28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 757/32014/24
провадження № 61-6463св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Новака Р. В. від 01 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., від 21 квітня 2025 року,
Описова частина
Короткий зміст вимог заявника
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що:
1) відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 червня
2011 року № 768, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенком В. С., продавець ОСОБА_2 продав, а покупець ОСОБА_1 купив належний продавцю на праві приватної власності житловий будинок за номером АДРЕСА_1 . Житловий будинок дерев'яний, житловою площею 18,5 (вісімнадцять цілих і п'ять десятих) кв. м., загальною площею 43,4 (сорок три цілих і чотири десятих) кв.м. До будинку примикає дерев'яний сарай і криниця;
2) відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 червня
2011 року № 798, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенком В. С., продавець ОСОБА_2 за цим договором передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець ОСОБА_1 прийняв зазначену земельну ділянку у свою власність;
3) відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 червня
2011 року № 799, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенком В. С., продавець ОСОБА_2 за цим договором передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець ОСОБА_1 прийняв зазначену земельну ділянку у свою власність.
Заяву мотивовано тим, що звернувшись до державного реєстратора про реєстрацію права власності на зазначене майно, йому було відмовлено у вчиненні цих дій через те, що у посвідчених 14 червня 2011 року приватним нотаріусом Савенком В. С. двох окремих договорах купівлі-продажу житлового будинку (бланк серії ВРЛ №007744 та ВРЛ №007745) та земельної ділянки (бланк серії ВРЛ №007746 та ВРЛ №007747) проставлений один і той же посвідчувальний напис № 798, також невірно зазначено код витрачених бланків, а відповідно до наданої Київським державним нотаріальним архівом на запит державного реєстратора інформації станом на 09 березня 2023 року архів приватного нотаріуса Савенка В. С. , який не веде нотаріальної діяльності, на відповідальне державне зберігання не переданий.
Заявник посилається на те, що встановлення зазначених фактів необхідно для здійснення реєстрації за ним права власності на зазначене майно, а тому просив задовольнити заяву.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що копії договорів від 14 червня 2011 року, подані заявником, не підтверджують факту їх укладення та реєстрації відповідно до законодавства, оскільки ОСОБА_1 не звертався за державною реєстрацією права власності протягом 12 років після укладення договорів, що суперечить розумним строкам реалізації права та вимогам статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (редакція 2010 року) щодо обов'язкової реєстрації речових прав. Тривалість бездіяльності заявника свідчить про неналежне виконання обов'язків щодо оформлення права власності. Також заявник не довів юридичного значення встановлення фактів, оскільки не надав доказів неможливості отримати документи іншим шляхом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 3 та 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (редакція 2010 року) щодо строків подання заяви для державної реєстрації речових прав, з урахуванням статті 251 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у нього наявні оригінали договорів, а тому твердження суду апеляційної інстанції про їх відсутність помилкові. Ним повністю доведені вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, належними та допустимими доказами. Зазначає, що суди помилково відмовили у задоволенні заяви про допит його як свідка, чим порушив вимоги процесуального законодавства.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Відповідно до наданого заявником копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 червня 2011 року № 768, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенком В. С., продавець
ОСОБА_2 продав, а покупець ОСОБА_1 купив належний продавцю на праві приватної власності житловий будинок за номером АДРЕСА_1 . Житловий будинок дерев'яний, житловою площею 18,5 (вісімнадцять цілих і п'ять десятих) кв.м., загальною площею 43,4 (сорок три цілих і чотири десятих) кв.м.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 червня 2011 року № 798, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенком В. С., продавець ОСОБА_2 за цим договором передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3222280401:04:312:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець ОСОБА_1 прийняв зазначену земельну ділянку у свою власність.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 червня 2011 року № 799, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенком В. С., продавець ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3222280401:04:312:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
28 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора із заявами для державної реєстрації права власності на житловий будинок (за договором № 768) та земельні ділянки (за договорами № 798 і № 799). Державний реєстратор відмовив у реєстрації рішеннями від 17 квітня 2023 року № 67234392, № 67235004, № 67235335 від 17.04.2023 через розбіжності в документах: однаковий посвідчувальний напис № 798 у договорах купівлі-продажу будинку та ділянки (бланки ВРЛ №007744-007747) і невірний код бланків у договорах на ділянки (код 1 замість коду для земельних ділянок). Архів нотаріуса Савенка В. С. не передано до Київського державного нотаріального архіву, що унеможливило перевірку оригіналів (довідка № 588/01-17 від 09 березня 2023 року).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги
та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду
від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок:
«В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження
№ 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження
№ 11-150апп23.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що надані заявником копії договорів від 14 червня 2011 року не підтверджують факту їх укладення та реєстрації відповідно до законодавства, а також із того, що заявник не довів юридичного значення встановлення фактів, оскільки не надав доказів неможливості отримати документи іншим шляхом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові
від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17, належність доказів у справах про встановлення юридичних фактів вимагає надання документів, які безспірно підтверджують факт правочину. Копії договорів без оригіналів чи інших підтверджуючих документів, таких як акти приймання-передачі чи квитанції про оплату, не відповідають цим вимогам.
Суди правильно вважали, що подані копії договорів не є достатніми доказами для задоволення заяви через відсутність оригіналів, архіву нотаріуса Савенка В. С. (довідка № 588/01-17 від 09 березня 2023 року) та розбіжності в посвідчувальних написах і кодах бланків.
Аргументи касаційної скарги про те, що у нього наявні оригінали договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки заявник не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій оригіналів правочинів, а тому суди правильно вважали, що їх копії
(а. с. 8-17) не є достатніми для висновку про обґрунтованість вимог заявника щодо встановлення юридичного факту, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 грудня 2022 року у справі
№ 359/3951/17.
Суди також врахували, що ОСОБА_1 не звертався за державною реєстрацією права власності протягом 12 років після укладення договорів, що суперечить розумним строкам реалізації права та вимогам статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (редакція 2010 року) щодо обов'язкової реєстрації речових прав. Тривалість бездіяльності заявника свідчить про неналежне виконання обов'язків щодо оформлення права власності.
Також суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 не надав доказів звернення до інших установ, таких як Мін'юст, нотаріальних архівів інших регіонів чи продавця ОСОБА_2 для отримання документів чи виправлення технічних помилок.
При цьому відмова у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не позбавляє ОСОБА_1 захисту своїх прав у інший спосіб.
Посилання у касаційній скарзі на необґрунтовану відмову про допит заявника як свідка відхиляються колегією суддів, оскільки показання свідків не можуть замінити документальні докази нотаріального посвідчення правочинів, як того вимагає стаття 657 ЦК України. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у справі № 359/3951/17, де підкреслено, що у справах про встановлення фактів, пов'язаних із правочинами, пріоритет надається документальним доказам, а свідчення є допоміжними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара