Справа № 357/9585/25
Провадження № 2-а/357/282/25
29 липня 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий - суддя Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
21.06.2025 представник позивача, адвокат Слободенюк Галина Миколаївна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», який зареєстрований судом 24.06.2025, мотивуючи тим, що 28.05.2025, начальником групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 , було складено протокол серії БЦРТЦК №1629 про те, що громадянин ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, а саме: 28.05.2025 о 18.50 год у АДРЕСА_1 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його поліцейському, в особливий період, порушивши вимоги ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. ст. 210-1 КУпАП. Однак, протокол не містить жодного посилання на свідка чи доказу, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем. Поліція зупинила позивача на вулиці приблизно в 17:15 - 28.05.2025, коли він йшов зустрічати дружину з роботи, при собі він мав паспорт і військово-обліковий документ у телефоні. Поліцейські без протоколу затримання примусово доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де він був з військово-обліковим документом та паспортом, що посвідчували його особу. 10.06.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 була винесена постанова №1629 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч. 3 ст.210-1 КУпАП та стягнення з нього 17000,00 грн штрафу. Позивач прийшов до ІНФОРМАЦІЯ_2 10.06.2025 на 12:00 для розгляду протоколу серії БЦРТЦК №1629 від 28.05.2025 про адміністративне правопорушення разом з адвокатом, але справа не розглядалась, та їх проінформували, що позивача визнали винним та наклали на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу, та повідомили, що якщо позивач письмово визнає свою вину то зможе сплатити штраф лише 8500,00 грн. Вказана постанова є неправомірною, тому має бути скасована. Позивач має третю групу інвалідності з 01.01.2022 - довічно, є пенсіонером, має відстрочку від мобілізації до завершення мобілізації відповідно до п.2 ч.1. ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». У протоколі не викладена суть адміністративного правопорушення, а саме: при яких обставинах воно було вчинено, на вимогу якої уповноваженої особи позивач не пред'явив військово-обліковий документ. Ні у протоколі ні у постанові жодного слова немає про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за непред'явлення військово-облікового документа поліцейському у іншому місті, хоча позивач був на вулиці біля свого будинку, звідки його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та мав військово-обліковий документ у телефоні. Також, ні протокол ні постанова не містять посилання на докази щодо не пред'явлення позивачем військово-облікового документу. Тому, просила визнати дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковника ОСОБА_5 , щодо винесення постанови №1629 від 10.06.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, та стягнення з нього 17000 грн штрафу, неправомірними, скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_5 , №1629 від 10.06.2025, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.
26.05.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 09.07.2025 - 15:00, також витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову №1629 від 10.06.2025.
09.07.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 24.07.2025 - 15:30, для реалізації права відповідача на подання відзиву на позовну заяву та виконання ухвали суду про витребування доказів.
22.07.2025 представник відповідача, за довіреністю у справі - Чаленко Володимир Володимирович, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Позивач просить суд скасувати постанову, вказуючи на те, що остання, нібито, була винесена з порушенням норм чинного законодавства України. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК № 1629 від 28.05.2025, о 18 год. 50 хв. 28.05.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , позивач не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'являв його за вимогою поліцейського в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. З ст. 210-1 КУпАП. Позивача було повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 10.06.2025 о 12 год. 00 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) кабінет 30. В графі «пояснення» позивач зазначив, що мав при собі лише паспорт. Також позивач у позові зазначає, що в оскаржуваній постанові не зазначений жодний доказ того, що він не має військово-облікового документа. Слід зазначити, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за факт відсутності військово-облікового документа, а за те, що він не мав при собі його та не пред'являв його за вимогою поліцейського в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. З ст. 210-1 КУпАП. Враховуючи вищевикладене, вважає, що постанова винесена відповідного до вимог чинного законодавства України. Тому, просив відмовити позивачу в задоволенні позову.
24.07.2025 судом постановлено ухвалу, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, згідно ч.1 ст. 227, ч.3 ст. 243 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 29.07.2025 - 12:00.
Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та його представник, адвокат Слободенюк Галина Миколаївна, 24.07.2025 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 268 КАС України, суд дійшов висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 29.12.2021 має третю групу інвалідності (загальне захворювання з ураженням ОРА) - довічно, отримує пенсію по інвалідності, є військовозобов'язаним, перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , має військово-облікову спеціальність ВОС107097Ф (заступник командира взводу розвідки), звільнений у запас після проходження служби, згідно копії військового квитка серії НОМЕР_1 та копії обліково-послужної карточки №307534, виданої до військового квитка, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 24-33-34, 35-36, 37-43).
