вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.06.2025м. ДніпроСправа № 904/7803/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі:
судді Колісника І.І.
за участю секретаря судового засідання Серостанова В.О.
та представників:
позивач: Росітюк Н.М. - самопредставництво;
відповідач: Кенжина О.О. - адвокат;
третя особа-1: Росітюк Н.М. - самопредставництво;
третя особа-2: не з'явився;
третя особа-3: Росітюк Н.М. - самопредставництво;
третя особа-4: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август", смт Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, м. Дніпро
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, м. Дніпро
третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Дніпро
про повернення земельної ділянки шляхом знесення споруди, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У вересні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства Виробнича фірма "Август", в якому заявила наступні вимоги:
- зобов'язати Приватне підприємство Виробнича фірма "Август" (код ЄДРПОУ 13443213) повернути земельну ділянку за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35В, м. Дніпро, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівлі ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м, літ А1-1 та літ. А2-1 надбудова, площею 228,4 кв.м; літ. А-3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м, літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м; А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Усього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1504,3 кв.м, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м (далі - спірний об'єкт нерухомості);
- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно будівлю ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м, літ А1-1 та літ. А2-1 надбудови, площею 228,4 кв.м; літ. А3-1 та літ А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі та літ А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Усього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1загальною площею 1504,3 кв.м, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В, за Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" (код ЄДРПОУ 13443213), реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1424652912101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 23685546 та реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 14093712 із закриттям розділу.
В обґрунтування позовних вимог міськрада зазначила, що відповідач здійснив самочинне будівництво, оскільки спірний об'єкт нерухомості збудований на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту.
Правовою підставою позову про знесення спірного об'єкта нерухомості позивач зазначає, серед іншого, статтю 376 Цивільного кодексу України.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 (суддя Бажанова Ю.А.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (головуючий суддя - Дармін М.О., судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво ресторану "Август" літ. А-1 загальною площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком, навісів літ. В, Г, туалету літ. Б, сходів №№ 1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35В було здійснено на виділеній для цієї мети земельній ділянці, з дотриманням будівельних норм, введено в експлуатацію рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 з оформленням права власності, що спростовує доводи позивача про самовільне будівництво та виключає повернення земельної ділянки шляхом знесення вказаних будівель, а отже, і знесення іншої частини будівлі ресторану "Август", які, як убачається з технічного паспорту будівлі ресторану, становлять єдине ціле.
Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. При цьому, врахувавши відповідні рішення міськради, постанову Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 904/7626/21, дійшов висновку, що відповідач з 01.06.2001 "мирно володіє" належними йому на праві власності об'єктами нерухомого майна за адресою: вул. Набережна В.І. Леніна (наразі - вул. Січеславська Набережна, 35В) і має "правомірні очікування" щодо подальшого використання на умовах оренди земельної ділянки, яка в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод є "майном".
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024, Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Скаржник мотивував подання касаційної скарги, посилаючись на п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та указуючи при цьому на:
- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 21.11.2019 у справі №926/2353/18, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17 та від 03.12.2019 у справі №916/2553/18 та інших (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 60, ч. 2 ст. 61, ст.ст. 116, 123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) у поєднанні з ч. 3 ст. 376, ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України);
- суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив докази у справі, серед іншого: рішення Дніпропетровської міської ради від 19.06.2002 № 251/2, яким передано в оренду ПП ВФ "Август" земельну ділянку площею 0,0782 га по фактичному розміщенню ресторану з літнім майданчиком строком на 3 роки; договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на строк до 19.06.2005; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, яке було скасоване, а за наслідками нового розгляду ПП ВФ "Август" було відмовлено у позові про визнання договору оренди землі поновленим.
У касаційній скарзі Дніпровська міська рада зазначала також про таке.
На момент нового будівництва/реконструкції у відповідача не було права на користування спірною земельною ділянкою; спірні об'єкти нерухомого майна були побудовані та реконструйовані в період 2010 - 2016 років і їх площа становила вже 1504,3 кв.м; ПП ВФ "Август" здійснило будівництво за відсутності проєктної документації, на землях водного фонду, в прибережно-захисній смузі.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/7803/21 скасовано; справу №904/7803/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
У постанові від 28.01.2025 Верховним Судом зазначено, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, тому висновок господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.
Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій вищенаведених правових висновків Верховного Суду не врахували, на які посилається скаржник у касаційній скарзі; належним чином не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21; з урахуванням зазначеного у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, відповідно до вимог статті 86 ГПК України, не перевірили: коли саме здійснювалося відповідне будівництво/реконструкція і чи була на цей час земельна ділянка надана саме для такої мети, а також чи було дотримано всіх правил і умов, необхідних для здійснення будівництва/реконструкції, враховуючи, серед іншого, те, що у наявному у справі свідоцтві про право власності на будівлю ресторану зазначена площа 218,2 кв.м, а після будівництва/реконструкції площа об'єкта вже становила 1504,3 кв.м (а.с. 103 том 1). Не здійснили належної оцінки доводів позивача про те, що спірне майно знаходиться на землях водного фонду в прибережно-захисній смузі. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій відповідно до вимог статті 86 ГПК України не встановили, чи було будівництво/реконструкція самочинним/несамочинним та чи міг відповідач набути права власності на все майно, а фактично виходили із суперечливих висновків, що свідчить про те, що оскаржувані судові рішення не є такими, що ухвалені відповідно до вимог статті 236 ГПК України.
Верховний Суд зазначив також і про те, що апеляційний господарський суд, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 904/7626/21 та, враховуючи встановлені у ній обставини при вирішенні цього спору, не перевірив чи встановлювалися у ній (справа № 904/7626/21) обставини щодо спірної земельної ділянки і майна. Верховний Суд у справі № 904/7626/21 указав, що право ПП ВФ "Август" на спірне нерухоме майно, яке мало ознаки самочинного будівництва, легітимізовано на підставі статті 376 ЦК України шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у цьому випадку має місце завершений юридичний склад набуття ПП ВФ "Август" права власності (визнання права на підставі судового рішення та здійснення у зв'язку з цим подальшої державної реєстрації такого права). Водночас Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі, яка переглядається, зазначив про безпідставність врахування рішення суду у справі № 200/6240/17 (це рішення не стосувалося справи № 904/7626/21, а в ній враховувалися інші судові рішення) з мотивів, викладених у постанові (див. п.п. 6.19, 6.21, 6.24, 6.26 постанови від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21).
Тож колегія суддів у постанові від 28.01.2025 у справі № 904/7803/21 наголосила, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень, викладених у цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 236 - 238 ГПК України.
