Рівненський апеляційний суд
Іменем України
24 липня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/20284/23
Провадження № 11-кп/4815/550/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 червня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.4 ст.27, ч.2 ст.307 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021181010001499 від 26.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.306, ч.2 ст.307, ч.1 ст.318, ч.2 ст.318, ч.3 ст.321 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 червня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та зменшення розміру застави, задоволено клопотання прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_7 та продовжено, зокрема, щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 04 серпня 2025 року. Одночасно продовжено обвинуваченому розмір застави - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду від 06 червня 2025 року та змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з застосуванням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 .. Вказує, що у клопотаннях про продовження запобіжного заходу сторона обвинувачення не наводить належного обґрунтування неможливості застосування щодо обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів. Зазначає, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання і реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ., де проживає разом з батьками, рідною сестрою та племінником, що свідчить про його міцні соціальні зв'язки, при цьому батьки обвинуваченого є інвалідами ІІ групи довічно, тому перебуваючи під домашнім арештом він зможе здійснювати догляд за ними та допомагати у побуті.
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 06 червня 2025 року.
Вказує, що на проголошенні ухвали присутній не був, про її існування дізнався 17.06.2025 року з інформації на сайті ЄДРСР.
Відповідно до п.1-1 ч.2 ст.395 КПК України, на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Апеляційна скарга подана захисником через систему «Електронний суд» 19.06.2025 року.
За наведеного, доводи захисника про те, що строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 06 червня 2025 року пропущено з поважних причин, зважаючи на викладене та те, що останній не допустив тривалого необ'єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, подавши її через два дні після ознайомлення, є обґрунтованими, відтак строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
На підставі ч.4 ст.422-1 КПК України, у зв'язку з відсутністю клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст.370 КПК України, судове рішення стосовно обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Положеннями ч.3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотань прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, згідно з матеріалами справи, обвинуваченому ОСОБА_6 інкримінується те, що він за попередньою змовою з групою осіб в період з жовтня 2022 року по березень 2023 року, будучи засудженим та відбуваючи покарання у ДУ «Катеринівська ВК (№46)» придбавали наркотичні засоби та особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких обмежено, та збували їх у місця позбавлення волі. Виклад даних обставин підтверджується доказами, зібраними у кримінальному провадженні, зокрема: протоколами проведення НСРД, висновками експертів та іншими матеріалами в їх сукупності.
Таким чином, ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який в разі доведення вини, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна. Також судом встановлено, що обвинувачений неодружений, не похилого віку, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не хворіє, раніше судимий, дані про його офіційне працевлаштування відсутні, тому колегія суддів вважає, що в разі зміни запобіжного заходу на більш м'який останній буде продовжувати займатися злочинною діяльністю з метою отримання доходів.
Отже, враховуючи фактичні обставини злочину, який інкримінується обвинуваченому, його особу, колегія суддів вважає, що в цьому кримінальному провадженні наявний реальний суспільний інтерес, який у даному конкретному випадку превалює над принципом поваги до свободи особистості, що в свою чергу свідчить про виправданість продовження строку тримання під вартою.
Також при постановленні ухвали суд, з врахуванням вимог ч.3 ст.183 КПК України, визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Так, п.3 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів місцевого суду, встановивши заставу в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, визначила середню межу, передбачену за дану категорію злочинів, з врахуванням тяжкості інкримінованого злочину та наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, який достатньою мірою гарантував би виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, тому доводи захисника про відсутність обґрунтування щодо можливості застосування інших запобіжних заходів, є необґрунтованими.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, не встановлено, тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 та вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення суду без зміни.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Поновити захиснику ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 06 червня 2025 року.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 червня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.4 ст.27, ч.2 ст.307 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021181010001499 від 26.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.306, ч.2 ст.307, ч.1 ст.318, ч.2 ст.318, ч.3 ст.321 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3