ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.04.2025Справа № 910/15556/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Усімторг" пр. Соборності, буд. 29Б, м. Луцьк, Волинська область, 43024
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенергоінвест" Григорія Кочура, 19, м.Київ, 03110
про стягнення 1 678 654,80 грн.
представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УСІМТОРГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенергоінвест" про стягнення 1 678 654,80 грн. боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 13/08-П поставки пшениці (в заліковій вазі) від 13.08.2024 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, наслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2024 надійшла заява б/н від 10.01.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15556/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.02.2025 року.
У підготовче засідання 06.02.2025 року уповноважені представники сторін не з'явились.
Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" представником позивача 06.02.2025 подано заяву б/н від 06.02.2025 про проведення підготовчого засідання 06.02.2025 без участі представника ТОВ "УСІМТОРГ". Заява судом долучена до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 року у зв'язку з нез'явлення представників сторін підготовче засідання відкладено на 05.03.2025 року.
У підготовче засідання 05.03.2024 року уповноважені представники сторін не з'явились.
Судом встановлено, що до початку судового засідання представником позивача 05.03.2025 через систему "Електронний суд" подано два ідентичні за змістом клопотання б/н від 05.03.2025, в яких позивач підтримує позовні вимоги та просить суд розглядати справу без участі представника ТОВ "УСІМТОРГ". Клопотання судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/15556/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2025 року.
У судове засідання з розгляду справи по суті 10.04.2025 представники позивача та відповідача не з'явились.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/15556/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, а також про відкладення підготовчого засідання, закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 15.01.2025 року про відкриття провадження у справі, а також ухвали від 06.02.2025 року та 05.03.2025 року були направлені судом в його електронний кабінет, факт отримання яких 15.01.2025 року, 21.02.2025 року та 05.04.2025 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Про поважні причини неявки в підготовчі засідання 06.02.2025 року та 05.03.2025 року, а також судове засідання з розгляду справи по суті представника відповідача суд не повідомлено.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статею 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалах від 15.01.2025 року та 06.02.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи по суті 10.04.2025 року до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час розгляду справи по суті 10.04.2025 року та винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» представником позивача 10.04.2025 року подано заяву б/н від 10.04.2025 року про розгляд справи 10.04.2025 року без участі представника ТОВ «Усімторг» у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання, в якому останній також підтримує позовні вимоги в повнму обсязі та повідомляє суд, що спірна заборгованість відповідачем не погашена, а також відзиву на позов не подано. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті 10.04.2025 року суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також сторонами не забезпечену явку в судове засідання 10.04.2025 року представників сторін, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у енявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом згідно матеріалів справи та зазначено позивачем у позовній заяві, 13 серпня 2024 рку між Товариством з обмеженою відповідальністю "Усімторг" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроенергоінвест" (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки пшениці (в заліковій вазі) № 13/08-П (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити (передати у власність), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, а саме пшеницю українського походження, врожаю 2021 року код УКТЗЕД 1001190000 на умовах, зазначених у цьому Договорі (далі - Товар).
Розділами 2 -7 Договору сторони погодили умови і терміни поставки товару, умови платежу, відповідальність сторін, форс - мажорні обставини, врегулювання спорів та інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено п. 7.1 Договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 1.2 Договору визначені кількісні та якісні характеристики товару: пшениця українського походження, врожаю 2021 року, кількість товару у тонах +/- 10%, згідно видаткових накладних.
Згідно п. 1.3 Договору найменування (асортимент), кількість, ціна та вартість окремих партій товару визначаються за згодою сторін та вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємними складовими частинами цього Договору.
Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України (який діяв на час укладення спірного Договору) предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно положень п. 2.1 Договору поставка товару забезпечується та здійснюється покупцем на умовах EXW, у відповідності до правил Інкотермс-2020, покупець самостійно власним транспортом і за свій рахунок вивозить товару зі складу постачальника.
Поставка здійснюється на підставі усних або пиьмових заявок покупця, погоджених постачальником. Відсутність письмової заявки покупця, інших обов'язкових для поставки партії товару етапів виконання Договору з боку покупця не означає неможливість поставки товару постачальником (п.п. 2.3, 2.4 Договору).
Наразі, доказів наявності письмових заявок прокупця матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.
