вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" липня 2025 р. Cправа № 902/586/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070)
до: Фермерського господарства "НУСІ" (с. Суботівка, Могилів - Подільський район, Вінницька область, 24060)
до: громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 44 303,19 грн
за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,
представників сторін:
позивача Пашкова Н.В. за довіреністю (в режимі відеоконференції);
відповідача 1 не з'явився;
відповідача 2 не з'явився.
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № КНО-61.1.3.1/129 від 02.05.2025 (вх. №628/25 від 05.05.2025) Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" до Фермерського господарства "НУСІ" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за процентами за Договором про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачею № МБ-КІЕ-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, укладеного в рамках Генерального договору про надання банківських послуг № МБ-КІЕ-ГЛ-КФ-685/1 від 16.05.2022, яка станом на 28.04.2025 (включно), складає 44 303,19 грн.
Оскільки відповідачем у справі вказано громадянина ОСОБА_1 (фізичну особу, що не є підприємцем), суд, у відповідності до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України здійснив запит (вих. №902/586/25/451/25 від 07.05.2025) до Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Могилів - Подільської міської ради щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані (в т.ч. дату народження), що містяться в картотеці реєстраційного обліку Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Могилів - Подільської міської ради про громадянина ОСОБА_1 у строки, визначені ч. 7 ст. 176 ГПК України.
Відповідно до листа Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Могилів - Подільської міської ради № 11-28/117 від 07.05.2025, що надійшов на електронну адресу суду 07.05.2025, громадянин ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 12.05.2025, постановив позовну заяву Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" № КНО-61.1.3.1/129 від 02.05.2025 (вх. № 628/25 від 05.05.2025) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
13.05.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява № КНО-61.1.3.1/139 від 13.05.2025 на виконання вимог ухвали суду від 12.05.2025.
Суд, ухвалою від 16.05.2025, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/586/25 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 12.06.2025.
У визначену судом дату (12.06.2025) розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, по закриттю якого, суд, ухвалою від 13.06.2025 повідомив учасників справи про судове засідання з розгляду справи №902/586/25 по суті, яке призначено на 22.07.2025. Одночасно судом постановлено усі судові засідання у справі № 902/586/25 проводити в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області. Забезпечено участь представниці Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" у розгляді справи у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На визначену судом дату (22.07.2025) представниця позивача з'явилася в режимі відеоконференції.
Відповідачі правом участі в засіданні суду не скористалися. Водночас суд враховує, що про дату, час та місце слухання справи останні повідомлені належним чином ухвалою суду від 13.06.2025, зокрема, відповідач-1 - шляхом доставки ухвали суду до Електронного кабінету ЄСІТС, відповідач-2 - шляхом надсилання ухвали на адресу місцезнаходження, зазначену в листі Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Могилів-Подільської міської ради № 11-28/117 від 07.05.2025. При цьому копію ухвали суду, надіслану відповідачу-2, повернуто на адресу суду з відміткою поштового відділення про причину повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, дата невдалої спроби вручити поштовий конверт з ухвалою суду від 13.06.2025 вважається днем вручення відповідачу-2 судового рішення.
Згідно із ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Водночас, місцезнаходження відповідача-2 суду відоме і на таку адресу направлено ухвалу господарського суду у даній справі.
Верховний Суд у своїй постанові від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 наголошує, що відповідно до ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Окрім того, суд зазначає, що ухвали у справі № 902/586/25 офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до яких є безоплатним та цілодобовим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача-2 про судове провадження у даній справі.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідачів до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників відповідачів суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У судовому засіданні 22.07.2025 суд, заслухавши вступне слово представниці позивача, провів стадію безпосереднього дослідження доказів, після чого перейшов до стадії судових дебатів, у межах якої представниця позивача виступила з промовою.
Після завершення дебатів суд, відповідно до частини першої статті 219 Господарського процесуального кодексу України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що проголошення скороченого рішення (вступної та резолютивної частин) відбудеться 25.07.2025 о 10 год 10 хв.
У судовому засіданні 25.07.2025 суд згідно із частиною 6 статті 233 та частиною 1 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
16.05.2022 між Акціонерним товариством "Перший Український міжнародний банк" (позивач, за Договором Банк) та Фермерським господарством "НУСІ" (відповідач-1, за Договором Клієнт) був укладений Генеральний договір про надання банківських послуг № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1 (далі - Генеральний договір).
Пунктами 1.1 та 1.2 Генерального договору передбачено, що генеральний ліміт становить 3 350 000 грн, а строк дії цього ліміту встановлено до 25.04.2032.
За умовами пункту 2.1. Генерального договору термін "Правила" використовується в цьому Договорі в наступному значенні: типові Правила надання АТ "ПУМБ" банківських послуг корпоративним клієнтам малого бізнесу - агробізнес підприємствам в рамках генерального договору про надання банківських послуг, що розміщуються на інтернет-сайті Банка (за електронною адресою: https://www.pumb.ua/). Всі інші терміни, що використовуються в цьому договорі, мають значення, наведене у Правилах.
Відповідно до пункту 1.3 Генерального договору максимальна процентна ставка - 40% (сорок процентів) річних.
Згідно пункту 1.2 Генерального договору Банк надає Клієнту Банківські послуги, а Клієнт приймає Банківські послуги та зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, що встановлені в Договорі, Правилах та акцептованих Банком заявах про надання банківських послуг, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату банківських послуг.
Як передбачено пунктом 2.3 Генерального договору, з метою отримання Банківської послуги в межах Договору Клієнт укладає з Банком Договір про надання відповідної банківської послуги. Договір про надання банківської послуги є невід'ємною частиною цього Договору. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між умовами Правил та положеннями Договору, такі положення цього Договору мають пріоритет. Положення Договору про надання банківської послуги, відмінні від умов цього Договору та/або Правил, мають переважне право застосування перед умовами цього Договору та Правил.
Згідно із пунктами 3.1 та 3.2 Генерального договору, підписанням Генерального договору, Клієнт підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну, остаточну безстрокову і безвідкличну згоду з усіма умовами Правил. З моменту укладання Генерального договору Правила стають його невід'ємною частиною.
Генеральний договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Для забезпечення виконання зобов'язань Фермерського господарства "НУСІ" перед Банком за Генеральним договором, між Банком та громадянином ОСОБА_1 16.05.2022 було укладено Договір поруки № МБ-КІЕ-П-КФ-685/1.
Відповідно до положення пункту 1.1 статті 1 Договору поруки, відповідач-2 поручився перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язань в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат Кредитора тощо, за основним зобов'язанням до складу якого входить: Генеральний договір про надання банківських послуг № МБ-КІЕ-ГЛ-КФ-685/1 від 16.05.2022.
У межах Генерального договору про надання банківських послуг № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1 від 16.05.2022, у зв'язку з отриманням Клієнтом права на участь у державній програмі "Доступні кредити 5-7-9%", між Банком та Позичальником (ФГ "НУСІ") було укладено Договір про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачою №МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, яким встановлено ліміт банківської послуги у розмірі 3?350?000 грн та визначено кінцеву дату дії такого ліміту - 27.10.2022 включно (далі - Кредитний договір).
У подальшому між Банком та Позичальником було укладено низку Додаткових угод до Договору про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачею №МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, а саме: Додаткова угода № 1 від 12.07.2022, Додаткова угода № 2 від 21.10.2022, Додаткова угода № 3 від 27.04.2023 та Додаткова угода № 4 від 03.08.2023.
Згідно із умовами п. 1.1 Договору про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачею № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, у редакції Додаткової угоди № 4 від 03.08.2023, встановлено ліміт банківської послуги у сумі 2 580 000 грн з типом цільового призначення 9.1 С/Г товаровиробники (обігові), строк дії якого до 27.08.2023 включно.
Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачею № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022 у редакції Додаткової угоди № 4 від 03.08.2023 (Порядок нарахування і сплати процентів), незважаючи на умови правил, початком розрахункового періоду є дата першого надання кредиту за банківською послугою та/або перший банківський день після 26 числа місяця (з його урахуванням), датою закінчення розрахункового періоду є перший банківський день після 26 числа місяця (без його урахування) або день, що передує даті повернення всієї суми заборгованості за банківською послугою. Нараховані проценти сплачуються Клієнтом щомісячно не пізніше одного банківського дня, наступного за 26 числом кожного місяця за відповідний період.
З матеріалів справи слідує, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачею № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, шляхом надання відповідачу-1 кредитних коштів у розмірі 3 350 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.58572768.23837.20900 від 18.05.2022.
Як вказує позивач, Позичальником (ФГ "НУСІ") було порушено строки виконання зобов'язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів, передбачених умовами Кредитного договору, унаслідок чого станом на 11.02.2024 загальна сума заборгованості склала 1 390 838,18 грн, з яких: 1 335 774,97 грн - основна сума кредиту; 55? 063,21 грн - нараховані проценти за користування кредитом.
