28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 215/95/15-ц
провадження № 61-6844св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 і є правонаступником ОСОБА_4 ,
відповідачі: ОСОБА_5 , виконавчий комітет Криворізької міської ради Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 і є правонаступником ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю, усунення перешкод в користуванні власністю.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 , звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 , виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю, усунення перешкод в користуванні власністю.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належало на праві спільної сумісної власності 1/4 частина будинку НОМЕР_2 , яка складається з квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником 1/4 частини житлового будинку з господарчими спорудами на АДРЕСА_3 .
На підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 14 червня 2000 року ОСОБА_5 був виданий державний акт на право приватної власності на землю, згідно з яким їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
На думку позивачів, цим рішенням порушено їх права щодо користування належною їм земельною ділянкою. Зокрема, вони не можуть користуватися належним їм майном, оскільки ОСОБА_5 у 2015 році встановила металевий паркан, який закрив вихід з їх квартир, а саме прохід через хвіртки на вулицю Мусоргського, чим позбавила можливості проїзду швидкої допомоги до людини з інвалідністю ОСОБА_3 та до людини похилого віку ОСОБА_4 . Також відсутній проїзд для автомобілів газової, пожежної служб.
Відповідно до вказаного (з урахуванням уточнення позовних вимог) позивачі просили суд:
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 22 серпня 2000 року серії І-ДП № 036517, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12825, згідно з яким ОСОБА_5 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться на АДРЕСА_4 ;
- усунути перешкоду, яку чинить ОСОБА_5 у користуванні ОСОБА_1 1/4 часткою житлового будинку з господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 - 1/4 часткою житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_2 , зобов'язавши ОСОБА_5 знести паркан, встановлений навпроти хвірток з квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 та надати доступ для входу і заїзду до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 02 листопада 2020 року у складі судді Лиходєдова А. В. позов задовольнив.
Визнав недійсним та скасував державний акт на право приватної власності на землю від 22 серпня 2000 року серії І-ДП № 036517, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12825, згідно з яким ОСОБА_5 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Усунув перешкоду, яку чинить ОСОБА_5 у користуванні власністю ОСОБА_1 - 1/4 часткою житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 - 1/4 часткою житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_2 , зобов'язав ОСОБА_5 знести паркан, встановлений навпроти хвірток з квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 та надати доступ для входу та заїзду до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки позивачі надали докази, які свідчать про необґрунтованість та незаконність дій виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області при прийнятті рішень, які стали підставою для видачі державного акта на право приватної власності на землю та про наявність перешкод позивачам у користуванні належною їм власністю з боку відповідача ОСОБА_5 .
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 грудня 2020 року у складі судді ОСОБА_6 відкрив апеляційне провадження.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 19 жовтня 2021 року залучив у справі як правонаступника померлої ОСОБА_4 її спадкоємця ОСОБА_2 .
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що оскаржуваний державний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 14 червня 2000 року № 430, тобто компетентним органом, в межах наданих законом повноважень. Встановлення меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_4 відбувалось із залученням представників суміжних землекористувачів на АДРЕСА_3 ( ОСОБА_7 ) та НОМЕР_5 (ОСОБА_2), для підготовки проєктів рішень в частині заяви ОСОБА_5 до виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області було надано необхідний пакет документів відповідно до вимог чинного на час звернення законодавства, державний акт на право власності на земельну ділянку видано правомірно.
Верховний Суд постановою від 04 травня 2022 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року про відкриття апеляційного провадження і постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження одноособово у складі судді Бондар Я. М., тобто неповноважним складом суду.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваний державний акт серії І-ДП № 036517 на право власності на земельну ділянку видано законно та правомірно, компетентним органом в межах наданих законом повноважень.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки встановлення в натурі меж земельної ділянки АДРЕСА_4 відбувалось із залученням представників суміжних землекористувачів на АДРЕСА_3 (ОСОБА_10) та НОМЕР_5 (ОСОБА_2). До виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області було надано весь необхідний пакет документів, що складено відповідно до вимог чинного на час звернення законодавства, державний акт на право власності на земельну ділянку видано законно та правомірно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
22 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 1527/632/12, від 10 березня 2023 року у справі № 813/1676/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що передання земельної ділянки у приватну власність відповідачу відбулося з порушенням встановленого порядку. Спорудження відповідачем на спірній земельній ділянці паркану перешкоджає позивачам користуватися цією ділянкою.
Скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому вказує, що касаційна скарга є законною та обґрунтованою.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 грудня 2000 року № НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належить на праві спільної сумісної власності 1/4 частка будинку АДРЕСА_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_2 .
Згідно із договором дарування від 25 жовтня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бурлак Р. О., ОСОБА_1 є власником 1/4 частки житлового будинку з господарчими спорудами на АДРЕСА_3 .
Із матеріалів справи відомо, що в грудні 1999 року ОСОБА_5 звернулася до виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області із заявою про передання їй у приватну власність земельної ділянки на АДРЕСА_4 площею 1 000 кв. м в постійне користування для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, іншу частину - 888 кв. м просила надати їй в довгострокове користування.
12 січня 2000 року виконавчий комітет Криворізької міської ради Дніпропетровської областіприйняв рішення № 51 «Про передачу у приватну власність присадибних земельних ділянок та ділянок для ведення особистого підсобного господарства по заявах громадян», на підставі якого згідно з додатком № 2 до цього рішення ОСОБА_8 передано у приватну власність присадибну ділянку площею 1 000 кв. м та ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 888 кв. м.
