29 липня 2025 року м. Харків Справа № 917/403/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.05.2025 у справі №917/403/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак Енд Трейн Логістік", м.Кременчук, Полтавська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область
про стягнення 252 430,45 грн
У лютому 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак Енд Трейн Логістік" (далі- Позивач)звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9" (далі- Відповідач) про стягнення 252 430,45 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 25.07.2024 між сторонами Договору поставки асфальтобетонної суміші № 25/07-1, з яких: 200 000,00 грн основна заборгованість; 31 499,47 грн пені; 17 387,44 грн інфляційні втрати; 3 543,54 грн три проценти річних..
Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.05.2025року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 200 000,00 грн основної заборгованості, 26 573,44 грн пені; 17 387,44 грн інфляційних втрат; 3 543,54 грн 3% річних, 2 970,10 грн судового збору та 14 707,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просив рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме:
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що момент виконання Відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару є таким, що настав 25.07.2024, оскільки строків оплати за поставлений товар, Договором не встановлено, а пунктом 3.2. Договору визначено, що поставка проводиться на умовах 100% попередньої оплати;
- суд не врахував, що між сторонами проводились переговори щодо повернення частини Товару назад Позивачу на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) грн. без визначення конкретних строків такого повернення Товару;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені на заборгованість, строк оплати якої не настав;
-у Відповідача існують певні фінансові труднощі, пов'язані із заборгованістю замовників публічних закупівель, яким Відповідач надавав послуги (виконував роботи);
-Позивачем не дотримано досудовий порядок врегулювання спору всупереч умовам п.п. 8.1. та 8.2. Договору.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №917/403/25 від 30.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 10.06.2025р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, на підставі якого заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, зазначивши, що доводи апеляційної скарги вже були спростовані судом першої інстанції.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- укладення 25.07.2024 між Позивачем, як постачальником та Відповідачем, як покупцем Договору поставки асфальтобетонної суміші № 25/07-1, за умовами п.1.1 якого Позивач зобов'язався поставити Відповідачу асфальтобетонну суміш, а Відповідач - прийняти і оплатити такий Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
- підписання 25.07.2024 між сторонами Специфікації № 1 до Договору, у якій сторони погодили вид товару - асфальтобетонна суміш АСГ.Др.Щ.Б.НП.І БНД-А 60/90 (далі-Товар), кількість товару - 100 тон, ціна за одиницю без ПДВ - 4 000,00 грн., сума без ПДВ 400 000,00 грн, сума з ПДВ - 480 000,00 грн;
- поставки 25.07.2024 Позивачем Відповідачу 99,82 т. Товару на загальну суму 479136,00 грн., що підтверджується видатковою накладеною № 25/07-2 від 25.07.2024 та виставлення рахунків на оплату №86 від 25.07.2024;
- отримання Відповідачем Товару на умовах самовивозу, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 25-07-24/2, № 25-07-24/3, № 25-07-24/4, № 25- 07-24/5 від 25.07.2025;
- часткової оплати Відповідачем вартості поставленого товару в сумі 279 136,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №568 від 02.08.2024.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Наведені обставини стали підставою до звернення до суду з відповідним позовом про стягнення з Відповідача 252 430,45 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 25.07.2024 між сторонами Договору, з яких : 200 000,00 грн основна заборгованість; 31 499,47 грн пені; 17 387,44 грн інфляційних втрат; 3 543,54 грн 3% річних.
Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти позову, зазначаючи наступне:
-Договором та специфікаціями до нього не визначено строків оплати за поставлений позивачем Товар, Договір діє до 31.12.2025 року, отже у Відповідача ще не закінчилися строки оплати отриманого Товару;
-між сторонами проводились переговори щодо повернення частини Товару назад Позивачу на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) грн. без визначення конкретних строків такого повернення Товару;
-у Відповідача існують певні фінансові труднощі, пов'язані із заборгованістю замовників публічних закупівель, яким Відповідач надавав послуги (виконував роботи);
-поданий Позивачем розрахунок штрафних санкцій є невірним, оскільки відсутній строк прострочення оплати Товару;
- Договором передбачено обов'язкове досудове врегулювання спору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд вважав їх обґрунтованими та доведеними.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо стягнення 200 000,00 грн основної заборгованості, 26 573,44 грн пені; 17 387,44 грн інфляційних втрат; 3 543,54 грн 3% річних
Незгоди з висновками суду про стягнення з 14 707,50 грн витрат на професійну правничу допомогу Відповідач в апеляційній скарзі не висловлював.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як вбачається з умов укладеного Договору, датою поставки Товару вважається дата передачі постачальником покупцю партії Товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною. (п. 4.4 Договору);
-разом з поставкою (передачею) Товару (партії Товару) постачальник додає: оригінали видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та документ, що підтверджує якість Товару згідно з вимогами законодавств України, встановленими для такого Товару (п. 4.5 Договору);
- право власності на партію Товару переходить від постачальника до покупця з моменту підписання Сторонами видаткової накладної (п. 4.6 Договору).
Відповідно до видаткової накладної № 25/07-2 від 25.07.2024 Позивач поставив Відповідачу у власність 25.07.2024 99,82 т. асфальтобетонної суміші АСГ.Др.Щ.Б.НП.І БНД-А 60/90№ 25-07-24/2 на загальну суму 479136,00 грн.
Отримання Відповідачем товару підтверджується товарно-транспортними накладними № 25-07-24/2, № 25-07-24/3, № 25-07-24/4, № 25- 07-24/5 від 25.07.2025.
Вказані накладні підписані як постачальником так і отримувачем.
Судом першої інстанції встановлено, що поставка товару дійсно була здійснена Позивачем 25.07.2024 без отримання від Відповідача 100% попередньої оплати, як це визначено п. 3.2 Договору, разом з тим факт отримання товару 25.07.2024 Відповідачем не спростовано.
За таких обставин, судова колегія вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що строк оплати спірного товару не настав.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойка (пеня, штраф) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У договорі сторони погодили, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати покупцем на рахунок постачальника грошової суми за відпущений Товар покупець повинен сплатити постачальнику суму основного боргу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених обсягів Товару за кожен день прострочення оплати (п.6.3 Договору).
З урахуванням вимог ст. 692 ЦК України, строк прострочення поставки товару за договором розпочався 26.05.2024, оскільки відстрочення оплати Товару вимогами Договору не передбачено.
Оскільки Відповідач не оплатив у повному обсязі вартість поставленого товару, у Позивача виникло право на нарахування пені у розмірі 31 499,47 грн за період з 26.07.2024 року по 26.01.2025 року.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованою належним чином та вірною є сума пені у розмірі 31 499,47 грн., які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача, а вимоги в частині стягнення 4 926,03 грн не підлягають задоволенню через їх невідповідність приписам п. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Відповідача на користь Позивача відповідно до вимог ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 17 387,44 грн та інфляційних втрат 3 543,54 грн.
Щодо доводів Відповідача про недотримання Позивачем досудового порядку врегулювання спору, то у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/20002 справа №1-2/2002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.
Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту, що спростовує доводи апелянта про зворотнє.
Щодо доводів про неврахування судом першої інстанції обставин скрутного фінансового положення Відповідача та ведення перемовин щодо повернення частини Товару назад Позивачу на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) грн., то такі сторін не впливають на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Інших доводів на спростування означеного апеляційна скарга Відповідача не містить.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 07.05.2025 року у справі №917/403/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.05.2025 у справі №917/403/25- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 07.05.2025 року у справі №917/403/25 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков