майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"21" липня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/111/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: ОСОБА_1 ;
Івашкевич С.А., ордер серії АМ №1104574 від 28.03.2025;
від відповідача-2: не з'явився;
прокурор: Тарасюк В.С., службове посвідчення№071188 від 01.03.2023;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Чоповицької селищної ради
до 1. ОСОБА_1 ;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА"
про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Керівник Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Чоповицької селищної ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА" про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 площею 10,4100 га з чужого незаконного володіння особи, яка нею заволоділа, - ОСОБА_1 та орендаря - ТОВ "АГРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА" на користь Чоповицької об'єднаної територіальної громади в особі Чоповицької селищної ради.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 всупереч вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» приватизував земельну ділянку площею 10,41 га, яку отримав для створення фермерського господарства, однак фермерське господарство не створив, до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельної ділянки не звертався, при цьому зареєстрував право власності на земельну ділянку, яка втричі перевищує земельну частку (пай) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради, а у подальшому зареєстрував право оренди вказаної земельної ділянки на підставі договору, укладеного з ТОВ "АГРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА" (колишня назва - Приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство "МАЛИНІВСЬКЕ") (а.с.1-18).
Ухвалою суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2025.
Ухвалою суду від 05.03.2025 відкладено підготовче засідання на 31.03.2025.
17.03.2025 до суду від керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області надійшла заява про забезпечення позову від 07.03.2025 №52/1-2258вих-25, у якій останній просив заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у т.ч. нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом (у т.ч. шляхом продажу, дарування, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження стосовно нерухомого майна тощо) об'єктів нерухомого майна, до набрання законної сили рішенням у справі про витребування з чужого незаконного володіння, а саме земельної ділянки кадастровий номер: 1823482800:08:000:0111 площею 10,4100 га (а.с.166-179).
Ухвалою суду від 18.03.2025 задоволено заяву керівника Коростенської окружної прокуратури про забезпечення позову від 07.03.2025 №52/1-2258вих-25.
Ухвалою суду від 31.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 16.04.2025.
Ухвалою суду від 16.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/111/25 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 05.06.2025.
Ухвалою від 05.06.2025 продовжено строк розгляду справи по суті та відкладено розгляд справи по суті на 21.07.2025.
Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, однак через підсистему «Електронний суд» подав заяву від 01.07.2025 №795/02-20, у якій зазначено, що Чоповицька селищна рада підтримує позовні вимоги окружної прокуратури, просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі та проводити судове засідання без участі її представника (а.с.215-219).
Представник відповідача-2 у засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.214). Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач-2 не скористався.
Оскільки явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності останніх за наявними матеріалами, відповідно до ст.202 ГПК України.
Прокурор підтримав позов та просив задовольнити його у повному обсязі.
Відповідач-1 зазначив, що не заперечує проти повернення земельної ділянки з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 площею 10,4100 га на користь Чоповицької об'єднаної територіальної громади в особі Чоповицької селищної ради, однак не погодився з тим, що діяв незаконно, свою вину не визнав. Правом подання письмового відзиву на позовну заяву не скористався.
У засіданні 21.07.2025 представник відповідача-1 просив відкласти розгляд справи для надання можливості викласти промову у судових дебатах у письмовій формі, однак суд відмовив у задоволенні такого клопотання за необґрунтованістю причин неможливості її подання до даного засідання, враховуючи при цьому достатність часу з дати закриття підготовчого призначення та призначення справи до судового розгляду по суті, а також з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу.
21.07.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням 14 сесії XXI-го скликання Головківської сільської Ради народних депутатів від 04.06.1993 ОСОБА_1 надано земельну ділянку із земель запасу Головківської сільської Ради для створення селянського (фермерського) господарства в постійне користування загальною площею 10,41 га. Встановлено, що надана земельна ділянка повинна використовуватися новим землекористувачем за цільовим призначенням, тобто для с/г виробництва. Гр. ОСОБА_1 після одержання державного акта зареєструвати своє господарство в районній Раді народних депутатів (протоколи сесїї а.с.39-43, 132-141, рішення а.с.41 на звороті, 42, 136, 137).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серія ЖТ-000002 від 05.07.1993 (а.с.27).
За заявою ОСОБА_1 від 07.03.2014 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, площею 10,4100 га, розташованої на території Головківської сільської ради Малинського (нині Коростенського) району Житомирської області, розробленої ПП «Граундплюс» (а.с.69-83). Підставою її виготовлення ОСОБА_1 вказав державний акт на право постійного користування землею ЖТ-000002 від 05.07.1993 (а.с.72).
На підставі розробленої технічної документації 25.04.2014 Управлінням Держземагентства у Малинському районі внесено відомості до Державного земельного кадастру про сформовану земельну ділянку як об'єкта цивільних прав: земельна ділянка з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 площею 10,4100 га; місце розташування - Головківська сільська рада Малинського (нині Коростенського) р-ну Житомирської обл.; цільове призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства; вид права - право власності; власник - ОСОБА_1 ; документ, що посвідчує право, - державний акт ЖТ-000002 від 05.07.1993 (а.с.28).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», Головківська сільська рада віднесена до Чоповицької селищної територіальної громади з центром в смт Чоповичі.