За частиною першою статті 319 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Справа № 904/7803/21 надійшла до Господарського суду Дніпропетровської області 11.03.2025 разом із супровідним листом Верховного Суду № 31-12/904/7803/21/65/2025 від 28.02.2025.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу від 11.03.2025 справу № 904/7803/21 передано для розгляду судді Коліснику І.І.
Ухвалою суду від 13.03.2025 справу прийнято до розгляду суддею Колісником І.І. за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.04.2025, після чого підготовче засідання було відкладено на 29.04.2025 з викликом сторін у засідання суду.
08.04.2025 через канцелярію суду позивач подав письмові пояснення у справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 28.01.2025, а також клопотання про призначення у справі судової будівельної експертизи, проведення якої заявник просить доручити судовим експертам Дніпропетровського науково-дослідницького інституту судових експертиз для вирішення наступних питань:
- Чи розташований об'єкт нерухомого майна (ресторан) у межах прибережної захисної смуги відповідно до затвердженого проєкту ПЗС?
- Чи були проведені на вказаному об'єкті будівельні роботи, які за своїм характером підпадають під визначення нового будівництва, реконструкції чи капітального ремонту?
- Чи внаслідок виконаних будівельних робіт утворився новий об'єкт нерухомості, відокремлений від первісної будівлі (узаконеного ресторану)?
- Який характер і обсяг будівельних робіт було фактично здійснено (із зазначенням змін до несучих конструкцій, планування, загальної площі тощо)?
- Чи можливо технічно привести об'єкт у стан, що існував до виконання робіт (тобто до самочинного будівництва) без повного знесення будівлі? Якщо так, яким чином?
- Чи відповідає наявний об'єкт (після виконаних робіт) вимогам державних будівельних норм (ДБН), санітарних, екологічних, протипожежних правил та обмеженням, встановленим законодавством для прибережної захисної смуги?
- Які частини об'єкта були збудовані/реконструйовані з порушенням законодавства про охорону вод та прибережних територій (з урахуванням проєкту ПЗС)?
- Які елементи (частини) об'єкта є капітальними будівлями або спорудами, а які - тимчасовими (переносними, зібраними тощо)?
- Чи є якісь побудовані споруди за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35В, крім тих, що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав (а.с. 165 - 168 том 6)?
28.04.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС представник відповідача адвокат Кенжина О.О. подала додаткові пояснення по суті спору (а.с. 203 - 214 том 6).
Ухвалою суду від 29.04.2025 підготовче засідання за клопотанням представників сторін було відкладено на 13.05.2025 у межах продовженого цією ухвалою підготовчого провадження до 11.06.2025.
12.05.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до суду надійшло заперечення відповідача на клопотання позивача про проведення судової експертизи (а.с. 237-238 том 6).
13.05.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС позивач подав заперечення на пояснення відповідача, що надійшли до суду 28.04.2025 (а.с. 1 - 6 том 7).
Ухвалою суду від 13.05.2025 підготовче засідання відкладено на 29.05.2025.
28.05.2025 позивач подав додаткові пояснення по суті спору з документальним обгрунтуванням (а.с. 31 - 33 том 7).
Узагальнена позиція позивача у справі.
Позовні вимоги грунтуються на твердженні позивача щодо самочинного будівництва спірного об'єкта нерухомості в цілому після його реконструкції на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту.
Особливо увагу позивач акцентує на таких обставинах.
1. Нове будівництво і реконструкція на земельній ділянці комунальної власності згідно із судовим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17 відбулися протягом 2010 року.
2. Дозвільна документація щодо проведення будівельних робіт, в тому числі щодо реконструкції, у компетентного органу відсутня.
3. Діючого договору оренди земельної ділянки, на якій було побудоване нерухоме майно, на час будівництва не виявлено.
4. За результатами нового будівництва, реконструкції утворився новий об'єкт нерухомого майна, який за своїми технічними характеристики є відмінним від первинного обєкта нерухомого майна, побудованого в 2001 році, що підтверджується судовим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17.
5. Новий об'єкт нерухомого майна був зареєстрований в 2017 році.
6. Відповідно до проєкту ПЗС, спірне нерухоме майно знаходиться в межах водоохоронної зони і вказаний об'єкт не є захисною спорудою. Відповідно будівельні роботи були проведені в межах водоохоронної зони.
7. Приписами статті 376 ЦК України в поєднанні з конструкцією статей 60,61 Земельного кодексу України та статей 88, 89 Водного кодексу України не передбачена можливість визнавати право власності на самочинно збудоване майно та взагалі на будь-яке майно, яке розташоване на землях водного фонду в межах прибережно-захисних смуг.
Узагальнена позиція відповідача у справі.
Відповідач позов не визнає, вважає його необгрунтованим та просить відмовити у його задоволенні повністю.
Основними запереченнями проти позову є такі.
1. Позивачем не доведено належними доказами факту самовільного зайняття земельної ділянки (не зазначено ані розміру, ані площі, ані характеристик, ані кадастрових номерів таких ділянок, не проведено обстеження земельних ділянок, не жодного доказу їх самовільного зайняття).
2. Позивачем не доведено належними доказами факту самочинного будівництва (з урахуванням позовних вимог, а рішення самого позивача підтверджують законність проведеного будівництва).
3. Позивачем не доведено належними доказами факту порушення відповідачем Водного кодексу України України та водозахисного законодавства.
4. Позовні вимоги позивача фактично зводяться до скасування у невстановлений законом спосіб власних рішень позивача про надання дозволів на будівництво та посвідчення права власності відповідача, а також рішень про затвердження розмірів прибережної захисної смуги та водоохоронної зони в межах ресторану відповідача.
За результатом підготовчого засідання 29.05.2025 господарський суд ухвалою від 29.05.2025 за клопотанням представників сторін у черговий раз відклав підготовче засідання на 17.06.2025 для надання їм можливості подати додаткові докази в обгрунтування позовних вимог і заперечень.
16.06.2025 позивач подав до суду листи департаменту роботи з активами Дніпровської міської ради № 3/15-220 від 29.05.2025, № 3/15-262 від 16.06.2025 (з викопіюваннями з матеріалів містобудівного кадастру щодо території в районі вул. Січеславська Набережна, 35В з нанесеними межами водоохоронної зони станом на 2010 рік) на запит департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради з інформацією про те, що будівлі та споруди за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В розташовані в межах території, стосовно якої було розроблено проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпра на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпра від причалу Фестивального до межі міста з Кам'янською міською радою (ділянка 2); згідно з матеріалами вказаного проєкту землеустрою земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В розташована у межах прибережної захисної смуги р. Дніпра (а.с. 78 - 87 том 7).
