Справа № 357/10771/25
1-кп/357/969/25
24.07.2025 Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши під час відкритого підготовчого судового засіданні в залі судових засідань Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у кримінальному провадженні № 12024111030003995, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.12.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу,
сторони кримінального провадження: прокурор спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_3 , його захисник - адвокат ОСОБА_8 , обвинувачений ОСОБА_5 , його захисник - адвокат ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_4 , потерпіла ОСОБА_10 ,
У провадження Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшло кримінальне провадження № 12024111030003995, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.12.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотаня про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та з покладенням обов'язків. При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м'яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від органів досудового розслідування та суду, обгрунтовує тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до восьми років та враховуючи що ОСОБА_3 не одружений, немає стабільного джерела доходу, тобто не обтяжений міцними соціальними зв'язками, усвідомлення можливості настання вкрай несприятливих наслідків може спонукати його змінювати своє місце проживання та переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілого, представника потерпілого, свідків у кримінальному провадженні - обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 відомі адреси проживання свідків та потерпілої у вказаному кримінальному правопорушенні та які вказують на його причетність о вчинення вказаного кримінального правопорушення, а тому є підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_3 має можливість незаконно впливати на свідків та потерпілу в кримінальному провадженні, зокрема шляхом умовляння, підкупу, переконання, примушування з застосуванням фізичної сили або погроз такого застосування з метою викривлення фактичних обставин справи та уникнення передбаченої законом відповідальності.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КК України - вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 , будучи умовно-достроково звільненим від відбування покарання за вчинення корисливого злочину проти власності, проігнорувавши встановлені законом норми поведінки в суспільстві, спочатку вчинив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 з якою уклав контракт (ч. 5 ст. 407 КК України), а після чого знов вчинив новий умисний злочин проти власності, що свідчить про відсутність у нього будь-яких стримуючих факторів щодо вчинення протиправної поведінки, в тому числі кримінальних правопорушень.
Окрім того, прокурор у підготовчому судовому засіданні заявив клопотаня про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді у виді цілодобового домашнього арешту.
При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пп. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м'яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинувачених.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного злочину проти власності, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 8 (восьми) років. Усвідомлення настання вкрай несприятливих наслідків, а також враховуючи що він є громадянином іншої держави, може спонукати обвинуваченого ОСОБА_5 , змінювати своє місце проживання в тому числі виїхавши за межі України, та переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім цього, ОСОБА_5 до моменту вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення був не працевлаштований, не мав постійного джерела доходів, міцних соціальних зв'язків, тобто відсутні сталі соціальні зв'язки, а ті що є не стали на заваді вчинення кримінального правопорушення.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 будучи засудженим 12.11.2024 Білоцерківським міськрайонним судом за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком 2 (два) роки, достовірно знаючи про покладення на нього судом відповідних обов'язків передбачених пп. 1,2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України, повністю ігноруючи їх, при цьому усвідомлюючи наслідки їх невиконання, достовірно знаючи про воєнний стан на території України, неспровоковану військову агресію проти українського народу з боку російської федерації, без будь-яких докорів сумління та співчуття вирішив збагатитись за рахунок чужого майна, задовольняючи при цьому свої корисливі інтереси. Характер вчиненого кримінального правопорушення, поведінка ОСОБА_5 , вказує на його сміливість та кмітливість у вчиненні злочину, а відтак наявність у нього морального бажання та схильності до вчинення інших кримінальних правопорушень, зокрема корисливих.
Позиції сторін.
Обвинувачений ОСОБА_3 просив застосувати до нього нічний домашній арешт, оскільки його матері зробили операційне втручання, вона осліпла і їй потрібен догляд. Інших опікунів окрім нього немає. Обіцяє не переховуватися від суду.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_8 просив застосувати стосовно його підзахисного запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_5 просив змінити запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на нічний, щоб він мав можливість працювати автослюсарем.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 просив змінити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді домашнього арешту із цілодобового на нічний. При цьому посилається на те, що ОСОБА_5 визнав свою вину, розкаявся, частково відшкодував потерпілій завдану шкоду. Крім того, запобіжний захід стосовно обвинуваченого був обраний через пів року від вчинення злочину, за той час він міг виїхати в Європу, на свою історичну батьківщину, але цього не зробив. Він хороший спеціаліст автослюсар, був працевлаштований неофіційно, йому потрібно працювати щоб відшкодувати завдану шкоду, крім того він доглядає хворих батьків.
Обвинувачений ОСОБА_4 при вирішенні клопотань поклався на розсуд суду.
Потерпіла ОСОБА_10 підтримала позицію прокурора та просила задовольнити заявлені ним клопотання. Додатково поснила, що обвинувачений ОСОБА_5 частково відшкодував їй завдану злочином шкоду. Вона хоче щоб він повністю відшкодував їй завдану шкоду, при цьому підтримує клопотання прокурора про продовження стосовно обох обвинувачених визначених запобіжних заходів.
Мотиви суду.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Виходячи з вимог статей 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний-обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 194 КПК України слідує, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд повинен встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним в клопотанні.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як щодо раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Питання продовження запобіжних заходів до обвинувачених вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).
Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинувачених до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо них запобіжних заходів.
