Справа №740/2987/25 2/760/12280/25
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
29 липня 2025 року суддя Солом'янського районного суду міста Києва Кицюк В.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У травні 2025 року позивач звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області із вищезазначеним позовом, у якому просив встановити факт перебування матері ОСОБА_1 на утриманні сина ОСОБА_2 , який зник безвісти.
В обґрунтування зазначала, що встановлення факту перебування на утриманні зниклого безвісти сина необхідно для реалізації права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 у зв'язку зі смертю військовослужбовця, який був годувальником.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 червня 2025 року відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 червня 2025 року справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності. Таким критерієм також може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині першій статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до вимог статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Правове регулювання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги вказує на те, які саме рішення суду може подати особа, яка претендує на відповідну допомогу: рішення суду, що підтверджує факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого), тобто рішення, за змістом якого особа, яка претендує на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, була на повному утриманні військовослужбовця до його загибелі (смерті) або одержувала від нього таку допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування; рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, тобто рішення адміністративного суду, який вирішив спір щодо таких призначення та виплати.
Відповідно до правових висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі №308/17634/23: «Можливість встановлення певного юридичного факту у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві передбачена для іншої мети, ніж вирішення спору, зокрема й адміністративного спору щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, окрім випадків, передбачених законом.
Зокрема, такий випадок передбачений статтею 16-1 цього Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 3515-IX від 09 грудня 2023 року лише щодо факту проживання однією сім'єю жінки (чоловіка) із загиблою (померлою) особою, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" утриманцями, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Тому ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала онука на утриманні загиблого військовослужбовця, є те, чи має така онука саме як член його сім'ї право на пенсію у разі втрати годувальника.
Отже, після відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що онука загиблого військовослужбовця була його утриманкою, означатиме встановлення її належності до членів його сім'ї та визнання права такої онуки на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства не може, встановлюючи факт перебування на утриманні, визнавати належність онуки до членів сім'ї загиблого військовослужбовця та створювати передумови як для вирішення спору про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги, так і для вирішення спору про право такого утриманця на отримання пенсії у разі втрати годувальника і для набуття такого права.
Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги можна встановити на підставі рішення суду у позовному провадженні в спорі між заявником та повноважним органом військового управління в порядку цивільного судочинства.
Тому такий спір про право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги між онукою загиблого військовослужбовця та державою в особі компетентного суб'єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду, як і їхній спір про право такої онуки на призначення пенсії у разі втрати годувальника. Інакше кажучи, встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб'єкта владних повноважень про (а) відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги чи (б) відмову у призначенні пенсії у разі втрати годувальника.
Наведений висновок узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 КАС України, який передбачає, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Якщо після виникнення спору із суб'єктом владних повноважень, який відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги (або пенсії у разі втрати годувальника), заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні), це означає: розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства (чи то щодо права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, чи то права на отримання пенсії у разі втрати годувальника) потрібно "створити" преюдиційні факти у цивільному процесі».
Отже, не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.
Підхід, за яким допускається можливість встановлення певного юридичного факту у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги або пенсії у разі втрати годувальника може мати наслідком створення юрисдикційних конфліктів між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства, у випадку подальшої відмови суб'єкта владних повноважень у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника.
Таким чином, не можуть розглядатися судами у цивільному судочинстві заяви про встановлення фактів з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця після відмови у її призначенні органом військового управління або за встановлення спору про право з державою в особі такого органу.
За таких обставин необхідно закрити провадження у справі, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.255, 256 ЦПК України, суд,-
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення - закрити.
Роз'яснити сторонам, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя Вікторія КИЦЮК