При цьому, за умовами п. 2.5 Договору при поставці товару постачальник зобов'язується надати покупцю: 1) оригінальний примірник рахунку - фактури, 2) видаткову накладну, 3) договір поставки/купівлі - продажу товару, підписаний уповноваженим представником постачальника.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно п. 2.2 Договору термін поставки - не пізніше ніж до 25 серпня 2024 року. Датою поставки партії товару для автомобільного транспорту вважається дата його прийняття в місці завантаження товару, визначеному пунктом 2.1 Договору.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу, а останнім прийнято товар - пшеницю українського походження, врожаю 2021 року код УКЗЕД 10011900000 в кількості 607,38 тон на суму 1 678 654,80 грн., згідно з видатковими накладними: №1 від 13.08.2024 року на суму 129 002,40 грн., №2 від 13.08.2024 року на суму 137 514,00 грн., №3 від 13.08.2024 року на суму 131 019,60 грн., №4 від 13.08.2024 року на суму 129 888,00 грн., №5 від 14.08.2024 року на суму 120 835,20 грн., №6 від 14.08.2024 року на суму 126 148,80 грн., №7 від 14.08.2024 року на суму 127 969,20 грн., №8 від 14.08.2024 року на суму 126 247,20 грн., №9 від 14.08.2024 року на суму 130 527,60 грн., №10 від 14.08.2024 року на суму 369 000,00 грн., №11 від 17.08.2024 року на суму 150 502,80 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами та печатками на вищевказаних видаткових накладних уповноважених представників постачальника та покупця.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини першої статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.
Згідно частини другої та третьої статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
За приписами частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару позивачем надані до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних: № 1 від 13.08.2024 року, № 2 від 13.08.2024 року, № 3 від 13.08.2024 року, № 4 від 13.08.2024 року, № 5 від 14.08.2024 року, № 6 від 14.08.2024 року, № 7 від 14.08.2024 року, № 8 від 14.08.2024 року, № 9 від 14.08.2024 року, № 10 від 14.08.2024 року, № 11 від 14.08.2024 року, № 12 від 14.08.2024 року, № 13 від 17.08.2024 року, підписаних з боку вантажовідправника - ТОВ «Усімторг» та водіїв - експедиторів.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
У відповідності до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару згідно вищазазнаених видаткових накладних відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якості поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається з матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроенергоінвест» відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Агроенергоінвест», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар (пшеницю українського походження) без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Ціна за 1 тону товару становить 4100,00 грн. (п.1.2 Договору).
Загальна вартість товару, який передається за цим Договором покупцю, складається з суми вартсоті товару, переданого покупцеві відповідно до всіх видаткових накладних постачальника до цього Договору (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п.3.2 Договору ціна товару вказується в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Договору оплата покупцем вартості товару здійснюється на підставі рахунку постачальника в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює розрахунок за поставлений товар протягом 10 (десять) календарних днів з дати відвантаження товару покупцю, шляхом банківського переказу вартості товару на поточний рахунок постачальника. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що постачальником на оплату пшениці українського походження/, врожаю 2021 року код УКТЗЕД 10011900000 виставлено рахунок № 1 від 13.08.2024 року на суму 1 678 654,80 грн. з ПДВ, копія якого навна в матеріалах справи.
При цьому, як зазначено позивачем та встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем не було здійснено оплату поставленого за Договором товару на 1 678 654,80 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки відповідачем допущено прострочення оплати поставленого за Договором товару та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою б/н від 23.09.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи, щодо оплати заборгованості за поставлений товар в сумі 1 678 654,80 грн., факт надсилання якої на адресу відповідача підтверджується копіями фіскального чеку від 25.09.2024 року, опису вкладення в цінний лист від 25.09.2024 року та накладної № 4302103171963 від 25.09.2024 року.
Проте, вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матеріалів справи, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенергоінвест" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 1 678 654,80 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 13/08-П поставки пшениці (в заліковій вазі) від 13.08.2024 та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару (пшениці українського походження) відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 678 654,80 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенергоінвест" (вул. Григорія Кочура, 19, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 43311131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Усімторг" (пр. Соборності, буд. 29Б, м. Луцьк, Волинська область, 43024, код ЄДРПОУ 43751428) 1 678 654,80 грн. (один мільйон шістсот сімдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят чотири грн. 80 коп.) боргу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 25 179,82 грн. (двадцять п'ять тисяч сто сімдесят дев'ять грн. 82 коп.).
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 25 липня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон