СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/8214/25
пр. № 2-а/759/181/25
28 липня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши адміністративну справу в спрощеному провадженні (без виклику сторін) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
18.04.2025 р. до суду надійшов вказаний позов в електронній формі через електронний кабінет. Звертаючись до суду, представник позивача в заяві зазначив, що 11.02.2025 року постановою №317, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (позивача) за ч.3 ст. 210 КУпАП та застосовано стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. Вказана постанова винесена на підставі протоколу від 05.02.2025 року. Позивач вважає оскаржувану постанову визнати незаконною, оскільки вона ухвалена без належних доказів та з процесуальними порушеннями норм КУпАП щодо оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2025 року, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.38). Позивачу та відповідачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження у справі, останньому також направлялася копія позовної заяви з додатками (а.с.380.
Відповідач копію ухвали суду з додатками до неї отримано 29.04.2025 р., про що свідчить довідка про доставку на електронну адресу (а.с. 40).
До суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Суд, розглянувши справу, дослідивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права.
Судом встановлено, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 було винесено постанову № 317 від 11.02.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у сумі 17000 грн.
Відповідно до змісту зазначеної постанови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (системи Оберіг) не перебуває на обліку в жодному ІНФОРМАЦІЯ_3 . Далі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не з'являвся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за своїм зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання, для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), уточнення особистих даних та повідомлення про їх зміну, як вимагає законодавство України та Правила військового обліку. Отже, відповідно до діючого законодавства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВЛК не проходив, відомостей про зміну облікових даних не надавав (отримані територіальним центром комплектування та соціальної підтримки з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система Оберіг)), доказів поважності причин неявки ним також не надано, чим порушив вимоги чинного законодавства щодо виконання військового обов'язку, а саме: правила військового обліку, дотримання яких визначенні п. 3 ст. 1, п. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. п. 1, 7 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487) та пп. 3.2 п. 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 р. № 402 (зі змінами), відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП, враховуючи те, що зазначені дії вчинені під час особливого періоду».
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
За ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
З урахуванням викладеного, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення) повинне бути належним чином зафіксоване.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-ХІІ).
Питання взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього регулюється ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац шостий).
Частина десята статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладена в редакції Закону № 3633-IX, який набув чинності 18 травня 2024 року.
Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Вказаний обов'язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок).
Позивачем до суду не надано доказів, що він, як військовозобов'язаниий чи резервіст, перебував на військовому обліку.
Наданий доказ фотокопія з Резерву +, не є належним та допустим доказом проте, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку.
Перебування на обліку в ТЦК (Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки) підтверджується військово-обліковим документом. Для призовників це посвідчення про приписку до призовної дільниці, для військовозобов'язаних та резервістів - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного. Зазначених документів, позивачем до суду надано не було.
Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від відповідальності.
Відповідно до статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно із статтею 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 19 Порядку № 1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, що викладені в оспорюваній постанові, зокрема, що він перебував на військовому обліку на момент винесення оскаржувальної постанови.
Наданий витяг з Резерв+ сформований 23.02.2025 р. , з якого вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, що може свідчить проте, що останній став на військовий облік після винесення оскаржувальної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Проаналізувавши в сукупності надані сторонами по справі докази, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята уповноваженим на те органом відповідно до вимог КУпАП, права ОСОБА_1 під час розгляду справи були дотримані, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП є доведеною та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, всебічно дослідивши обставини справи, а також надані сторонами докази кожен окремо та у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Дослідивши оскаржувану постанову, встановлено що вона відповідає вимогам законодавства, оскільки містить всі елементи, що повинні міститися в постанові відповідно до ст. 283 КпАП України. Підстави для її скасування відсутні.
З огляду на викладене, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України суд відносить судові витрати за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 241-242, 244-246, 250-251, 255, 286, 295 КАС України, ст.ст. 35, 64 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (ст. 286 КАС України).
Суддя Н.Д. Бабич