Згідно з рішенням третьої позачергової сесії Чоповицької селищної ради восьмого скликання від 16.12.2020 №16 «Про початок реорганізації Владівської сільської ради, Головківської сільської ради та Скуратівської сільської ради Малинського району Житомирської області шляхом приєднання до Чоповицької селищної ради», почато процедуру реорганізації Головківської сільської ради. Чоповицька селищна рада є правонаступником прав та обов'язків сільських рад, що реорганізовуються шляхом приєднання.
Чоповицька селищна рада у листі від 06.10.2023 №1815/02-20 повідомила, що за період з 16.12.2020 і дотепер не приймала рішень про приватизацію переданої в постійне користування земельної ділянки з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 площею 10,41 га, розташованої на території Чоповицької територіальної громади (колишньої Головківської сільської ради), про викуп цієї земельної ділянки ОСОБА_1 чи про передачу ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки в довічне успадковуване володіння і у власність (а.с.35).
Також Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у листі №10-6-0.91-4448/2-24 від 15.11.2024 повідомило, що звернення від ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 для ведення селянського (фермерського) господарства не надходили та відповідно накази про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, про надання у власність земельної ділянки Головне управління не приймало (а.с.123).
Коростенська районна військова адміністрація у листі від 16.12.2024 №02-13/5543 повідомила, що у розпорядженнях голови Малинської районної державної адміністрації Житомирської області за 1993-2020 роки відомостей, розпоряджень щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність, переписки з ним щодо створення фермерського господарства, подальшої приватизації земельної ділянки тощо не виявлено (а.с.142).
Відповідно до інформації з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 після передачі спірної земельної ділянки в постійне користування фермерське господарство так і не створив. Як повідомив прокурор, упродовж 2010-2020 років працював сільським головою Головківської та Пиріжківської сільських рад Малинського (нині Коростенського) району (а.с.37).
За інформацією з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка №330724307 від 01.05.2023), 22.01.2021 на підставі витягу з Державного земельного кадастру НВ-1814675852021 від 12.01.2021, у якому вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 площею 10,4100 га належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.29-31), а також відомостей з Державного земельного кадастру №32576155 від 22.01.2021, зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 (а.с.25-27).
Також цього ж дня - 22.01.2021 зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років на підставі договору оренди від 22.01.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ГОРОДОК-АГРО» (а.с.46-48). У подальшому право оренди вказаної земельної ділянки на підставі договору набуло ТОВ «АРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА» (колишня назва - П(ПО)СП "МАЛИНІВСЬКЕ") (а.с.49-55).
При цьому, за відомостями з державного земельного кадастру та поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111, відповідач ще з 2014 року передавав спірну земельну ділянку в оренду різним приватним суб'єктам господарювання (а.с.87-113).
У подальшому, за зверненням ОСОБА_1 , 18.04.2023 приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Тимошенко Н.С. зареєструвала намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу вказаної земельної ділянки за проєктом договору купівлі-продажу, приєднаним до Державного реєстру речових прав (а.с.56-58, 32-34).
Прокурор стверджує, що ОСОБА_1 всупереч вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» приватизував земельну ділянку площею 10,41 га, яку отримав для створення фермерського господарства, однак фермерське господарство не створив, більше того зареєстрував право власності на земельну ділянку, яка втричі перевищує земельну частку (пай) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. За інформацією Чоповицької селищної ради, середній розмір земельної частки (паю) із земель реформованого КСП ім. Н. Сосніної Головківської сільської ради Малинського (нині Коростенського) р-ну становить 3,10 умовних кадастрових гектарів.
Оскільки Чоповицька селищна рада як уповноважений державою у спірних правовідносинах орган заходів для усунення виявлених порушень шляхом подачі до суду відповідного позову не вжила, що свідчить про її бездіяльність, керівник Коростенської окружної прокуратури звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі вказаного органу місцевого самоврядування.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 4 ст.53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст.6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Владні повноваження мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов, повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20).
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.09.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, 06.07.2021 у справі №911/2169/20, 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 виснувала, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу.
Сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у цій сфері та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18).
Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Згідно з ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів (60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Частиною 1 ст.122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відтак органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Чоповицька селищна рада.
Прокурор посилається на неналежне здійснення Чоповицькою селищною радою захисту порушених інтересів держави в особі Чоповицької територіальної громади. Чоповицька селищна рада як орган місцевого самоврядування, на якого покладено обов'язки представляти інтереси територіальної громади, об'єктивно мала змогу витребувати у ГУ Держгеокадастру у Житомирській області інформацію щодо порушень вимог земельного законодавства на їх території та отримати відповідну інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На виконання вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Коростенська окружна прокуратура листом від 22.10.2024 за №52/1-10327вих-24 повідомила Чоповицьку селищну раду про виявлений факт неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку та наявність підстав для вжиття заходів щодо поновлення інтересів територіальної громади (а.с.119-121).
