Справа № 346/1651/25
Провадження № 2/346/1302/25
29 липня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого-судді Яремин М.П.
з участю: секретаря Урбанович І.Д.
представника позивача адвоката Дикуна І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що її батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, у якому в них народились двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( позивач ) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті матері позивач фактично стала опікуном для своєї сестри, замінила їй матір. Відповідач, в свою чергу, не забезпечує батьківською опікою свою дочку ОСОБА_6 , тривалий час належно не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умови для здобуття нею освіти, не забезпечував їй необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Для необхідності забезпечення себе та вказаної дитини, позивач змушена більший час знаходитись в Республіці Польща, куди забрала її (дитину) із собою, де орендує житло, офіційно працевлаштована разом зі своїм чоловіком, що стверджується відповідними трудовими договорами. Постановою Окружного суду міста Варшава від 05.04.2022 року позивача призначено тимчасовим опікуном вказаної дитини, яка навчається в початковій школі у м.Варшава, де позитивно характеризується, а співпраця із її законним представником є зразковою.
21.03.2025 року Управлінням соціальної політики Коломийської міської ради затверджено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6 . Тому позивач просить позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки та призначити позивача її опікуном в разі позбавлення його батьківських прав.
Позивач в судове засідання не з'явилась. Її представник, адвокат Дикун І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних в позовній заяві, просить ці вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, 30.04.2025 року подав до суду письмову заяву, в якій згідний з позбавленням його батьківських прав, оскільки його дочка ОСОБА_7 фактично виконує функції батька та матері відносно його дочки ОСОБА_6 , участі в її вихованні він не бере, просить розгляд справи проводити в його відсутності ( а.с. 56 ).
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на строк не більш як на десять днів, тобто до 29.07.2025 року з дня закінчення розгляду справи - 23.07.2025 року.
Суд, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень частин 1-3 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Відповідно до положень п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до даних копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , виданого 30.08.2000 року та серії НОМЕР_2 , виданого 24.07.2013 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_5 , їхніми батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 16, 19).
07.09.2019 року ОСОБА_8 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , у зв'язку з чим остання змінила прізвище на « ОСОБА_1 », про що свідчать дані копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Коломийським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 12 (а. с. 14 ).
Відповідно до даних копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 12.02.2022 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Коломия Івано-Франківської області (а. с. 13).
Відповідно до постанови Окружного суду міста Варшава, переклад якої з польської на українську мову засвідчено офіційним перекладачем бюро перекладів " 40 мов ", призначено над неповнолітньою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасового опікуна в особі ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22, 23).
Згідно з даними копії договору оренди житла від 07.01.2025 року, переклад якого з польської на українську мову засвідчено офіційним перекладачем вказаного бюро перекладів, орендодавець ( ОСОБА_11 ) надає орендарю ( ОСОБА_10 ) в користування житло, що за адресою: АДРЕСА_2 , а орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю оренду плату в розмірі 2 700 злотих на місяць; договір укладено на невизначений термін з 07.01.2025 року; разом з орендарем у приміщенні має право проживати ОСОБА_12 ( а.с. 24, 25-26 ).
Відповідно до даних копії трудового договору від 18.09.2024 року, укладеного між командитним товариством " STEPNICKI " та ОСОБА_13 , переклад якого з польської на українську мову засвідчено офіційним перекладачем бюро перекладів " 40 мов ", останнього працевлаштовано водієм вантажівки, базова заробітна плата 4 300 злотих ( а.с. 27, 28-29 ).
У відповідності до даних копії трудового договору від 29.12.2023 року, укладеного між роботодавцем ОСОБА_14 та ОСОБА_1 , переклад якого з польської на українську мову засвідчено вказаним бюро перекладів, останню прийнято продавцем на невизначений термін з неповним робочим часом, винагорода 2 121 злотих ( а.с. 30-31, 32-33 ).
Згідно з даними характеристики від 14.01.2025 року, виданої початковою школою №353 ім. " Великих дослідників " у Варшаві, переклад якої з польської на українську мову засвідчено офіційним перекладачем бюро перекладів " 40 мов ", ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в у АДРЕСА_2 , є ученицею 5с класу вказаної початкової школи; відвідує школу кілька років, дотримується шкільних правил і дбає про свою особисту культуру, характеризується сумлінністю та відповідальністю у підході до своїх шкільних обов'язків. Співпраця із її законним представником є зразковою - опікун відвідує збори, підтримує зв'язок з класним керівником, пояснює причини пропусків занять та інформує про будь-які пропуски, що можуть мати місце у ОСОБА_6 ( а.с. 34, 35 ).
Віповідно до даних копії довідки про відвідування школи від 10.01.2025 року, переклад якої з польської на українську мову засвідчено бюро перекладів " 40 мов ", ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ученицею 5с класу Початкової шкоди №353 ім. " Великих дослідників " у Варшаві, зарахована до школи 14.03.2022 року, термін закінчення навчання у 2028 році ( а.с. 36, 37 ).
В матеріалах даної справи міститься наказ Управління соціальної політики Коломийської міської ради від 21.03.2025 року №44а/г, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 10). У висновку вказано, що батько дитини не бере участь у вихованні дочки, не цікавиться станом її здоров'я, не допомагає матеріально, фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків; він офіційно не працює, не має постійного заробітку. З 2022 року малолітня дочка проживає в Республіці Польща разом із старшою сестрою ОСОБА_1 , яка самостійно займається вихованням своєї молодшої сестри, дбає про її духовний та фізичний розвиток. На засідання комісії представник ОСОБА_1 повідомив, що його клієнтка з 2022 року самостійно займається вихованням та утриманням сестри, яка проживає разом із нею у м. Варшава (а.с. 11-12).
У відповідності до ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Однак, суд, керуючись правилами ч.6 ст.19 СК України, не погоджується з даним висновком, оскільки вважає його не достатньо обґрунтованим, адже в ньому відсутні переконливі дані з посиланням на докази, які б свідчили про винну поведінку батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками щодо виховання дочки, а лише міститься загальне посилання на норми законодавства, посилання на трудовий та договір оренди житла, характеристику дитини з навчального закладу, її проживання в Республіці Польща разом із сестрою, а також на твердженні представника позивача, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, що може суперечити інтересам малолітньої дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до положень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України»).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно з ч. 2 ст.78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи стороною позивча не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати із сестрою за межами території України. Та обставина, що дитина проживає із сестрою, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо вказаної дитини, тому позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають.
Крім того, слід зазначити, що у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, заява відповідача від 30.04.2025 року, в якій він визнав позов про позбавлення його батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. Тому суд вважає за необхідне не прийняти визнання позову відповідачем та, враховуючи найкращі інтереси малолітньої дитини, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
У цій справі заявлено перед судом дві вимоги: про позбавлення батьківських прав та призначення позивача опікуном.
Згідно з ч. 3 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 1 ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Аналогічна правова норма міститься у ст. 58 ЦК України.
Отже, опіка може бути встановлена над дитиною, яка позбавлена батьківського піклування.
Статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається зокрема, дітям батьки яких позбавлені батьківських прав, що підтверджується рішенням суду.
Відтак, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про позбавлення батьківських прав, то відсутні й підстави для вирішення питання про призначення позивача опікуном малолітньої дитини, а тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.
На підставі наведеного, ст.ст. 155, 164, 165 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 5-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жителя та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , батьківських прав щодо його малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначення ОСОБА_1 її опікуном,- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та жителька АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житель та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_6 .
Третя особа: Служба у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, м. Коломия, пр. Грушевського, 1, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04054334.
Повний текст рішення складено 29 липня 2025 року.
Суддя: Яремин М. П.