Наявність ризиків та їх обгрунтованість.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Під час перевірки наявності ризиків у кримінальному провадженні суд вважає переконливими та погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на таке.
Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восими років.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинувачених переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Отже, тяжкість інкримінованого правопорушення та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених до втечі.
Враховуючи ці обставини у сукупності із особами обвинувачених та характером кримінального правопорушення у вчиненні якого вони обвинувачуються, суд дійшов висновку про існування ризику того, що остані можуть переховуватися від суду.
Суд суд вважає переконливим і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення оскільки обвинувачений ОСОБА_3 будучи раніше неодноразово судимим за вчинення корисливих злочинів злочину проти власності, останній раз вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.11.2022 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі та 07.06.2024 умовно-достроково звільненим від відбування покарання, для проходження військової служби за контрактом в/ч НОМЕР_1 на невідбутий строк 3 роки 1 місяць, проігнорувавши встановлені законом норми поведінки в суспільстві, спочатку вчинив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 з якою уклав контракт (ч. 5 ст. 407 КК України), а після чого знов вчинив новий умисний злочин проти власності. Вказане свідчить про злочинну спрямованість особи підозрюваного та вперте небажання стати на шлях виправлення та високий ризик можливої протиправної поведінки обвинуваченого у майбутньому.
Суд погоджується із доводами сторони обвинувачення про існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_5 зважаючи на те, що він будучи засудженим 12.11.2024 Білоцерківським міськрайонним судом за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком 2 (два) роки, достовірно знаючи про покладення на нього судом відповідних обов'язків передбачених пп. 1,2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України, повністю ігноруючи їх, при цьому усвідомлюючи наслідки їх невиконання, не зробив для себе належних висновків і вчинив новий тяжкий злочин проти власності. Вказне свідчить про наявність у нього морального бажання та схильності до вчинення інших кримінальних правопорушень, зокрема корисливих.
Також прокурором в судовому засіданні доведено ризик незаконно впливати на свідків та потерпілу у кримінальному провадженні з боку обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки ознайомившись з матеріалами досудового розслідування обвинувачені володіють інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідків, потерпілої, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно них, у зв'язку з чим остані можуть безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
При цьому суд враховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до чч. 1, 2 статті 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Отже, судом встановлено наявність реальних ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.
Щодо наявності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення посилається на неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу з огляду на наявність високого ступеню встановлених ризиків та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи.
Суд зазначає, що метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й такого виняткового, як тримання під вартою, відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.
За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.
У відповідності до п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
На час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суддею встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він неодружений, утриманців не має, непрацюючий, тобто не має офіційного джерела доходу, має місце реєстрації та місце проживання, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, за відбував реальну міру покарання.
Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 , його особу, соціальні зв'язки, вік та стан здоров'я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду, незаконний вплив на свідків та потерпілу в кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення.
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку тримання під вартою. Непродовження застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи застосування більш м'якого запобіжного заходу перешкодить завданням кримінального судочинства, встановленню істини у справі та прийняття остаточного кінцевого рішення у провадженні у розумні строки. Адже, на переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на них процесуальних обов'язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Документів, які свідчать про неможливість утримання ОСОБА_3 під вартою, суду не надано.
В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан, суд вважає, що у даному кримінальному провадженні можливо визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (3028 х 80), що становить 242 240.00 грн.
Під час розгляду клопотання прокурора про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено та враховано судом, що він є громадянином Грузії, раніше судимий за ч. 1 ст. 309 КК України, неодружений, утриманців не має, непрацюючий, тобто не має стабільного джерела доходу.
Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 , його особу, соціальні зв'язки, вік та стан здоров'я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення.
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із покладенням раніше визначених обов'язків.
Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати житло у нічний час судом не встановлено. Наведені обвинуваченим та його захисником підстави, суд визнає недостатніми для зміни йому запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Керуючись статтями 131-132, 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 199, 314-316, 369-372 КПК України, суд,
Задовольнити клопотаня прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 на 60 днів, тобто до 22.09.2025 включно.
Одночасно визначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 грн. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень).
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем), на наступний депозитний рахунок:
Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області: UA768201720355259001000018661 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Київській області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 26268119.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент часу внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом строку дії ухвали.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави, оригінали документів з відміткою банку, який підтверджує внесення на рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі установи де він утримується під вартою.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого який вніс заставу з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі звільнити ОСОБА_11 з-під варти.
В разі внесення застави, покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із місця проживання та реєстрації без дозволу прокурора, або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; уникати спілкування із свідками по вказаному кримінальному провадженню ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та потерпілою ОСОБА_10 .
У разі внесення застави, встановити двохмісячний строк дії покладених судом обов'язків, починаючи з дня внесення застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений, який вніс таку заставу вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заборонивши йому цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 за виключенням необхідності отримання медичної допомоги.
Покласти на ОСОБА_5 обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за першою вимогою до прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження; цілодобово не відлучатися із місця проживання що за адресою: АДРЕСА_1 за виключенням необхідності отримання медичної допомоги, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтись в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Копію ухвали для виконання направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 та до Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області.
Контроль за виконанням ухвали в частині запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту покласти на прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , який здійснює процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення, а обвинуваченими з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошений о 09:15 год 28.07.2025.
Суддя ОСОБА_1