Чоповицька селищна рада у відповідь на повідомлення окружної прокуратури у листі №1144/02-20 від 25.10.2024 зазначила, що повністю погоджується із виявленими порушеннями, однак вживати заходи представницького характеру шляхом звернення до суду з позовом не має змоги у зв'язку з відсутністю у місцевому бюджеті призначень на сплату судового збору (а.с.122).
Таким чином, оскільки компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади та держави, зокрема після отримання повідомлення прокуратури, вжито не було, й порушені інтереси держави залишаються незахищеними, керівник Коростенської окружної прокуратури, дотримавшись вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", правомірно та обґрунтовано звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Чоповицької селищної ради.
Відповідно до ч.1 ст.50 ЗК України (тут і далі, якщо не зазначено інше, - у редакції, чинній на час момент надання земельної ділянки в постійне користування відповідачу-1), громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку.
За приписами ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (тут і далі, якщо не зазначено інше, - у редакції, чинній на час момент надання земельної ділянки в постійне користування відповідачу-1), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією (ч.1). Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником (ч.2). На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України (ч.5).
Згідно зі ст.7 ЗК України, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч.1 ст.23 ЗК України).
Аналіз зазначених норм свідчить, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася відповідачу-1 ОСОБА_1 не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
Отже законодавством, чинним на час отримання відповідачем-1 земельної ділянки в постійне користування для ведення (селянського) фермерського господарства, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003, ст.2 якого передбачено що відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції як станом на час виготовлення технічної документації та реєстрації спірної земельної ділянки, так і на момент реєстрації права власності за відповідачем-1), члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону України "Про фермерське господарство", встановлює аналогічні норми. Так, ст.31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то ст.32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому ст.13 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.32 ЗК України мають ідентичні назви «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств».
Згідно з положеннями ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч.1, ст.118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Також у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.
Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Суд констатує, що у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб'єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб'єкт господарювання.
Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.
Чинні правові норми ЗК України та Закону України "Про фермерське господарство" не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.
Такі правові висновки сформульовано у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №817/1911/17.
Виходячи із системного аналізу обставин справи у їх сукупності та наявних в матеріалах справи доказів, суд встановив та погодився з доводами прокурора, що відповідач-1 - ОСОБА_1 всупереч наведеним вище вимогам ЗК України та Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство не створив, до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельної ділянки не звертався, при цьому зареєстрував право власності на земельну ділянку, яка втричі перевищує земельну частку (пай) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради, а у подальшому зареєстрував право оренди вказаної земельної ділянки на підставі договору з відповідачем-2 - ТОВ "АГРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА".
З огляду на неправомірність набуття відповідачем-1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111, передача її у користування відповідачу-2 також є незаконною.
Протилежного відповідачами не доведено.
У силу вимог ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
У свою чергу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).
Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм та встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що витребування спірної земельної ділянки у особи, яка нею заволоділа, (відповідач-1) та орендаря (відповідач-2) є ефективним способом захисту.
Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.
У даному випадку втручання у право на мирне володіння спірною земельною ділянкою є збалансованим і виправданим, оскільки ґрунтується на законі, яким урегульовується процедура надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси, які полягають у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом, та у забезпеченні законних і прозорих процедур набуття права приватної власності на землю суб'єктами приватизації.
Відповідач-1 у задоволенні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки на користь Чоповицької об'єднаної територіальної громади в особі Чоповицької селищної ради не заперечив, однак наголосив на відсутності його вини у спірних правовідносинах.
Відповідач-2 жодних документально обґрунтованих заперечень на спростування наведених прокурором підстав позову та заявлених вимог не надав.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Докази, надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст.76-79 ГПК України.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене та оцінивши у повній мірі наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов прокурора обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
У силу вимог ст.129 ГПК України та вищевстановлених судом обставин, судовий збір в сумі 3028,00 грн покладається на відповідача-1 та підлягає стягненню з останнього на користь Житомирської обласної прокуратури.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА МАЛИНІВСЬКА" (сільрада Пиріжківська(з), Комплекс будівель і споруд №2(п), буд. б/н, приміщення 2-1, с. Пиріжки, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11641, ідентифікаційний код 30853543) на користь Чоповицької об'єднаної територіальної громади в особі Чоповицької селищної ради (вул. Вайсера, буд. 1А, с-ще Чоповичі, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11620, ідентифікаційний код 04346250) земельну ділянку з кадастровим номером 1823482800:08:000:0111 площею 10,4100 га.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, м. Житомир, Житомирська обл., 10008, ідентифікаційний код 02909950) 3028,00 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 29.07.25
Суддя Прядко О.В.
Друк: 1 - справу;
- керівнику Коростенської окружної прокуратури на ел.пошту: zvern_kmp@zhit.gp.gov.ua; sud_zt@zhit.gp.gov;
- Житомирській обласній прокуратурі (до ел.каб.);
- позивачу, відповідачу-2 (до ел.каб.);
- представнику відповідача-1 - (до ел.каб.).