17.06.2025 відповідачем подана до суду Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро в натурі (на місцевості) за адресою: вул. Набережна В.І. Леніна, 35В, Жовтневий район (Приватне підприємство Виробнича фірма "Август") (а.с. 88 - 149 том 7).
Ухвалою суду від 17.06.2025 у задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено (а.с. 152 - 157 том 7).
Ухвалою суду від 17.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.06.2025 о 10:15 год з викликом представників учасників справи в судове засідання.
У судове засідання, призначене на 26.06.2025, представники третіх осіб-2, 4 не з'явилися, про дату, час і місце засідання суду повідомлялися належним чином відповідно до вимог статей 6, 120, 242 ГПК України.
З огляду на викладене та відповідно до статті 202 ГПК України неявка в засідання суду належно повідомлених учасників справи не перешкоджає подальшому руху справи за їхньої відсутності.
У судовому засіданні представники сторін підтвердили свої вимоги та заперечення, викладені в поданих до суду заявах по суті справи.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.06.1996 № 944 Виробничій фірмі "Август" надано у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди земельну ділянку в районі готелю "Дніпропетровська" на вул. Набережній В.І. Леніна площею 0,0200 га для проєктування та будівництва павільйону-кафе "Август" (а.с. 69 том 1).
23.08.1996 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та Виробничою фірмою "Август" укладено договір № 721/9 на право тимчасового користування строком на п'ять років земельною ділянкою на правах оренди, відповідно до якого Виробничій фірмі "Август" передано у користування земельну ділянку по вул. Набережній В.І. Леніна площею 0,0200 га для проєктування та будівництва павільйону-кафе "Август" (а.с. 70 том 1).
Розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 № 770р присвоєно об'єктам Приватного підприємства Виробничої фірми "Август" по вул. Набережна В.І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз. 1) - вул. Набережна В.І. Леніна, 35Б; ресторану "Август" (поз. 2) - вул. Набережна В.І. Леніна, 35В (а.с. 71-72 том 1).
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.05.1999 № 1101/1 Приватному підприємству Виробничій фірмі "Август" надано у тимчасове короткострокове користування строком на 2 роки земельні ділянки на вул. Набережній В.І. Леніна площею 0,144 га, з них 0,072 га для проєктування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га для проєктування та будівництва літніх майданчиків (а.с. 73 - 74 том 1).
15.06.1999 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" укладено договір на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 № 1203, відповідно до якого (з урахуванням додаткової угоди від 15.10.2003) Приватному підприємству Виробничій фірмі "Август" надано у тимчасове короткострокове користування строком із червня 1999 року по 09.04.2006 земельні ділянки на вул. Набережній В.І. Леніна площею 0,144 га, з них 0,072 га для проєктування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га для проєктування та будівництва літніх майданчиків (а.с. 75-76 том 1).
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1 з літнім майданчиком на вул. Набережній В. І. Леніна 35В та оформлення права власності, відповідно до якого затверджено акт державної технічної комісії від 06.01.1998 про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. "А-1" загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком, навісів літ. "В", "Г", туалету літ. "Б", сходів №№ 1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35В, збудованих Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" (а.с. 80-81 том 1).
01.06.2001 Приватному підприємству Виробничій фірмі "Август" видано свідоцтво про право власності на будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком, навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи №№ 1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35В у м. Дніпропетровську (а.с. 82 том 1).
Зазначені у свідоцтві об'єкти нерухомості зареєстровані Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації на праві власності за Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" 01.06.2001 та записані в реєстрову книгу № 54юн за реєстровим № 2634-167.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19.06.2002 № 251/2 передано в оренду ПП Приватному підприємству Виробничій фірмі "Август" строком на 3 роки земельну ділянку площею 0,0782 га для фактичного розміщення ресторану з літнім майданчиком. На підставі цього рішення між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на строк до 19.06.2005 (а.с. 14 - 19 том 1).
У подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2007, визнано продовженим договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на той самий строк та на тих самих умовах, тобто ще на 3 роки. Проте постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2007 указані судові рішення у цій справі було скасовано, а саму справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2007 у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням від 16.02.2005 № 62/25 міськрада погодила Приватному підприємству Виробничій фірмі "Август" місце тимчасового розташування літнього майданчика кафе (без будь-якого будівництва) на території (попередній кадастровий номер 1210100000:0106:02533, код ДЗК 69000098) по вул. Набережній В.І. Леніна в районі буд. № 35В, площею 0,031 га. При цьому міськрада дала згоду на розробку проєкту відведення земельної ділянки для розташування об'єкта та зобов'язала підприємство укласти з виконкомом міської ради договір про резервування земельної ділянки протягом місяця з моменту прийняття цього рішення (а.с. 37 - 41 том 7).
На виконання рішення міської ради від 16.02.2005 № 62/25 було укладено договір між сторонами у цій справі від 11.03.2005 № 498/25 про резервування земельних ділянок у місті строком до 16.02.2006 (а.с. 142 том 7).
За змістом пункту 1.1 цього договору він укладений з метою комплексної забудови міста на період виконання проєктно-кошторисної документації об'єкта та розробки проєкту відведення земельної ділянки.
Відповідно до пункту 3.4 договору забудовник - Приватне підприємство Виробнича фірма "Август" було зобов'язане, серед іншого, не приступати до будівництва об'єкта без отримання дозволу на будівництво об'єкта та оформлення права користування земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства.
Варто зазначити, що указаним рішенням міськради й укладеним договором була допущена правова невизначеність щодо правової природи правовідносин сторін на майбутнє: користування земельною ділянкою без права чи то з правом на забудову в установленому законом порядку.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 № 284/5 затверджено проєкт водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35В; зобов'язано Приватне підприємство Виробничу фірму "Август" у тримісячний строк з моменту прийняття цього рішення забезпечити виконання топографо-геодезичних робіт із встановлення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В відповідно до затвердженого проекту (а.с. 96-97 том 7).
Згідно з указаним проєктом водоохоронної зони територія споруд ресторану "Август" з прилеглою територією літнього майданчика повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро. Довжина прибережної захисної смуги - 117,5 м, площа прибережної захисної смуги - 0,1142 га (а.с. 85 - 90 том 1).
У подальшому рішенням Дніпропетровської міської ради від 06.10.2010 № 80/61 "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5" пункт 2.2 рішення викладено у новій редакції: "Виконання топографо-геодезичних робіт із встановлення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережній В.І. Леніна, 35В Жовтневого району м. Дніпропетровська відповідно до проєкту (п. 1 цього рішення) у тримісячний термін з моменту прийняття цього рішення" (а.с. 91 том 1; а.с. 97-98 том 7).