У зв'язку з наявністю порушення грошового зобов'язання, позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про солідарне стягнення зазначеної суми з Позичальника та Поручителя - громадянина ОСОБА_1
Господарським судом Вінницької області (суддя Маслій І.В.) рішенням від 26.06.2024 у справі № 902/303/24 позов Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" задоволено повністю - присуджено до солідарного стягнення з Фермерського господарства "НУСІ" та громадянина ОСОБА_1 1 335 774,97 грн основної суми кредиту, 55 063,21 грн процентів за користування кредитом, а також 20 862,57 грн судового збору.
Зазначене рішення набрало законної сили 29.07.2024, на виконання якого відповідно до ст. 327 ГПК України 05.08.2024 видано відповідні накази.
Позивач зазначає, що станом на 25.11.2024 (включно) заборгованість за рішенням суду в розмірі 1 390 838,18 грн була повністю погашена.
Оскільки заборгованість за основною сумою кредиту була повністю погашена 25.11.2024, то за період з 12.02.2024 (день, наступний за останнім днем строку визначеного рішенням суду від 26.06.2024 у справі № 902/303/24) до 24.11.2024 (включно, як дня, що передував фактичному погашенню) відповідно до умов Кредитного договору та Правил нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, які склали 44 303,19 грн, що і стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 вказаного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частина 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Так, зі змісту кредитного договору та додаткових угод до нього вбачається, що при його укладенні сторонами було погоджено усі істотні умови договору, а саме: сума кредитних коштів, які надаються позичальнику - Фермерському господарству "НУСІ" (1-ий відповідач), строк їх повернення, домовленість про сплату процентів тощо.
Матеріалами справи підтверджується, що банком на виконання вимог Договору про надання банківської послуги - кредит з одноразовою видачею № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022 перераховано позичальнику 3 350 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № TR.58572768.23837.20900 від 18.05.2022.
Отже, наведені вище обставини свідчать про виникнення між сторонами кредитних правовідносин та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України.
Як зазначає позивач, Фермерським господарством "НУСІ", яке є Позичальником за Кредитним договором, було порушено строки виконання грошових зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, передбачених умовами договору. Внаслідок цього станом на 11.02.2024 загальна сума заборгованості становила 1 390 838,18 грн, з яких: 1 335 774,97 грн - основна сума кредиту, 55 063,21 грн - проценти за користування кредитом.
У зв'язку із вказаним порушенням позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з вимогою про солідарне стягнення зазначеної заборгованості з Позичальника та Поручителя - громадянина ОСОБА_1 .
За результатами розгляду справи № 902/303/24 судом встановлено, що відповідач-1 не виконав зобов'язання, передбачені укладеним Кредитним договором, у повному обсязі. Зокрема, Позичальник (ФГ "НУСІ") у період з 17.10.2023 по 01.12.2023 (включно) здійснив лише часткове погашення простроченої суми за кредитом у розмірі 1?244?225,03 грн.
У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості, 07.12.2023 Акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (АТ "ПУМБ") направило на адресу Міністерства фінансів України вимогу № КНО-61.1.3.1/299 від 06.12.2023 щодо сплати коштів за державною гарантією, виданою відповідно до Договору про надання державної гарантії на портфельній основі № 13100-05/51 від 04.04.2022.
Загальна сума вимоги до Гаранта становила 1 068 619,98 грн, що відповідає 80 % від залишку заборгованості за основною сумою кредиту станом на 06.12.2023.
02.02.2024 в межах виконання умов Договору про надання державної гарантії на портфельній основі № 13110-05/51 від 04.04.2022, в рахунок Генерального договору про надання банківських послуг № МБ-КІЕ-ГЛ-КФ-685/1 від 16.05.2022 між Банком та Фермерським господарством "НУСІ", від Гаранта надійшли кошти в сумі 1 068 619,98 грн на погашення простроченої заборгованості за сумою кредиту.
Відповідно до умов Договору про надання державної гарантії, сума, перерахована Гарантом на погашення заборгованості, підлягає відшкодуванню Клієнтом на користь банку-кредитора - Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (АТ "ПУМБ"), який у подальшому здійснює перерахування відповідних коштів на рахунок Гаранта.
З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що відповідач-1 не надав суду жодних доказів, які б спростовували наявність заборгованості за кредитом у розмірі 1 335 774,97 грн, суд дійшов висновку, що зазначена сума підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим позов у цій частині було задоволено.
Щодо стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом, суд встановив, що у зв'язку з наявністю простроченої заборгованості з 28.08.2023 року відповідач-1 зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитними коштами не за Компенсаційною, а за Базовою процентною ставкою. Відповідно, станом на 11.02.2024 року (включно) сума нарахованих та несплачених відповідачем процентів становила 55 063,21 грн, з огляду на що позов в означеній частині також було задоволено.
