоволення позову.
Крім цього, суд зазначає, що аналіз судової практики, вивчення матеріалів справи, (послуга 1) частково входить до складу послуги зі складення позовної заяви (плуга 3).
Крім цього, безпідставним є включення послуги щодо представництва інтересів Замовника в суді першої інстанції, оскільки провадження у справі №910/5565/25 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Іншими словами Адвокат не приймав участі в судових засідання. Відтак представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції обмежилося зверненням до суду шляхом подання позову.
Тобто окреме виділення зазначених послуг спрямоване на завищення вартості послуг, що не є обґрунтованим.
Таким чином, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер (стягнення таких витрат двічі за одні і ті самі послуги) правової допомоги.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності їх юридичної кваліфікації, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду стягувачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, на підставі статті 129 ГПК України, судові витрати Фермерського господарства, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги, покладаються на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшення обґрунтованого розміру неустойки (398 585,67 грн х 8 000,00 грн / 403 446,44 грн).
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юхимсфера" (73025, Херсонська область, місто Херсон, провулок Учбовий, будинок 17; ідентифікаційний код 31089010) на користь Селянського (фермерського) господарства "Гарант" (27036, Кіровоградська область, Добровеличківський район, село Олексіївка; ідентифікаційний код 32332044) 243 040 (двісті сорок три тисячі сорок) грн 04 коп. попередньої оплати, 62 218 (шістдесят дві тисячі двісті вісімнадцять) грн 25 коп. неустойки, 5 978 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн 79 коп. судового збору та 7 903 (сім тисяч дев'ятсот три) грн 62 коп. втрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