На підставі Технічного завдання від 24.11.2010 № 07-1188 на виконання робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги ріки Дніпро в натурі (на місцевості) Комунальним підприємством "Земград" Дніпропетровської міської ради за замовленням відповідача у цій справі виконано роботи з метою встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги ріки Дніпро в натурі (на місцевості) відповідно до проєкту "Водоохоронна зона та прибережна смуга р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35В Жовтневого району м. Дніпропетровська", розробленого Державним регіональним проектно-вишукувальним інститутом "Дніпроводгосп" та затвердженого рішеннями Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 № 284/5, від 06.10.2006 № 80/61, погодженого службами міста.
За результатом виконаних робіт була складена технічна документація із землеустрою 093559 щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро в натурі (на місцевості) (а.с. 91 - 141 том 7).
За інформацією департаменту по роботі з активами, відображеною у листах від 29.05.2025 № 3/15-220, від 16.06.2025 № 3/15-262 водоохоронна зона та прибережна захисна смуга р. Дніпро в районі адреси: вул. Січеславська Набережна, 35В була визначена рішенням міської ради від 12.10.2006 № 284/5 "Про проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35В Жовтневого району м. Дніпропетровська" та рішенням міської ради від 12.10.2006 № 284/5 "Про проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" на літніх майданчиків по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35В Жовтневого району м. Дніпропетровська".
На сьогоднішній день будівлі та споруди за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В розташовані в межах території, стосовно якої було розроблено проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпра на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпра від причалу Фестивального до межі міста з Кам'янською міською радою (ділянка 2).
Рішенням міської ради від 19.03.2025 № 220/64 "Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги" були затверджені зазначений проєкт землеустрою, водоохоронна зона та прибережна захисна смуга р. Дніпра згідно з площею, визначеною цим проєктом, за винятком території Шевченківського району м. Дніпра.
Згідно з матеріалами вказаного проєкту землеустрою земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В розташована в межах прибережної захисної смуги м. Дніпра (а.с. 83 - 85 том 7).
28.11.2016 проведена технічна інвентаризація будівлі ресторану "Август", в результаті якої видано новий технічний паспорт на будівлю ресторану по вул. Набережна В.І. Леніна, 35В, яким засвідчена наступна характеристика будинку, господарських будівель та споруд: літ. А-1 будівля ресторану; літ. А1-1 - надбудова; літ. А2-2 надбудова; літ. А3-1 - прибудова; літ. А4-1 - тераса; літ. А5-1 - тераса; літ. А6-1 - тераса; літ. а-1 - прибудова; літ. Д-1 - будівля туалету; літ. а - ганок, літ. И - навіс; літ. Г - навіс; літ. Е - навіс; літ. Ж - навіс; літ. №1-10, I - споруди (а.с. 92 - 108 том 1).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17 за участю третьої особи Дніпровської міської ради, яке набрало законної сили, визнано за Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" право власності на переобладнані будівлі ресторану літ. А-1 загальною площею 197,3 м2, самочинно збудоване нерухоме майно літ. А1-1 та літ. А2-1 надбудова площею 228,4 м2; літ. А3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі площею 411 м2; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі площею 274,8 м2; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі площею 392,8 м2. Усього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1504,3 м2, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ. Г, споруди № 1-10, І; ганок - 24 м2, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі площею 7м2, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В (стара назва - Набережна В. І. Леніна).
Право власності на вказані об'єкти нерухомості визнано за відповідачем у цій справі за його зустрічним позовом на підставі статті 392 ЦК України.
За обставинами вказаної справи протягом 2010 року підприємство власними силами здійснило реконструкцію (перебудову) об'єктів нерухомого майна шляхом розширення його площі, укріплення фундаменту та стін, а також будівництва нових об'єктів нерухомості. 28 листопада 2016 року експертом за заявою ПП ВФ "Август" була проведена технічна інвентаризація будівлі ресторану № 00476/16, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, по вул. Січеславська Набережна, 35В, в результаті якої був виданий новий технічний паспорт на будівлю ресторану, в якому міститься план та технічна характеристика об'єктів нерухомого майна після проведення реконструкції (перебудови). З метою визначення та встановлення відповідності проведеної реконструкції нежитлової будівлі ресторану, вимогам державним будівельним нормам, протипожежним та санітарним нормам, ПП ВФ "Август" звернулося до ТОВ фірма "Технология" за технічним висновком стосовно придатності будівельних конструкцій, які розташовані за адресою м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В, до подальшої експлуатації. ТОВ фірма "Технология" було надано технічний висновок, відповідно до якого конструкції будівель літ. А2-1 - загальною площею 166,1 м2, ганок літ. а - загальною площею 24 м2, прибудова кухні літ. А3-1, прибудова тераса літ. А4-1, - загальною площею 411 м2, прибудова туалету літ. а-1, прибудова літ. А5-1, - загальною площею 274,8 м2, прибудова з терасою літ. А6-1, - загальною площею 392,8 м2, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И. літ. Г, споруди № 5-10, 1, будівля туалету літ. Д-1, - загальною площею 7 м2 - знаходяться у задовільному стані та придатні до подальшої експлуатації.