З приводу солідарного стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом суд врахував, що оскільки зобов'язання Позичальника - Фермерського господарства "НУСІ" перед Банком не виконані, Поручитель - ОСОБА_1 як солідарний боржник несе відповідальність перед Кредитором за виконання зобов'язання Боржником у тому ж обсязі, що й Боржник.
З урахуванням того, що судом не встановлено обставин припинення поруки на підставах, визначених умовами договору поруки та чинним законодавством, а відповідачем-2 не надано доказів, які б спростовували розмір заборгованості за кредитом або підтверджували її повну сплату, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/303/24 від 26.06.2024 набрало законної сили 29.07.2024.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Суд враховує, що встановлені рішенням Господарським судом Вінницької області у справі № 902/303/24 від 26.06.2024 обставини повторного доведення не потребують.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, Банк зазначив, що станом на 25.11.2024 (включно) заборгованість за рішенням суду в розмірі 1 390 838,18 грн була Позичальником повністю погашена.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, Банк здійснив нарахування процентів за користування кредитом за Кредитним договором за період з 12.02.2024 (день, наступний за останнім днем строку, визначеного рішенням суду від 26.06.2024 у справі № 902/303/24) до 24.11.2024 (включно, як дня, що передував фактичному погашенню).
Судом встановлено, що термін повернення кредиту (дата припинення чинності ліміту банківської послуги) за Договором про надання банківської послуги - кредитної лінії № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, в редакції Додаткової угоди № 4 від 03.08.2023, визначено як 27.08.2023 (включно).
Тобто позивачем здійснено нарахування процентів за межами строку кредитування (після 27.08.2023 за Кредитним договором).
Пунктом 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла висновку про те, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Стосовно можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові зазначила, що при вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Отже нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на вимогах закону.
За висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у пункті 91 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116 постанови).
Як встановлено судом, повернення кредиту за Договором про надання банківської послуги - кредитної лінії № МБ-KIE-ГЛ-КФ-685/1/К-1 від 16.05.2022, в редакції Додаткової угоди № 4 від 03.08.2023, мало бути здійснене до 27.08.2023 включно.
У якості правової підстави для нарахування та стягнення процентів позивач у позовній заяві послався на положення статей 1048, 1054 Цивільного кодексу України, а також на підпункти 11.2.12 та 11.2.13 пункту 11.2 статті 11 Правил.
Умовами підпункту 11.2.12 пункту 11.2 Правил, на який посилається позивач, передбачено, що підставою для нарахування та сплати процентів є фактичне користування кредитними коштами (користування банківською послугою - кредитною лінією).
Відповідно до підпункту 11.2.13 Правил, у випадку прострочення погашення заборгованості за банківською послугою Клієнт сплачує проценти за неправомірне користування коштами у розмірі, що дорівнює розміру процентної ставки на прострочену заборгованість, визначеному договором про надання банківської послуги, які нараховуються за кожний календарний день прострочення на суму заборгованості, строк погашення якої настав, з дати виникнення заборгованості до дати її погашення. Порядок нарахування та сплати аналогічний порядку для процентів на строкову заборгованість.
Із матеріалів справи вбачається, що нарахування процентів позивачем здійснено саме за користування кредитом, що підтверджується змістом позовної заяви (у якій позивач просить стягнути з відповідачів 44 303,19 грн простроченої заборгованості за процентами, нарахованими за користування кредитом), розрахунком заборгованості (де зазначено "сплата % за користування кредитом"), а також випискою по рахунку (в якій відображено нарахування процентів за користування кредитом відповідно до умов договору).
Отже, проценти, які заявлені до стягнення з відповідачів нараховані позивачем поза межами строку кредитування саме як проценти за користування кредитом, а не як міра відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд вважає безпідставними посилання позивача на правомірність нарахування банком процентів за користування кредитними коштами до дня фактичного погашення кредитної заборгованості в повному обсязі, оскільки проценти, що нараховуються поза межами строку кредитування, не є процентами за "користування кредитом" у розумінні статей 1048 та 1054 ЦК України, а становлять міру цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання, яка позивачем до позичальника не заявлена та, відповідно, не може бути підставою для нарахування і стягнення таких процентів.
Оскільки нарахування процентів у сумі 44 303,19 грн здійснено позивачем за користування кредитом після закінчення строку кредитування, суд вважає заявлені вимоги про їх стягнення необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" в повному обсязі.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В позові відмовити.
Судові витрати Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" у справі № 902/586/25 залишити за позивачем.
Примірник рішення надіслати позивачу та відповідачу-1 до електронних кабінетів в ЄСІТС, відповідачу-2 - рекомендованим листом.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 29 липня 2025 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )