вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" липня 2025 р. Справа№ 910/11916/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 29.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 (повний текст складено і підписано 15.04.2025)
у справі № 910/11916/24 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт»
про стягнення 4 641 058,98 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт», у якому просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати:
- за користування земельною ділянкою площею 1,0461 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0010, місце розташування - вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 17.06.2021 по 29.12.2023 у сумі 1 833 455, 84 грн.;
- за користування земельною ділянкою площею 1,6583 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0012, місце розташування - вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 23.07.2021 по 29.12.2023 у сумі 2 807 603,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із дня набуття права власності на об'єкти нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельних ділянок, на яких розташований ці об'єкти, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельними ділянками (укласти відповідні договори та оформити речові права на земельні ділянки), а також обов'язок сплачувати за користування земельними ділянками, на яких розташовано майно.
Також позивач зазначив, що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 11.09.2024 № 26962/5/26-15-04-02-05) відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПІ не подавав, орендну плату за землю за 2021-2023 роки щодо спірних земельних ділянок не сплачував.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- виконані позивачем розрахунки за період з 17.06.2021 по 31.12.2022 є невірними, оскільки відсутні дані щодо нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок за вказаний період;
- позивачем до періоду нарахування безпідставно включено період з 01.03.2022 до 31.12.2022, оскільки за змістом положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користування, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій у період з 24.02.2022 по 10.08.2022;
- за розрахунком відповідача розмір недоотриманої орендної плати становить за земельну ділянку-1 - 795 243,75 грн., за земельну ділянку -2 - 1 260 637, 34 грн.
У відповіді на відзив позивач зазначив про безпідставність тверджень відповідача стосовно того, що у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 у нього було відсутнє зобов'язання щодо орендної плати за земельні ділянки пославшись на те, що положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вказані положення можуть бути застосовані лише до осіб, земельні ділянки у яких перебувають у власності або користуванні, проте відповідач свідомо не оформив право користування на землю.
Також позивач вказує, що наявність математичної помилки при здійснені обрахунку нормативної грошової оцінки за попередні роки, наданого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в свою чергу призвело до зменшення суми заборгованості, заявленої в позовній заяві, оскільки наявність такої математичної помилки призвело до зменшення суми, яка мала бути стягнена з відповідача, тобто стягненню підлягала заборгованість у розмірі 4 641 096,01 грн., в той час як позивачем заявлено до стягнення 4 641 058, 98 грн.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зауважив на тому, що відповідно до норм законодавства, період пільги визначається з 01.03.2022 по 31.12.2022 та не ставиться в залежність від періоду окупації, а обумовлено фактом проведення на території активних бойових дій або тимчасової окупації.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0461 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0010, місце розташування: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 17.06.2021 по 29.12.2023 у сумі 1 707 727,41 грн. та за користування земельною ділянкою площею 1,6583 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0012, місце розташування: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 23.07.2021 по 29.12.2023 у сумі 2 608 295,75 грн., а також судовий збір у розмірі 51 792,28 грн., в іншій частині позову - відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановивши, що відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на спірних земельних ділянках з моменту набуття права власності на вказані об'єкти нерухомого майна і до моменту реєстрації права оренди на такі земельні ділянки, фактично використовував зазначені земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:88:061:0010 та 8000000000:88:061:0012 без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 ЗК України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі, чим без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ними, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
При цьому судом першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не подано витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021-2022 роки, зазначивши, що:
- земельне законодавство не передбачає обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі;
- оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років;
- позивачем при здійсненні розрахунку розміру орендної плати враховано нормативно грошову оцінку спірних земельних ділянок від 03.08.2023 та застосовано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель.
Водночас суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання позивача на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення абз.1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, зазначивши, що оскільки згідно з наказом наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022, за вказаний період відповідач не повинен був сплачувати плату за користування земельними ділянками за наявності укладеного ним договору оренди чи без нього, тому територіальна громада міста Києва не могла набути майно (кошти) в якості орендної плати за користування спірними земельними ділянками за період з 24.02.2022 по 30.04.2022, яке б міг безпідставно зберегти відповідач.
З огляду на вказане суд першої інстанції визнав безпідставним нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2022 по 30.04.2022.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою до, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 скасувати в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками кадастровий номер 8000000000:88:061:0010 у сумі 466 719,20 грн. та кадастровий номер 8000000000:88:061:0012 у сумі 739 853,21 грн. за період з 01.05.2022 по 31.12.2022, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0461 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0010, місце розташування: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 17.06.2021 по 29.12.2023 у сумі 1 250 533,09 грн. та за користування земельною ділянкою площею 1,6583 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0012, місце розташування: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 23.07.2021 по 29.12.2023 у сумі 1 883 550,50 грн., судовий збір у розмірі 47 011,12 грн., а також стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим в частині стягнення безпідставно збережених коштів за період з 01.05.2022 року по 31.12.2022.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції зауваживши на тому, що:
- відповідно до норм законодавства період пільги визначається - 01.03.2022 по 31.12.2022 та не ставиться в залежність від періоду ведення бойових дій;
- для застосування вказаної пільги у 2022 році тривалість ведення бойових дій на відповідній території не має правового значення, а користувачі земельних ділянок звільняються від плати за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за весь період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 справа № 910/11916/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Іоннікова І.А.
23.04.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано копію ордеру № 1879082 від 23.04.2025 представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт».
З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі № 910/11916/24 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11916/24; відкладено вирішення питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24.
01.05.2025 матеріали справи № 910/11916/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 № 09.1-08/1112/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11916/24 у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 справа № 910/11916/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Коробенко Г.П.), відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/11916/24 призначено до розгляду на 26.06.2025 о 10:00 год.
19.05.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що твердження відповідача про те, що він мав право не нараховувати та не сплачувати орендну плату за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, не відповідає положенням законодавства та практиці Верховного Суду, яка викладена у постановах від 07.11.2023 у cправі № 910/3733/23, від 06.02.2024 у справі № 910/14086/22, від 23.04.2024 у cправі № 910/14473/22, а відтак позивач правомірно включив період з 24.02.2022 по 30.04.2022 (як і до 31.12.2022, про який помилково зазначає відповідач) до своїх розрахунків суми, яка підлягає стягненню в межах даної справи, адже відповідач в цей період не являвся власником, постійним користувачем або орендарем земельних ділянок та суд першої інстанції на законних підставах задовольнив такі позовні вимоги.
21.05.2025 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач підтримав раніше викладену правову позицію.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.07.2025 о 09:40 год.
Станом на 29.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.09.2024 № 395978919 власником земельної ділянки площею 1,0461 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0010, місце розташування - вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (далі земельна ділянка-1).
Крім того, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.09.2024 № 395883939 власником земельної ділянки площею 1,6583 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0012, місце розташування - вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (далі земельна ділянка-2).
Також, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.09.2024 № 395884435 на земельній ділянці-1 розташовані об'єкти нерухомого майна, а саме:
- споруда електроцеху (літера «Д») (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1871443580000) загальною площею 3151,3 кв.м;
- малярний і гальванічний відділ (літера «Л») (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1871445180000) загальною площею 1204,1 кв.м;
- автомайстерні (літера «М») (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1871447080000) загальною площею 1720,4 кв.м;
- споруда центральної компресорної (літера «V») (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 885850480391) загальною площею 438,8 кв.м;
- трансформаторна підстанція № 422 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 885861580391) загальною площею 240 кв.м;
- споруда РП 189 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 885862080391) загальною площею 90 кв.м.,
які належать на праві приватної власності відповідачу на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна від 11.12.2020, про що зроблено записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2020, номери відомостей про речове право: 39740390, 39739196, 39738357, 39742553, 39743560 та 39741367).
Крім того, відповідно до вищевказаної довідки, на земельній ділянці-2 розташований об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлова будівля механізованого складу заготівок (літ. «ХVI» (цифра) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 82864980000) загальною площею 12363,5 кв.м., яка належить на праві приватної власності відповідачу на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 19.02.2021, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2021, номер відомостей про речове право: 40702416.
13.07.2023 Київською міською радою було ухвалено рішення № 7054/7095 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний Союз «Моноліт» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування комплексу виробничих будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі міста Києва», відповідно до якого вирішено передати відповідачу, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,0461 га (кадастровий номер 8000000000:88:061:0010) для експлуатації та обслуговування комплексу виробничих будівель і споруд (код виду цільового призначення - 11.02) на вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2020, номери відомостей про речове право: 39740390, 39739196, 39738357, 39742553, 39743560 та 39741367 (заява ДЦ від 14.04.2023 № 72049-007411762-031-03, справа №241951823).
Підпунктом 3.9 пункту 3 вказаного рішення відповідача зобов'язано сплатити безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
На підставі вказаного рішення 29.12.2023 позивач та відповідач уклали договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №928 (щодо земельної ділянки-1).
Крім того, 13.07.2023 Київська міська рада також ухвалила рішення № 7053/7094 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний Союз «Моноліт» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування комплексу виробничих будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі міста Києва», згідно з яким вирішено передати відповідачу, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,6583 га (кадастровий 8000000000:88:061:0012) для експлуатації та обслуговування виробничо-складської будівлі (код виду цільового призначення - 11.02) на вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2021у, номери записів про право власності: 40702416 (заява ДЦ від 14.04.2023 № 72049-007411776-031-03, справа №518341664).
Підпунктом 3.9 пункту 3 вказаного рішення відповідача зобов'язано сплатити безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
На підставі вказаного рішення 29.12.2023 позивач та відповідач уклали договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №929 (щодо земельної ділянки-2).
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що відповідач не звертався до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявами щодо здійснення розрахунку для сплати коштів за користування земельною ділянкою-1 та земельною ділянкою-2 з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.08.2023 вартість земельної ділянки-1 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0010 становить -26 654 175,42 грн.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.08.2023 вартість земельної ділянки-2 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0012 становить -42 252 766,55 грн.
Як зазначає позивач:
- земельна ділянка-1 сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України 17.06.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.08.2023 № НВ0001628392023), а відтак з відповідача підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 17.06.2021 по 29.12.2023;
- земельна ділянка-2 також сформована та є об'єктом цивільних прав з 23.07.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.08.2023 № НВ0001628352023), а тому позивачем заявлено про стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з період з 23.07.2021 по 29.12.2023.
Позивач також вказує, що оскільки відповідач безоплатно використовув земельну ділянку-1 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0010 та земельну ділянку-2 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0012 без правовстановлюючих документів на неї з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготував орієнтовний розрахунок щодо стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 17.06.2021 по 29.12.2023 щодо земельної ділянки-1 та за період з 23.07.2021 по 29.12.2023 щодо земельної ділянки-2.
На підставі вказаного розрахунку позивачем здійснено розрахунок суми, яка підлягають стягненню, а саме:
- щодо земельної ділянки-1:
1) з 17.06.2021 по 31.12.2021 - 21 070 192,52*3%/365*198 днів = 342 895,74 грн.;
2) з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 23 177 211,77*3%/365*59 днів = 112 393,60 грн.;
3) з 01.03.2022 по 31.12.2022 - 23 177 211,77*3%/365*306 днів = 582 922,75 грн.;
4) з 01.01.2023 по 29.12.2023 - 26 654 175,42*3%/365*363 днів = 795 243,75 грн.,
що разом становить 1 833 455, 84 грн.
- щодо земельної ділянки-2:
1) з 23.07.2021 по 31.12.2021 - 33 400 917,94*3%/365*162 днів = 444 735,51 грн.;
2) з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 36 741 009,74*3%/365*59 днів = 178 168,73 грн.;
3) з 01.03.2022 по 31.12.2022 - 36 741 009,74*3%/365*306 днів = 924 061,56 грн.;
4) з 01.01.2023 по 29.12.2023 - 42 252 766,55*3%/365*363 днів = 1 260 637,34 грн.,
що разом складає 2 807 603,14 грн.
Крім того, позивач зазначає, що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 11.09.2024 № 26962/5/26-15-04-02-05) відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПІ не подавав, орендну плату за землю за 2021-2023 роки не сплачував щодо земельної ділянки-1 та земельної ділянки-2.
З огляду на вказані обставини позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельними ділянками у загальному розмірі 4 641 058,98 грн. (1 833 455,84 грн. + 2 807 603,14 грн.) за періоди з 17.06.2021 по 29.12.2023 та з 23.07.2021 по 29.12.2023.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0461 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0010, місце розташування: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 17.06.2021 по 29.12.2023 у сумі 1 707 727,41 грн. та за користування земельною ділянкою площею 1,6583 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0012, місце розташування: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва за період з 23.07.2021 по 29.12.2023 у сумі 2 608 295,75 грн., а також судовий збір у розмірі 51 792,28 грн., в іншій частині позову - відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановивши, що відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на спірних земельних ділянках з моменту набуття права власності на вказані об'єкти нерухомого майна і до моменту реєстрації права оренди на такі земельні ділянки, фактично використовував зазначені земельні ділянки з кадастровими номерами8000000000:88:061:0010 та 8000000000:88:061:0012, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 ЗК України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі, чим без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ними, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Водночас суд першої інстанції визнав безпідставним нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2022 по 30.04.2022.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак, враховуючи, що рішення відмови у стягненні з відповідача плати за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22, якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
При цьому слід відзначити, що позивачем не було подано апеляційної скарги, а у відзиві на апеляційну скаргу він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказане свідчить про відсутність у суду апеляційної інстанції підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2022 по 30.04.2022, а відтак рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача плати за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 колегією суддів не переглядається.
Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.
Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов'язання.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21».
У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Згідно статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.
У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Матеріалами справи підтверджено, що на земельній ділянці-1 та земельній ділянці-2, розміщені об'єкти нерухомості, які на праві власності належать відповідачу, проте останнім у визначеному законодавством порядку у період до 29.12.2023 не оформлено право користування такими земельними ділянками.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Враховуючи, що земельна ділянка-1 як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 17.06.2021, земельна ділянка-2 - 23.07.2021 то, стягненню з відповідача, підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 17.06.2021 та з 23.06.2021 відповідно.
Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Згідно зі ст. 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування. Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік становить 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення).
Як вірно встановлено судом першої інстанції:
- відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.08.2023 вартість земельної ділянки-1 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0010 становить - 26 654 175,42 грн., а вартість земельної ділянки-2 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0012 - 42 252 766,55 грн.;
- згідно інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, розміщеної у відкритому доступі на офіційному сайті (https://land.gov.ua/): коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2023 рік для земель населених пунктів становить 1,051; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік для земель населених пунктів становить 1,15 отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки-1 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0010 становив 23 177 543,84 грн. та земельної ділянки-2 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0012 становив 36 741 536,13 грн.; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік для земель населених пунктів становить 1,1 отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки-1 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0010 становив 21 070 494,40 грн. та земельної ділянки-2 з кадастровим номером 8000000000:88:061:0012 - 33 401 396, 48 грн.;
- земельне законодавство не передбачає обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.
З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не подано витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021-2022 роки, оскільки як зазначалось вище оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; позивачем при здійсненні розрахунку розміру орендної плати враховано нормативно грошову оцінку спірних земельних ділянок від 03.08.2023 (яка згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку-1 становила 26 654 175,42 грн. та щодо земельної ділянки-2 складала 42 252 766,55), а на попередні роки застосовано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що позивачем до періоду нарахування безпідставно включено період з 01.05.2022 року по 31.12.2022, оскільки за змістом положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користування, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій у період з 24.02.2022 по 10.08.2022, а тому у 2022 році період нарахування несплаченої орендної плати треба брати тільки з 01.01.2022 по 28.02.2022, що колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Колегія суддів не погоджується з наведеною вище правовою позицією апелянта щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати, з огляду на таке.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, з урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України, виснував, що: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».
Правова позиція щодо неможливості застосування наведених вище норм законодавства до спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 де вказано про те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023 підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.
За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржувані відповідачем частині відсутні. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз «Моноліт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/11916/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 29.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді Г.П. Коробенко
О.О. Хрипун