14 червня 2000 року виконавчий комітет Криворізької міської ради Дніпропетровської області прийняв рішення № 430 «Про затвердження остаточної площі присадибних земельних ділянок і ділянок для ведення особистого підсобного господарства, переданих у приватну власність, та внесення змін в пункти додатків до рішень виконкому міської ради», на підставі якого ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю від 22 серпня 2000 року серії І-ДП № 036517, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 12825, згідно з яким відповідачу ОСОБА_5 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_4 .
Із землевпорядної справи щодо передання земельної ділянки в приватну власність та користування ОСОБА_5 , яка була виготовлена Державним науково-виробничим підприємством «МЕГГД», відомо, що справа містить акт від 17 лютого 2000 року про встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність ОСОБА_9 , план земельної ділянки, копію паспорта заявника, копію договору відчуження житлового будинку в порядку обміну на державну квартиру, схематичний план земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 .
З акта обстеження належної ОСОБА_5 земельної ділянки від 16 липня 2015 року, складеного виконавчим комітетом Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, відомо, що під'їзний шлях та прохід до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , а вхід та проїзд до будинку АДРЕСА_4 .
З акта обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_7 від 12 квітня 2016 року, складеного виконавчим комітетом Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, видно, що при візуальному огляді проїзд та прохід до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 облаштовано так: проїзний шлях вздовж будинку АДРЕСА_8 довжиною 35 м, шириною 3-3,5 м; пішохідна частина від квартири НОМЕР_7 до квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 довжиною 22 м, шириною 0,9 м-1 м. На момент розгляду інших під'їзних та пішохідних шляхів до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 немає. На межі із земельною ділянкою на АДРЕСА_4 встановлено огородження із металевого листа висотою 1,60 м.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною другою статті 1 ЗК України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України 1990 року) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.
Відповідно до статті 3 ЗК України 1990 року розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 10 ЗК України 1990 року до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Статтею 6 ЗК України 1990 року визначено, що громадяни України мають право на одержання безоплатно у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).
Згідно зі статтею 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, в тому числі, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).
Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризацій, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Частиною другою статті 19 ЗК України 1990 року передбачено, що міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
Відповідно до частини шостої вказаної статті ЗК України, надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
Окрім цього, вказаною статтею передбачено порядок надання земельних ділянок у користування.
Зокрема, підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин із заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.
Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою, виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це.
Згідно із статтею 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
У статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, в тому числі, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 визначено, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв'язку з цим при вирішенні справи суду належить з'ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.
Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
З матеріалів справи відомо, що у грудні 1999 року відповідач ОСОБА_5 звернулася до виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області з заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 1 000 кв. м для обслуговування житлового будинку та 888 кв. м - у довгострокове користування за адресою: АДРЕСА_4 .
12 січня 2000 року рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 51 відповідно до додатку № 2 ОСОБА_5 передано у приватну власність ділянку 1 000 кв. м та для особистого підсобного господарства - 888 кв. м. Акт встановлення меж ділянки складено 17 лютого 2000 року.
14 червня 2000 року рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 430 затверджено остаточну площу ділянки, а 22 серпня 2000 року видано державний акт серії І-ДП № 036517 на право власності на ділянку площею 0,1900 га для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства.
До землевпорядної справи, виготовленої Державним науково-виробничим підприємством«МЕГГД», долучено план ділянки, акт встановлення меж, технічну документацію, копії правовстановлюючих документів та паспорта (т. 1 а. с. 107-115).
Суд апеляційної інстанції встановив, що технічна документація у землевпорядній справі містить в собі складові, що є обов'язковими її частинами, в тому числі: план земельної ділянки, із визначенням площі спірної земельної ділянки та суміжних домоволодінь; акт встановлення меж земельної ділянки від 17 лютого 2000 року; матеріали технічної інвентаризації; копії правовстановлюючих документів на домоволодіння.
Акт встановлення меж спірної земельної ділянки складено за участю представників суміжних землекористувачів (в тому числі садиби НОМЕР_4 - ОСОБА_7 та НОМЕР_5 - ОСОБА_2, НОМЕР_6 - ОСОБА_11 на АДРЕСА_10 - ОСОБА_12) та встановлено в натурі межі ділянки АДРЕСА_4 , що відводилася у приватну власність відповідача, визначено її площу в розмірі 0,1900 га (т. 1 а. с. 108).
Акти обстеження земельної ділянки, видані у 2015-2016 роках виконавчим комітетом Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, засвідчують, що проїзд та прохід до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 здійснюється вздовж будинку НОМЕР_3 , тоді як до будинку АДРЕСА_4 . Ділянки розмежовані суцільною металевою огорожею (т. 1 а. с. 76, 228).
Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що державний акт серії І-ДП № 036517 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1900 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , виданий відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 14 червня 2000 року № 430, є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Рішення було прийняте компетентним органом у межах його повноважень та на підставі належно оформленої землевпорядної документації.
Встановлення меж спірної земельної ділянки здійснювалось у присутності представників суміжних землекористувачів, зокрема мешканців будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується актом встановлення меж від 17 лютого 2000 року.
Таким чином, порушень у процедурі підготовки та прийняття рішення щодо надання земельної ділянки у приватну власність не виявлено, а тому підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 1527/632/12, від 10 березня 2023 року у справі № 813/1676/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Посилання у касаційній скарзі на те, що у спірних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров