ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2025Справа № 910/734/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" про знесення самочинно збудованого майна, скасування державної реєстрації права власності на майно, визнання незаконним та скасування рішення, за участю прокурора - Колодчиної Р.В., представників відповідача-1 - не з'явився, відповідача-2 - не з'явився,
Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" в якій просив:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" (ЄДРПОУ: 42018680) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141) земельну ділянку площею 1,0033 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:69:118:0066), привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна - нежитлового будинку літера А загальною площею 72,4 кв. м.;
- скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" (ЄДРПОУ: 42018680) на нерухоме майно - нежитловий будинок літ. А загальною площею 72,4 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 656409680000), здійснену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.10.2019 року індексний номер 49329385, припинивши вказане право, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна;
- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.09.2024 року № 151/9959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" земельної ділянки в оренду для будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним автопаркінгом і вбудованими закладами по обслуговуванню населення на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2025 року.
Разом з позовом прокурором подано до суду заяву про застосування заходів забезпечення позову, в якій просив: до набрання рішенням законної сили у справі вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:118:0066 площею 1, 0033 га на вулиці Героїв Севастополя (Академіка Шалімова), 23-В у Солом'янському районі міста Києва; до набрання рішенням законної сили у справі вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:118:0066 площею 1, 0033 га на вулиці Героїв Севастополя (Академіка Шалімова), 23-В у Солом'янському районі міста Києва та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; до набрання рішенням законної сили у справі вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежитловий будинок літ. А загальйою площею 72,4 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 656409680000); до набрання рішенням законної сили заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно -нежитловий будинок літ. А загальною площею 72,4 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 656409680000), в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року в задоволенні заяви Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову відмовлено.
04.02.2025 року відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву.
11.02.2025 року прокурором до суду відповідь на відзив поданого відповідачем-1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 року викликано представників сторін на 19.03.2025 року у зв'язку з тим, що судове засідання 26.02.2025 року не відбулось.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 року апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі № 910/734/25 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі № 910/734/25 скасовано, заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову задоволено та вжито заходи забезпечення означені в заяві Заступника керівника Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/734/25.
У судовому засіданні 19.03.2025 року судом оголошено перерву у справі на 21.04.2025 року.
17.04.2025 року прокурором до суду подано пояснення у справі та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, яке прийнято судом до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.06.2025 року.
У судовому засіданні 16.06.2025 року судом оголошено перерву у справі на 14.07.2025 року.
Судом враховано, що відповідачі були належним чином повідомлені про дати, час та місце кожного судового засідання, що відбувалися у межах цієї справи, проте процесуальним правом на подання заяви по суті справи відповдач-2 не скористався.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову є вимоги прокурора про зобов'язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 1,0033 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:69:118:0066), привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна - нежитлового будинку літера А загальною площею 72,4 кв. м., також скасування державної реєстрації права власності за відповідачем-2 на нерухоме майно - нежитловий будинок літ. А загальною площею 72,4 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 656409680000) та визнання незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.09.2024 року № 151/9959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" земельної ділянки в оренду для будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним автопаркінгом і вбудованими закладами по обслуговуванню населення на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва", оскільки прокурор вважає, що відповідач-2 не набув право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, а вказане унеможливлює останньому отримати в оренду земельну ділянку за цим об'єктом у неконкурентний спосіб, а отже спірна земельна ділянка підлягала передачі в оренду виключно за результатами земельних торгів, однак рішення Київської міської ради від 19.09.2024 року прийнято з порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, оскільки ухвалено без проведення земельних торгів, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Прокурор, посилаючись на статтю 152 Земельного кодексу України та статтю 391 Цивільного кодексу України, вважає що у зв'язку з вищезазначеним спірна земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва.
Судом встановлено, що заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07.09.2011 року у справі № 2-5739/11, яке набрало законної сили 19.09.2011 року визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 72,4 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язано Солом'янську районну державну адміністрацію у місті Києві присвоїти адресу: АДРЕСА_1, на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 72,4 м2, зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 72,4 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 27.09.2024 року за № 062/14-9724 за адресою АДРЕСА_1 первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 72,4 кв.м. проведена та зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі рішення Солом'янського суду міста Києві від 07.09.2011 року. До листа додано вищенаведене заочне рішення Солом'янського суду м. Києві, на підставі чого здійснено державну реєстрацію.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано 11.06.2015 року право спільної часткової власності на нежитловий будинок літ. А загальною площею 72,4 кв.м зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі дублікату Договору купівлі-продажу № 1 від 09.04.2012 року та за ОСОБА_3 на підставі дублікату Договору купівлі-продажу № 2 від 09.04.2012 року. 08.10.2019 року право власності на 1/2 нежитловий будинок літ. А загальною площею 72,4 кв.м зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі Договору дарування № 2112 від 07.10.2019 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4
ОСОБА_4 внесла до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" нежитловий будинок літ. А загальною площею 72,4 кв.м. по АДРЕСА_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 656409680000, згідно з актом оцінки вартості та приймання-передавання нерухомого майна нежитлового будинку (літ. А) загальною площею 72,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" від 23.10.2019 року.