У зв'язку із здійсненням реконструкції (перебудови) нежитлової будівлі ресторану, ПП ВФ "Август" не було розроблено проєктної документації на будівництво та не було подано до інспекції архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Згідно з технічним паспортом на будівлю ресторану за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Леніна, 35В станом на 28.11.2016 об'єкт нерухомості складається з:
переобладнаної будівлі ресторану літ. А-1, яка, у свою чергу, складається з приміщень № 1 тамбур, площею 3,3 м2, приміщення № 2 зала, площею 106,6 м2, приміщення № 3 коридор, площею 9,3 м2, приміщення № 4 коридор, площею 3,5 м2, приміщення № 5 площею 2,3 м2, приміщення № 6 площею 1,2 м2, приміщення № 7 площею 10,5 м2, приміщення № 8 підсобне площею 3 м2, приміщення № 9 підсобне площею 6,9 м2, приміщення № 10 площею 8,7 м2, приміщення № 11 коридор, площею 3,2 м2, приміщення № 12 гардеробна, площею 4,7 м2, приміщення № 13 коридор, площею 13,2 м2, приміщення № 14 туалет площею 1,4 м2, приміщення № 15 туалет, площею 6,9 м2, приміщення № 16 туалет, площею 5,8 м2, приміщення № 17 підсобне, площею 6,8 м2, загальною площею 197,3 м2;
самочинно збудованого нерухомого майна (1307 м2):
- літ. А1-1, А2-1 надбудова, що складається з приміщень № 1 кафе площею 28,3 м2, приміщення № 2 підсобне, площею 10,4 м2, приміщення № 3 підсобне, площею 25,4 м2, № 4 підсобне площею 3,6 м2, № 5 туалет площею 3,3 м2, № 6 туалет площею 1,8 м2, № І літня тераса площею 155,6 м2, загальною площею 228,4 м2;
- ганок літ. а загальною площею 24 м2;
- літ. А3-1, літ. А4-1, розташовані на першому поверсі, складаються з приміщень № 1 тамбур площею 1,0 м2, № 2 кухня площею 98,5 м2, № 3 тамбур площею 0,6 м2, № 4 підсобне площею 2,6 м2, № 5 підсобне площею 6,4 м2, № І літня тераса площею 301,9 м2, загальною площею 411 м2;
- літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, складається з приміщень № 1 туалет площею 6,1 м2; літ. А5-1 приміщення на першому поверсі, складається з приміщень № 2 туалет площею 5,6 м2, № 3 підсобне площею 8,8 м2, № 4 комора площею 2,2 м2, № 5 підсобне площею 9,2 м2, № І літня тераса площею 242,9 м2, загальною площею 274,8 м2;
- літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, складається з приміщень № 1 коридор площею 32 м2, № 2 туалет площею 3,1 м2, № 3 підсобне площею 6,0 м2, № 4 комора площею 2,1 м2, № 5 коридор площею 2,1 м2, № 6 підсобне площею 6,8 м2, № 7 щитова площею 9,3 м2, № І літня тераса площею 331,4 м2, загальною площею 392,8 м2,
- навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ. Г, споруди № 1-10, І; літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, складається з приміщень № 1 коридор площею 1,7 м2, № 2 коридор площею 2,6 м2, № 3 туалет площею 1,3 м2, № 4 туалет площею 1,4 м2, загальною площею 7м2.
Усього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1504,3 м2, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В.
Відповідно до технічного висновку, виконаного ТОВ Фірма "Технологія" станом на 10.01.2016 за результатами обстеження будівель ПП ВФ "Август", розташованих за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В, несучі конструкції будівель літ.А-1, літ. А1-1, літ. А2-1, літ. А3-1, літ. А4-1, літ. А5-1, літ. А6-1, літ. а-1, літ. Д-1, літ. а, фундаменти, стіни збірні ж/б каркас, внутрішні сходи, перекриття, перемички знаходяться у задовільному стані та придатні для подальшої експлуатації (а.с. 21 - 26 том 1).
Зазначене рішення у справі № 200/6240/17 в апеляційному порядку не переглядалося: ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.08.2017 апеляційна скарга Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2017 року була повернута заявнику у зв'язку з відсутністю доказів подання апеляційної скарги повноважною особою.
За частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17 державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" 28.11.2017 здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1424652912101), а саме будівлю ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м, літ А1-1 та літ. А2-1 надбудови, площею 228,4 кв.м; літ. А3-1 та літ А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі та літ А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Усього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1504,3 кв.м, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35В.
Факт державної реєстрації підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 27 - 30 том 1).
Дніпровська міська рада, стверджуючи, що спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом (побудований відповідачем без відповідної дозвільної документації та на самовільно зайнятій земельній ділянці), вимагає припинення права власності відповідача на спірний об'єкт нерухомості та скасування державної реєстрації, а також повернення спірної земельної ділянки позивачу шляхом знесення спірного об'єкта нерухомості, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.
Зважаючи на принцип диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відтак з урахуванням предмета та підстав позову предметом доказування у справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для повернення земельної ділянки, що розташована за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35В у м. Дніпрі, шляхом знесення спірного об'єкта нерухомості, а також припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
За змістом частини першої статті 122 ЗК України передавання земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб відноситься до компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України).
Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частина третя).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16 звернула увагу на те, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав власника розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Отже, у разі доведеності факту самовільного зайняття його земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16).
Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч. 1). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5). Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (ч. 6). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч. 7).
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва. Для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно передбачено єдині правові підстави, які визначені частиною третьою (для забудовника) та частиною п'ятою (для власника/користувача земельної ділянки) статті 376 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 звертає увагу на те, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю (п. 86).
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18; п. 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, треба розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Водночас сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не варто розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (п.п. 88, 89, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Згідно зі статтею 5 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" (далі - Закон № 2780-XII), у редакції, чинній протягом будівництва спірного об'єкта нерухомості з видачею відповідачу 1 червня 2001 року свідоцтва про право власності та протягом 2010 року - часу його реконструкції, основні вимоги до містобудівної діяльності полягали в наступному.
При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:
розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови;
розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;
раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;
охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;
урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;
інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;
участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;
захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.
Державний контроль у сфері містобудування здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими спеціально уповноваженими на це державними органами (ст. 24 Закону № 2780-XII).
За змістом статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Стаття 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV (із змін. і доп.) "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Інших правових наслідків, крім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Зазначений висновок відповідає усталеній судовій практиці, викладеній, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі 203/5561/16.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19)).
З наявних у справі доказів убачається:
- передача позивачем в межах своєї компетенції в оренду відповідачу строком із червня 1999 року по 09.04.2006 земельної ділянки по вул. Набережній В.І. Леніна (вул. Січеславська Набережна) площею 0,144 га, з них 0,072 га для проєктування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га для проєктування та будівництва літніх майданчиків;
- затвердження акта державної технічної комісії від 06.01.1998 про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1, над. літ. А1 загальною площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком, навісами літ. "В", "Г", туалетом літ. "Б", сходами №№ 1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна 35В (вул. Січеславська Набережна, 35В) з оформленням, видачею відповідачу й відповідною державною реєстрацією 01.06.2001 свідоцтва про право власності на указаний об'єкт нерухомості;
- передача в оренду відповідачу за договором від 10.09.2002 строком до 19.06.2005 земельної ділянки площею 0,0782 га за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 35В (вул. Січеславська Набережна, 35В) для фактичного розміщення ресторану з літнім майданчиком.
За змістом статті 120 ЗК України, в редакції на дату набрання цим Кодексом чинності - 01.01.2002, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди (ч. 1). При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда (ч. 5).
Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України у поточній редакції у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
Отже, набуття відповідачем у власність ресторану "Август" площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком і прибудовами не містить ознак самочинного будівництва, що має й відповідні правові наслідки - право користування земельною ділянкою.
Проте указаний об'єкт нерухомості за проєктом водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, затвердженим рішенням Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 № 284/5 побудований у прибережній захисній смузі. Ситуація щодо цього не змінилася як на 2010 рік - час реконструкції ресторану "Август", ухвалення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17 (див. Технічну документацію 093559 за 2010 рік щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро в натурі (на місцевості) - а.с. 91 - 144 том 7), так і на час розгляду цієї справи (див. листи департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 29.05.2025 № 3/15-220, від 16.06.2025 № 3/15-262 - а.с. 83 - 85 том 7).
Частинами п'ятою - сьомою статті 87 ВК України (до окремого застереження - в редакції, чинній на час видачі відповідачу свідоцтва про право власності та його реєстрації на ресторан "Август" площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком і прибудовами та на час його реконструкції), передбачено, що порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 5).
Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч. 6).
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища (ч. 7).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 88 цього ж Кодексу з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ч. 1).
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;
для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (ч. 2).
Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (ч. 3).
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (ч. 4).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 89 ВК України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
За ВК України у поточній редакції основний зміст наведених статей 87, 88, 89 цього Кодексу залишився без принципових змін.
Єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486 (із змін. і доп.) (далі - Порядок № 486).
Станом на час забудови ресторану "Август" та видачі свідоцтва про право власності на нього (01.06.2001) пунктом 10 Порядку № 486 було встановлено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України (п. 4 Порядку № 486).
Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації (п. 5 Порядку № 486).
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами Рад, органами охорони навколишнього природного середовища (п. 15 Порядку № 486).
Станом на час реконструкції ресторану "Август" (2010 рік) та ухвалення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17 редакція пунктів 4, 5, 10 Порядку № 486 не змінилася, за винятком пункту 15, редакція якого набула нового змісту стосовно суб'єктів контролю, а саме: контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами рад, Держекоінспекцією та її територіальними органами.
Важливим у цьому контексті є також й положення ЗК України.
За змістом статей 60, 61 цього Кодексу у період з часу набрання ним чинності (01.01.2002) й на час розгляду справи прибережні захисні смуги встановлюються вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об'єктів - згідно з частиною другою цієї статті.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту (ст. 60 ЗК України).
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, серед іншого, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (ст. 61 ЗК України).
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності технічної документації із землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України.
Зазначений висновок відповідає висновкам Верховного Суду про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (див. постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 41)).
За вказаних обставин можна дійти висновку, що хоча будівництво ресторану "Август" не є самочинним, однак таке будівництво ресторану з наступною реконструкцією здійснені в прибережній захисній смузі, що недопустимо.
Підставою позову зазначена обставина не визначена.
При цьому реконструкція здійснена без належної проєктної документації, без згоди позивача - власника спірної земельної ділянки, що свідчить про самочинну реконструкцію у розумінні статті 376 ЦК України. Подальша його легітимізація в судовому порядку шляхом ухвалення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 10.07.2017 про право власності відповідача на спірний об'єкт нерухомості та державна реєстрація цього права власності за відповідачем 28.11.2017 в Державному реєстрі речових прав не змінює статус cамочинно реконструйованого спірного об'єкта нерухомості.
Відтак позивач має право на судовий захист права власності на землю, однак необхідно враховувати таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 у питанні щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, виснувала, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (п. 112).
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (п. 113).
Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини четвертої або п'ятої статті 376 ЦК України (п. 132).
Судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) (п. 136).
Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації (п. 137).
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ) (п. 138).
За вказаних обставин позовні вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості не є ефективним способом захисту, а тому задоволенню ці вимоги не підлягають.
Належним та ефективним способом захисту у цій справі можуть бути вимоги про знесення спірного об'єкта нерухомості, однак щодо цих заявлених позивачем вимог суд враховує наступне.
Cтаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (див. рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Європейський суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№46577/15) від 21.04.2016 р., вказав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Викладене дає підстави стверджувати, що в основу юридичного аналізу трискладового тесту (законність, легітимність, пропорційність) покладено попереднє з'ясування питання щодо самого факту втручання у право мирного володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі", заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ від 02 березня 2005 року у справі "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини", заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії", заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява № 44277/98.
Показовим у питанні щодо "майна", яке підлягає захисту, є рішення ЄСПЛ 12 грудня 2024 року у справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України" (заява № 59414/15).
Заява у цій справі стосувалася визнання недійсним права власності підприємства-заявника на майно у судовому провадженні, ініційованому проти нього прокурором, на тій підставі, що майно було самочинною забудовою, зведеною на земельній ділянці, яка перебувала у комунальній власності.
Спірним майном у цій справі було літнє кафе в парку, яке до придбання його у власність підприємством-заявником (березень 2012 року) було самочинно побудоване у 2004-2005 р.р. (у розумінні статті 376 ЦК України, без права оренди на землю) приватним підприємцем, а також не було ним зареєстроване. У січні 2008 року судом апеляційної інстанції було постановлено про знесення самочинної будівлі.
Знесення здійснено не було. Натомість самочинно збудоване кафе, без державної реєстрації права власності, було відчужене приватним підприємцем у 2008 (2010?) році за договором купівлі-продажу на користь фізичної особи (без нотаріального посвідчення) з наступним визнанням дійсним цього договору та визнанням за покупцем-фізичною особою права власності на кафе на підставі рішення районного суду від 12.07.2011, а також державною реєстрацією за ним права власності.
У 2011 році мало місце чергове відчуження кафе новим власником (фізичною особою) на користь двох інших фізичних осіб, які здійснили державну реєстрацією свого права власності та передали у березні 2012 року це кафе до статутного капіталу підприємства-заявника.
У 2012, 2014 роках прокурором, який діяв в інтересах міської ради, були оскаржені рішення районного суду від 12.07.2011, договори купівлі продажу літнього кафе між фізичними особами, їхні права власності та право власності підприємства-заявника.
Суди трьох інстанцій ухвалювали рішення на користь прокурора.
Рішенням від 27.01.2016, ухваленим у межах іншого провадження, підприємство-заявника зобов'язали звільнити відповідну земельну ділянку і знести всі самочинно побудовані об'єкти на ній (п.п. 1 - 12).
Підприємство-заявник погодилося, що відповідне втручання могло мати загальний інтерес, але стверджувало, що це втручання не було законним і пропорційним. Зокрема, воно стверджувало, що було добросовісним власником кафе, а тому кафе не могло бути відчужене у нього жодною особою, не кажучи вже про державу. У будь-якому випадку підприємство-заявник не могло нести відповідальність за помилки органів державної влади. Крім того, воно наголосило, що його скарги стосувалися лише визнання його права власності на кафе недійсним, і воно не висувало жодних вимог чи скарг стосовно земельної ділянки. Підприємство-заявник також зазначило, що воно було позбавлене майна без будь-якої компенсації (п. 21).
ЄСПЛ у цій справі зазначив, що підприємство-заявник справді скаржилося на визнання недійсним його права власності на відповідне кафе, і не висувало жодних скарг щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване. Водночас Суд зауважив, що кафе було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування, а тому воно було визнано самочинною забудовою і було видано наказ про його знесення. Ключове занепокоєння органів державної влади в цьому провадженні полягало в тому, щоб повернути земельну ділянку у володіння міської ради, і повернути її до стану, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника. Проте провадження призвело до того, що підприємство-заявник втратило своє зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, побудований на цій земельній ділянці (п. 22).
Оцінюючи дії учасників угод про придбання у власність літнього кафе, ЄСПЛ зауважив, що ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник, його засновники/учасники, особи, які внесли до його статутного капіталу спірний об'єкт нерухомості, порушили закон чи брали участь у будь-яких шахрайських діях. Спірний об'єкт нерухомості був зареєстрований за ними органами державної влади. Літнім кафе підприємство-заявник володіло без жодних перешкод щонайменше два роки.
Тому Суд, посилаючись на власну практику (рішення у справах "Іванова та Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria), заява № 46577/15, пункт 68, від 21 квітня 2016 року, "Газанфар Маммадов проти Азербайджану" [Комітет] (Gazanfar Mammadov v. Azerbaijan) [Committee], заява № 4867/10, пункт 47, від 23 вересня 2021 року, "ТОВ "Азалія" та інші проти України" [Комітет] (Azaliya, TOV and Others v. Ukraine) [Committee], заяви № 31211/14 і № 31338/14, від 09 березня 2023 року, та рішення у справі "Зела проти Албанії" (Zela v. Albania), пункти 55 і 56), вважав, що відповідне кафе було "майном" підприємства-заявника і захистив його права власності на підставі свого висновку про непропорційне втручання у це право з боку держави й порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п.п. 24, 25, 33).
У справі, що розглядається, відповідач повністю дотримався процедури отримання земельної ділянки для будівництва ресторану "Август" площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком та прибудовами, отримав державне свідоцтво про право власності, здійснив державну реєстрацію свого права власності.
Ні позиція позивача у справі, ні наявні у справі докази не дають жодних підстав стверджувати про недобросовісну, сумнівну поведінку відповідача під час набуття ним права власності на зазначений об'єкт нерухомості та користування ним.
Тому щодо права відповідача на ресторан у такому стані, то він безперечно може бути віднесений до "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Щодо реконструкції ресторану "Август".
Відповідно до пункту 3.21 БН А2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
З указаного випливає, що реконструкція не означає фактичне припинення існування одного об'єкта нерухомості та створення на його місці іншого, а лише передбачає перебудову уже введеного в експлуатацію об'єкта будівництва, що здійснюється шляхом зміни його геометричних розмірів та/або функціонального призначення.
Згідно зі статтею 9 Закону від 20.05.1999 р. № 687-XIV (із змін. і доп.) "Про архітектурну діяльність", в редакції на час реконструкції ресторану "Август", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій".
Статтею 28 цього ж Закону (в редакції на час спірних правовідносин) власники та користувачі об'єктів архітектури зобов'язані:
утримувати в належному стані будинки і споруди, а так само закріплені за ними земельні ділянки, додержуватися під час експлуатації об'єкта архітектури вимог, визначених у його архітектурно-технічному паспорті, встановлених місцевими правилами забудови населених пунктів, а також вимог законодавства;
отримувати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов'язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об'єкта архітектури;
у разі необхідності внесення змін до об'ємно-просторових, планувальних та інших рішень об'єкта архітектури розробляти відповідну проектну документацію згідно з вимогами архітектурно-технічного паспорта об'єкта, погоджувати, затверджувати її та проводити будівельні роботи в установленому законодавством порядку;
зберігати комплект проектної документації, за якою збудовано об'єкт архітектури, та передавати цю документацію новому власнику.
За змістом чинної на час спірних правовідносин статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (втрат. чин. 12.03.2011) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.
Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи.
Орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації.
У разі якщо зазначені в заяві (клопотанні) наміри належать до переважного чи допустимих видів забудови відповідної території, орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, встановлені місцевими правилами забудови населеного пункту.
У разі якщо наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації та видам використання території, встановленим місцевими правилами забудови, державними нормами, орган місцевого самоврядування протягом місяця з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику висновок щодо цієї невідповідності та рекомендації стосовно можливої зміни намірів забудови земельної ділянки.
Отже, будівництво об'єктів, їх реконструкція вимагали дотримання відповідного порядку, викладеного у згаданому законодавстві, у тому числі отримувати дозвіл на виконання робіт, пов'язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об'єкта архітектури.
Водночас відповідно до Переліку будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 р. № 1104 (чинною на час спірних правовідносин, втр. чин. 13.05.2011), відновлення або посилення чи поліпшення окремих конструкцій будівель та споруд, зокрема таких, що перебувають в аварійному стані, без зміни їх функціонального призначення і архітектурного вигляду дозволу не потребують.
Відповідач у справі надав суду копію його листа-повідомлення (листопад 2010 рік) на адресу Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області про початок виконання будівельних робіт відповідно до розробленої проєктної документації, на які не вимагається дозвіл (а.с. 145 том 7). Подання відповідачем цього листа на адресу контролюючого органу позивачем не спростовано.
За наявними у справі доказами можна стверджувати, що реконструкція ресторану "Август" не призвела до фактичного припинення існування одного об'єкта нерухомості та створення на його місці іншого; реконструкція призвела лише до зменшення його площі з 218,2 кв.м до 197,3 кв.м; реконструкція самого ресторану супроводжувалася також самочинним будівництвом нежитлових приміщень (без погодженої проєктної документації) загальною площею 1307 кв.м на спірній земельній ділянці, яка не є сформованою - номер земельного кадастру відсутній, граничні межі не визначені.
Не спростованим позивачем є також і факт звернення відповідача до міськради із заявою від 13.10.2010 № 138 про надання в оренду земельної ділянки по фактичному розміщенню об'єктів - ресторану "Август" з літніми майданчиками по вул. Набережна В.І. Леніна, 35В та клопотанням від 19.10.215 (вх. № 36/110), за результатом розгляду якого Дніпропетровською міською радою від 30.09.2015 № 190/67 було прийнято рішення про надання дозволу ПП ВФ "Август", код ЄДРПОУ 13443213, на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівлі та споруд ресторану з літнім майданчиком по вул. Набережній В.І. Леніна, 35В (Жовтневий рафон) (а.с. 93 том 7, а.с. 221-222 том 3). Цим же рішенням міськрада зобов'язала ПП ВФ "Август" замовити у суб'єктів господарювання,. що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та після його погодження, відповідно до чинного законодавства, подати цей проєкт до міської ради для прийняття відповідного рішення. Строк дії цього рішення було встановлено у два роки з моменту його прийняття.
Рестораном "Август" з літнім майданчиком і спорудами відповідач безперешкодно добросовісно володів і користувався до реконструкції - з 2001 року до 2010 року, а після реконструкції строк користування тривав з 2010 до 03.09.2021, тобто до звернення з позовом до суду (а.с. 34 т. 1). Претензії позивача щодо оплати за користування земельною ділянкою відсутні.
Відтак очевидно, що побудові в прибережній захисній смузі ресторану "Август" з літнім майданчиком і спорудами, реконструкції цього ресторану й побудові самочинних нежитлових приміщень площею 1307 кв.м (забудові міста) сприяли неправомірні, безконтрольні, заохочувальні дії самого власника земельної ділянки - позивача. При цьому суд також приймає до уваги й нестандартну процедуру, яка призвела до визнання права власності відповідача на ресторан "Август" після його реконструкції з визнанням за відповідачем також права власності на самочинні будівлі/споруди, але вважає, що цим не можна дорікнути лише самому відповідачу, оскільки він був лише позивачем за зустрічним позовом у судовій справі, а міська рада, яка була учасником у тій справі, обмежилася лише поданням апеляційної скарги неповноважною особою.
Безперечно, що це є також ознакою тривалого терпимого ставлення позивача, державних компетентних органів до існуючої ситуації або, щонайменше, тривале небажання остаточно її розв'язати (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Онериїлдиз проти Туреччини" [ВП] () [GC], заява № 48939/99, пункт 127, ЄСПЛ 2004-XII, рішення у справі "Зела проти Албанії" (Zela v. Albania), пункт 94, рішення у справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України", заява № 59414/15, пункт 29).
За вказаних обставин суд вважає, що спірний об'єкт нерухомості у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є "майном" з ознаками втручання з боку позивача.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див. рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України" [Комітет] (Fortetsya, MPP v. Ukraine) [Committee], заява № 68946/10, пункт 42, від 11 червня 2020 року, рішення від 12 грудня 2024 року у справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України", заява № 59414/15, пункт 26).
За вказаних обставин слід зазначити, що принцип "належного урядування" має надзвичайно важливе значення для забезпечення верховенства права (правовладдя) в Україні, одним із елементів якого є заборона свавільності. Неухильне дотримання основних складових принципу "належного урядування" забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип "належного урядування" підкреслює те, що у відносинах з державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Аналізуючи докази, наявні у справі, суд доходить висновку, що втручання у права власності на спірний об'єкт нерухомості з боку позивача є законним і легітимним.
Залишається з'ясувати, чи є воно пропорційним, тобто чи забезпечує справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства (територіальної громади) та вимогам основоположних прав і свобод (див., наприклад, рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункти 41, 42 і 45; рішення від 13 грудня 2007 року у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 3257/05, пункти 27-40).
ЄСПЛ у своєму рішенні від 12 грудня 2024 року у справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України", заява № 59414/15, пункт 23) зауважив, що незалежно від того, чи розглядається втручання як позбавлення майна або контроль за користуванням майном, застосовні принципи залишаються такими ж (див. рішення у справі "Компанія "Юнспед Пакет Сервісі СаН Ве ТіК. А.Ш. проти Болгарії" (), заява № 3503/08, пункти 39 і 40, від 13 жовтня 2015 року, та згадане рішення у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), пункти 41, 42 і 45). Зокрема, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим "відповідно до загальних інтересів" і існував розумний зв'язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.
У цьому ж рішенні ЄСПЛ констатував, що загальні принципи щодо захисту власності добре узагальнені у практиці Суду та наведені, серед інших джерел, у рішенні у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункти 41, 42 і 45, від 16 лютого 2017 року.
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, ЄСПЛ вкотре повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення у справах "Святі монастирі проти Греції" (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та "Колишній король Греції та інші проти Греції" [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII). У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип "належного урядування" може покладати на державні органи обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див. зокрема, рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04, пункт 71, від 20 жовтня 2011 року, з подальшими посиланнями).
За результатом оцінки наявних у справі доказів у межах предмета доказування суд у справі, що розглядається в порядку нового розгляду, доходить висновку про очевидну непропорційність між обраним позивачем способом захисту та метою цього позову, яка має забезпечити розумний баланс інтересів сторін.
Вимоги позивача про повне знесення спірного об'єкта нерухомості демонструють його прагнення виправити допущені ним (і не тільки) помилки, але такий результат не може покладатися повністю непомірним тягарем лише на самого відповідача.
Керуючись загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, принципом верховенства права (правовладдя), а також однією з акcіом судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права", суд доходить висновку, що законним і справедливим буде покладення наслідків допущеного позивачем будівництва спірного об'єкта нерухомості на обидві сторони у цій справі, з адекватною компенсацією чи з іншим видом належного відшкодування втрат відповідачу.
Однак такий результат розгляду можливий у межах іншого судового провадження між сторонами, з позовними вимогами, які б супроводжувалися пропозиціями щодо компенсації/відшкодуванням втрат відповідачу, на підставі поданих у визначеному законом порядку доказів щодо їх вартості (з урахуванням вартості самого об'єкта нерухомості, що зазначений у свідоцтві про право власності, а також після його реконструкції, яка також потребує попереднього фахового дослідження на предмет збереження первісних основних технічних властивостей тощо).
Суд у цій справі в силу принципу диспозитивності не може вийти за межі позову, його підстав та доказів, наданих позивачем, вимоги якого (позову) не пропонують такої компенсації/відшкодування. Можливість зміни предмета позову у позивача у цій справі під час нового розгляду обмежена, оскільки відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 46 ГПК України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
За вказаних обставин позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август" про повернення земельної ділянки шляхом знесення споруди, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - відмовити повністю.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційних, касаційних скарг покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 29.07.2025.
Суддя І.І. Колісник