Згідно копії протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 28.05.2025 серії БЦРТЦК №1629, складеного начальником групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 , у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 22-23), 28.05.2025 - 18:50, за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою поліцейського, в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; громадянину ОСОБА_1 роз'яснено ст. 63 Конституції України, його права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12 год. 00 хв. 10.06.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ), кабінет №30. Вказаний протокол складений за участю ОСОБА_1 , який засвідчив власноручним підписом про повідомлення щодо дати, часу та місця розгляду справи про адміністративне правопорушення, також, зазначено що до протоколу додається: рапорт та копія паспорта.
10.06.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_5 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №1629 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 21), у якій вказано, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 28.05.2025 близько 18:50 по АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою уповноваженої особи, в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (громадяни України чоловічої статті віком від 18 до 60 років у період проведення мобілізації зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ), чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно із постановою №1679 від 10.06.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст. 6 Основного Закону України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1 КУпАП та від їх імені ТЦК та СП накладати адміністративні стягнення.
Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Ст. 254 КУпАП (чинної на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності) визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Як встановлено судом, на час складання протоколу про адміністративне правопорушення -28.05.2025 позивач був присутнім та був належним чином повідомленим про розгляд адміністративної справи на 10.06.2025 - 12:00.
Представник позивача у позовній заяві в обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_1 при зупиненні його поліцейським мав при собі паспорт та військово - обліковий документ у телефоні.
Однак, у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 28.05.2025 серії БЦРТЦК №1629, ОСОБА_1 у своїх поясненнях не зазначив про наявність у нього військово - облікового документу «Резерв+», а вказав «з адміністративним правопорушенням не згоден, мав при собі паспорт, вийшов зустріти жінку для повернення додому».
Також, до позовної заяви представником позивача не додано доказів на підтвердження обставин щодо наявності у позивача військово - облікового документу «Резерв+», а відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач на підтвердження правомірності свого рішення (постанови № 1629 від 10.06.2025) надав до суду рапорт поліцейського Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області А.В. Сабуцького від 28.05.2025 (а.с. 70), у якому зазначено, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за його вимогою в особливий період.
Ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Ч. 3 ст. 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Також, згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
У п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487) закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 19, 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487), призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом. Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 532, уповноважені представники ТЦК та СП під час перевірки військово облікових документів, фіксування порушень, мають застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції автоматичної фото- та відеофіксації. Під час здійснення фото- та відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки уповноваженими представниками військово-облікових документів портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях або іншим способом, який забезпечує відеозйомку.
Так, з копії рапорту поліцейського Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області А.В. Сабуцького від 28.05.2025 (а.с. 70) вбачається, що останнім при несенні служби о 18:50 год за адресою: АДРЕСА_3 , та під час перевірки документів громадянин ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за його вимогою в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що зафіксовано на технічний засіб відеофіксації №798324.
Разом з тим, ні в протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 28.05.2025 серії БЦРТЦК №1629, ні в постанові №1629 від 10.06.2025 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не зазначено, що поліцейським здійснювалося фіксування факту порушення ОСОБА_1 ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час перевірки військово - облікових документів, технічними приладами і технічними засобами, що мають функції автоматичної фото- та відео фіксації.
П.п. 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487 (далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №559) та встановлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Згідно п. 1 Порядку №559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
З матеріалів справи вбачається, що у позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , наявний військово-обліковий документ серії НОМЕР_1 та обліково-послужна карточка №30734 до військового квитка, які містять інформацію про його особу, військове звання та військово-облікову спеціальність.
Водночас, відповідачем не надано доказів щодо неможливості проведення перевірки інформації у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо особи позивача та не доведено достатніми доказами факт того, що позивач не мав при собі військово-облікового документу та не пред'явив його поліцейському, зокрема, не надано доказів здійснення відеофіксації факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, враховуючи, що така відеофіксація є обов'язкою при під час перевірки військово облікових документів.
Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено ст. 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У даному випадку, відповідач не надав до суду достатніх доказів, які у своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірність винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до п.3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №1679 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 10.06.2025 щодо притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Щодо позовної вимоги, про визнання дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковника ОСОБА_5 , щодо винесення постанови №1629 від 10.06.2025 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч. 3 ст.210-1 КУпАП неправомірними, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 235 КУпАП та Положенням № 154 від 23.02.2024, від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, та керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки розглядає справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладає адміністративні стягнення, зокрема, у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1 КУпАП.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, оскільки положеннями ч. 3 ст. 286 КАС України не передбачено такого способу захисту як визнання протиправними дій керівника суб'єкта владних повноважень, тому вказана вимога не підлягає до задоволення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн, сплачений позивачем за одну позовну вимогу немайнового характеру (а.с. 15).
Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 210-1, 235, 245, 247, 251, 252, 254, 256, 258, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_5 за справою про адміністративне правопорушення №1629 від 10.06.2025, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Рішення складено 29.07.2025.
Суддя:О. В. Бондаренко