Романівський районний суд Житомирської області
290/579/25
Іменем України
28 липня 2025 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Грінчук - Степанюк З.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (далі ТОВ «Факторинг партнерс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 16 листопада 2021 року та 24 листопада 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі ТОВ «Мілоан») та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №10237622 та договір про споживчий кредит №3098322, за умовами яких відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн та 1000,00 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови укладених договорів не виконує, а також на те, що ТОВ «Факторинг партнерс» набуло право вимоги по вказаним договорам, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 26085,20 грн; з яких заборгованість за договором про споживчий кредит №10237622 становить 21760,00 грн, а саме заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16600,00 грн, заборгованість за комісіями -1160,00 грн; заборгованість за договором про споживчий кредит №3098322 становить 4325,20 грн, а саме заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 3255,20 грн, заборгованість за комісіями -70,00 грн.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм правом подати відзив не скористався.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначені статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
У пунктах 5, 6 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Судом встановлено, що 16 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 102375422, відповідно до якого відповідач отримав 4000,00 грн, строком на 15 днів, тобто до 1 грудня 2021 року.
Сторони погодили знижену процентну ставку 3,00% від суми кредиту за кожен день користування кредитом та стандарту процентну ставку 5,00 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. За надання кредиту встановили комісію 29% від суми кредиту, що складає 1160,00 грн.
Договір, паспорт споживчого кредиту, анкета-заявка на кредит підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором L14906 16 листопада 2021 року. Одноразовий ідентифікатор був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію.
24 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3098322, відповідно до якого відповідач отримав 1000,00 грн, строком на 29 днів, тобто до 23 грудня 2021 року.
Сторони погодили знижену процентну ставку 0,88% від суми кредиту за кожен день користування кредитом та стандарту процентну ставку 5,00 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. За надання кредиту встановили комісію 7% від суми кредиту, що складає 70,00 грн.
Договір, паспорт споживчого кредиту, анкета-заявка на кредит підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором F32832 24 листопада 2021 року. Одноразовий ідентифікатор був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію.
Копіями квитанцій від 24 листопада 2021 року та від 16 листопада 2021 року підтверджується перерахування коштів в розмірі 4000,00 грн та 1000,00 грн на виконання вищевказаних договорів.
10 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу №10-02/2022-50, відповідно до якого фактор (ТОВ «Мілоан») передав у повному обсязі, а ТОВ «Вердикт капітал» прийняло у повному обсязі право грошової вимоги, що належить кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у реєстрі боржників, в тому числі і за кредитним договором №102375422 від 16 листопада 2021 року, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до цього договору.
10 березня 2023 року на підставі договору №10-03/2023/01 ТОВ «Вердикт капітал» передало ТОВ «Коллект центр» право вимоги за кредитним договором №102375422 від 16 листопада 2021 року, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до цього договору.
18 лютого 2025 року на підставі договору №18-02/25 ТОВ «Коллект центр» передало ТОВ Факторинг партнерс» право вимоги за кредитним договором №102375422 від 16 листопада 2021 року, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до цього договору.
26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг партнерс» було укладено договір факторингу №26-07/2024, відповідно до якого фактор (ТОВ «Мілоан») передав у повному обсязі, а ТОВ «Факторинг партнерс» прийняло у повному обсязі право грошової вимоги, що належить кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у реєстрі боржників, в тому числі і за кредитним договором №3098322 від 24 листопада 2021 року, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до цього договору.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 26085,20 грн; з яких заборгованість за договором про споживчий кредит №10237622 становить 21760,00 грн, а саме заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16600,00 грн, заборгованість за комісіями -1160,00 грн; заборгованість за договором про споживчий кредит №3098322 становить 4325,20 грн, а саме заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 3255,20 грн, заборгованість за комісіями -70,00 грн.
Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, доказів належного виконання зобов'язань за договором не надано.
Частиною 1статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що між відповідачем та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитні договори. При цьому ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за кредитними договорами виконало, а відповідач взяті кредитні кошти не повернув, проценти не сплатив.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що кредитні договори підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірних правочинів. Отже, позивачем доведено, що між кредитною установою та відповідачем були укладені договори в електронній формі, у яких були узгоджені істотні умови договору, у тому числі строки повернення кредитів, сплату процентів. Крім того, копіями квитанцій підтверджено перерахування відповідачу коштів, натомість, відповідачем не спростовано факту отримання ним кредитних коштів у розмірі 4000,00 грн та 1000,00 грн, отже, вимоги позивача в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 5000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по несплачених процентах, то суд зазначає наступне.
Пунктом 1.4 договору №3098322 визначено термін повернення кредиту 23 грудня 2021 року. Пунктом 1.5.2. договору передбачено проценти за користування кредитом 255,20 грн, які нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.4 договору №102376422 визначено термін повернення кредиту 1 грудня 2021 року. Пунктом 1.5.2. договору передбачено проценти за користування кредитом 1800,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/13715/13-ц, провадження № 61-11145св18 підтвердив висловлену позицію викладену у пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц по якій зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Велика Палата Верховного суду в Постанові 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16ГС22), зазначила наступне: очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. І незважаючи на те, що сторони в кредитних договорах визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 4 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16.
Враховуючи встановлені судом обставини в контексті приведених правових норм та усталеної судової практики, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти у межах погодженого сторонами строку договору №102376422 15 днів, а саме з 16 листопада 2021 року до 1 грудня 2021 року в розмірі 1800,00 грн що відповідає сумі заборгованості по процентах, вказаній в розрахунку, станом на 1 грудня 2021 року. Водночас за договором №3098322 підлягають стягненню проценти за 29 днів, а саме з 24 листопада до 23 грудня 2021 року в розмірі 255,20 грн, що відповідає сумі заборгованості по процентах, вказаній в розрахунку. Всього разом із відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2055,20 грн заборгованості за процентами.
Вирішуючи питання щодо стягнення комісії в розмірі 70,00 грн та 1160,00 грн, суд зазначає наступне.
Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача комісії, оскільки з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та вважає за необхідне відмовити у задоволенні стягнення комісії в розмірі 70,00 грн та 1160,00 грн з відповідача на користь позивача.
Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами в розмірі 7135,20 грн.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 141 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Факторинг партнерс» понесло витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді в розмірі 13000,00 грн, що підтверджується договором №02-07/2024 про надання правничої допомоги від 2 липня 2024 року, актом №9 про надання юридичної допомоги від 30 квітня 2025 року.
Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Від відповідача не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
На підставі статті 141 ЦПК України, оскільки судом частково задоволено позов, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 662,60 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3555,94 грн.
Керуючись статтями 525, 526, 546, 549, 610, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 76, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (адреса місця знаходження: вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521 м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42640371) 7135 (сім тисяч сто тридцять п'ять) грн 20 коп заборгованості за кредитними договорами, 662 (шістсот шістдесят дві) грн 60 коп судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та 3555 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 94 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.М. Кірічук