На підставі вищезазначеного акту оцінки вартості та приймання-передавання нерухомого майна зареєстровано 24.10.2019 року право власності товариства на весь нежитловий будинок.
Довідкою за № 0110-186 від 01.10.2020 року виданою ТОВ "ТЕХ ПАСС", в якій зазначено, що при обстеженні 01.10.2020 року земельної ділянки площею 1.0144 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:69:118:0004. Цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури для будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним автопаркінгом і вбудованими закладами по обслуговуванню населення, встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташований нежитловий будинок літ. "А", який належить ТОВ "Смарт Пропертіз" на підставі: акту оцінки вартості та приймання-передачі нерухомого майна нежитлового будинку літ. А, загальною площею 72.4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 до Статутного капіталу ТОВ "Смарт Пропертіз", серія та номер 2181, 2182, виданий 23.10.2019 року, видавник Михайленко С.А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
На замовлення ТОВ "Смарт Пропертіз" у 2024 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з кадастровим номером 8000000000:69:118:0004 по АДРЕСА_1 у Солом'янському районі м. Києва, якою передбачено формування двох нових земельних ділянок, а саме: площею 1,0033 га з кадастровим номером 8000000000:69:118:0066 та площею 0,0111 га кадастровим номером 8000000000:69:118:0067.
Згідно пояснювальної записки № ПЗН-70288 від 29.08.2024 року до проекту рішення Київської міської ради "Про передачу ТОВ "Смарт Пропертіз" земельної ділянки в оренду для будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним автопаркінгом і вбудованими закладами по обслуговуванню населення на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва земельна ділянка сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі за результатами поділу земельної ділянки площею 1,0144 га (кадастровий номер 8000000000:69:118:0004) на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі м. Києва.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:69:118:0004, місце розташування АДРЕСА_1, зазначено категорія земель: "Землі житлової та громадської забудови", вид цільового призначення земельної ділянки: "02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ранкової інфраструктури", загальною площею 1,0144 га.
Рішенням Київської міської ради від 04.07.2024 року № 1723/9689 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:69:118:0004) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на АДРЕСА_2 у Солом'янському районі міста Києва" відповідачем-1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради кадастровий номер 8000000000:69:118:0004, за адресою: АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 02.10, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури), якою передбачено формування двох земельних ділянок, а саме: площею 1,0033 га (кадастровий номер 8000000000:69:118:0066) та площею 0,0111 га (кадастровий номер 8000000000:69:118:0067) (заява ДЦ від 24 квітня 2024 року № 50363-008540003-031-03, справа № 591940019).
19.09.2024 року Київською міською радою прийнято рішення № 151/9959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт Пропертіз" земельної ділянки в оренду для будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним автопаркінгом і вбудованими закладами по обслуговуванню населення на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва", за яким ТОВ "Смарт Пропертіз" передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,0033 га (кадастровий номер 8000000000:69:118:0066) для будівництва багатоповерхового житлового будинку з підземним автопаркінгом і вбудованими закладами по обслуговуванню населення (код виду цільового призначення - 02.10, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.10.2019 року, номер відомостей про речове право 33824443) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 15.08.2024 року № 50352-008886830-031-03, справа № 562644478).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом як самостійний позивач в інтересах держави, та заявляючи вимоги про зобов'язання повернути територіальній громаді міста Києва земельну ділянку, посилається на статтю 152 Земельного кодексу України та статтю 391 Цивільного кодексу України й зазначає про те, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування та суб'єктом права комунальної власності є територіальна громада, і що порушення прав та інтересів територіальної громади відбулося самочинною забудовою і у зв'язку з цим прийняттям органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконного рішення.
Згідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Статтею 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
З урахуванням змісту статті 376 Цивільного кодексу України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України та статті 212 Земельного кодексу України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Оскільки, право власності за ОСОБА_1 визнано заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07.09.2011 року у справі № 2-5739/11, яке набрало законної сили 19.09.2011 року та зареєстровано КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", договори купівлі-продажу № 1 та № 2 від 09.04.2012 року та договір дарування № 2112 від 07.10.2019 року за якими ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули право власності з подальшою його реєстрацією, є чинними, а право власності відповідача-2, якому ОСОБА_4 за актом приймання-передавання нерухомого майна до статутного фонду є зареєстрованим за ним в порядку передбаченим законом, то спірне майно набуте відповідачем-2 правомірно у законний спосіб і не є самочинним.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно зі статтею 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Частиною 1 статті 324 Цивільного кодексу України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 року № 6-р/2019).
Принцип правової визначеності передбачає, зокрема те, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справах: від 20.05.2010 року "Україна-Тюмень" проти України" (заява № 22603/02); від 25.06.1996 року "Амюр проти Франції" (Amuur v. France); "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; "Малама проти Греції" (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, визначені в частині 1 статті 19 Земельного кодексу України, зокрема, на землі житлової та громадської забудови.
Відповідно до частини 2 статті 19 Земельного кодексу України земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється, зокрема щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту б) частини 1 статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (частина 1 статті 83 Земельного кодексу України).
Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у місті Києві, то вона відноситься до комунальної форми власності, а тому права власника, зокрема щодо надання в користування та зміну цільового призначення, належить територіальній громаді міста Києва в особі відповідача-1.
Згідно зі статтею 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Матеріали справи не містять, і Київська міська рада у відзиві зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення членів територіальної громади Солом'янського району міста Києва до уповноважених органів зі скаргами щодо порушення законодавства чи інтересів територіальної громади у зв'язку з орендою спірної земельної ділянки відповідачем-2, а також відсутні будь-які докази використання спірної земельної ділянки не за призначенням або з порушенням вимог чинного законодавства відповідачем-2 при користуванні спірною земельною ділянкою.
Як вище встановлено судом, право власності на спірне майно набуте відповідачем-2 правомірно та у законний спосіб і не є самочинним, тому прокурором не доведено факту порушення прав та інтересів територіальної громади міста Києва самочинною забудовою.
Таким чином, прокурором не надано доказів порушення прав та інтересів територіальної громади міста Києва у зв'язку з орендою спірної земельної ділянки відповідачем-2, а також використання спірної земельної ділянки не за призначенням або з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, прокурором не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог в частині вимог про зобов'язання повернення спірної земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна, тому в позові в цій частині слід відмовити.
У зв'язку з тим, що судом встановлено, що право власності відподача-2 на спірне майно набуто правомірно та у законний спосіб і враховуючи, що вимога прокурора про зобов'язання повернення спірної земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна не підлягає задоволенню, то і позовна вимога про скасування державної реєстрацію права власності за відповідачем-2 на спірне нерухому майно також не підлягає задоволенню. Тому в позові в цій частині слід відмовити.
Заявляючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування спірного рішення Київської міської ради, прокурор посилається на те, що не набуття право власності на спірне майно унеможливлює останньому отримати в оренду земельну ділянку за цим об'єктом у неконкурентний спосіб, а виключно за результатами земельних торгів, що є порушенням статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно із приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання в користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Відповідно до частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;
Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване без проведення земельних торгів.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою будівництва на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 року у справі № 910/10500/19.
Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин, розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу-2 нерухомого майна (нежитлової будівлі), що зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, виключає застосування суб'єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 01.10.2024 року у справі № 910/20103/23.
Доводи прокурора про перевищення площі земельної ділянки над площею нерухомого майна, на якій воно знаходиться, суд до уваги не приймає, оскільки жодним нормативним актом, який регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не унормовано, що при розробленні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають враховуватись певні пропорції співвідношення площі таких об'єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.
У зв'язку з тим, що судом встановлено, що відповідач-2 набув право власності правомірно та у законний спосіб, і майно яке знаходиться на спірній земельній ділянці не є самочинним, тому прокурором не доведено наявності обставин того, що спірна земельна ділянка підлягала передачі в оренду виключно за результатами земельних торгів у зв'язку з тим, що майно яке знаходиться на спірній земельній ділянці, є самочинним будівництвом.
Таким чином, прокурором не доведено в розумінні 74 Господарського процесуального кодексу України, що рішення Київської міської ради прийнято з порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України.
За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині про визнання незаконним та скасування спірного рішення Київської міської ради відсутні. Тому в позові в цій частині слід відмовити.
Отже, права територіальної громади міста Києва за захистом яких звернувся прокурор до суду, не порушено відповідачами, і позов прокурора є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (Meltex LTD) та Месроп Мовсесян (Mesrop Movsesyan) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Інші доводи, на які посилався прокурор під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.
Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 923/199/21.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладається на Київську міську прокуратуру.
Частиною 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 року у даній справі вжито заходи забезпечення позову, а за наслідками розгляду її по суті суд дійшов висновку про повну відмову в задоволенні позову, то такі заходи забезпечення підлягають скасуванню на підставі частини 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 86, 129, 145, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, які вжито постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 року у справі № 910/734/25.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.07.2025.
Суддя С.О. Чебикіна